Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 вірші / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Вона...?

Не займай її,
вона ходить у сни
і свій трунок там розливає,

і не клич її,
як некличиш весни,
бо її серед нас вже немає,

не торкай її,
бо вона чистий яд,
і об неї ламаються руки,

не кажи мені,
що ти не знаєш її,
що не знаєш Суки-Розлуки.
  • +1
  • 26 січня 2009, 09:25
  • ArirA
  • 2

Сестра немилосердя

Мовчи, доки я засвічую ранок,
Мовчи доки я засвідчую рани,
На серці, на скронях, на твоїх руках.
Ти знайдеш спочинок назавтра у снах,
Ти знайдеш мене на завтра у південь,
й образишся, й може, нарешті ти підеш
Кудись окрім мого зотлілого ложа,
Кудись де зявлятись мені вже не можна,
Де тіні не плачуть, де ріки не плинуть,
Де мрії, розіпнуті, з ніччю не гинуть.
А я почекаю допоки вернеш,
І двері мої навпіл розірвеш,
І буду тоді нові рани втирати,
А ти… Ти звичайно ж будеш мовчати.

СтраХХХ

Срах, це не те? що ми звикли сприймати,
Страх, це не те що долоням віпіймати,
Страх це повітря багряне й гяряче,
Страх це ходіння по лезу, незряче,
Страх-це життя, і життя це — наш страх,
Всі ми розсипемось з часом у прах,
Й страх лиш предвістя цьому всьому.
Страх це сходинки зі світла-в пітьму.

паноптикум

Мов репетиція Страшного Суду,
Ця круговерть із слів і тіл,
І тиша тут подібна чуду,
І незлічити Пекла кіл.

Уся естетика збубнявілого трупа
Прихована в твоїх очах.
Простягуєш назустріч руку
Й злітає з неї сивий жах.

І що ти знати міг про сльози,
Коли виколював зіниці снам,
І всі несправджені погрози
висловлюєш колишнім нам.
  • +3
  • 19 січня 2009, 11:26
  • ArirA
  • 1

Ландшафти

Коли ми засинали
Непорушними рельєфами зріднювалися з ліжком,
Дихання, як вітер — єдине, що зріднювало нас між собою.
Коли ми дивилися у темну-темну порожнечу,
Безмежний космос і згасаючі зорі
Мовчали до нас древніми міфами
Світили нам усвідомленням
Що зараз та мить, коли ми разом назавжди.
А сон не може торкнутися дійсності
Поки ми не спробуємо відкрити очі
Ніякі дотики, не вивільнять його
У цей холодний космос зимової ночі.
Коли ми засинали
Ми давали змогу прокинутись усьому світові
І жити нарешті без нашого втручання,
Адже гори ніколи не зрушити
І вітер не примусиш вгамуватись.
Як банально любов і сон рятує світ,
Як банально від світу рятуємось ми…

Давай заберемось на райдугу

Вийти з темряви, розтаяти в світлі
З тобою, без тебе — сьогодні я вільна
Давай заберемось на райдугу
Будемо ковзатись, повертатись назад…

Збиратимо хмарки, аби що на стіну
Давай загорнемось в безодню
Так ніби ніхто не бачить,
Так ніби ми одні…

Зробимо вигляд, що ми не ми
Налякаємо перехожих,
Біжучи навпростець по калюжам
Абстрагуючись від усього…

Ніби небо, але щось не те
Пляма на стінах, змазані силуети
Крапки.., калейдоскопи старих фото
Де я, де ти?

лідія

Лідія така мала й примхлива
вона входить до кімнати
запалює свічки
ці свічки називають очима
Лідія крутить пальцем коло голови
питає «ти що дурний»
ану поклади ножа
ріжу повітря

а Лідія дивиться
кров вдихнути не можна
як би не хотілося
застигає на Лідії погляд
Ліда – так її звуть батьки
вона звідкись не звідси
бо її звати Лідія

і це все в безпричинній радості
спричиняє назвать її Лідка
ніби лід охололий на шкірі
Лідія любить лілії
тільки через літеру «д»
майже Лідія
якби були такі квіти
вона б полюбила їх
в неї все закінчується
чи можливо лише починається
я кладу свою руку
на її тендітне плече

Лідія посміхається
скоро прийде зима і вона зникне
куди ж їй з іменем «Лідія»
жити узимку
плакати не можна
замерзнеш

вологі сліди ступень

Ти — недослівний переклад
мандаринової шкірки,
вигин дерев'яної підлоги
з вологими слідами ступень.

Одна пісня з альбому —
це одна затяжка цигарки,
один ковток із кружки,
одна частина — неповність.

закручуючись навколо цупкого картону,
можна уявляти себе ножем і різати —
вирізати маленьких слоненят,
вішати їх під стелю чи ставити на підвіконня
дупами в кімнату — на щастя,кажуть.

розсилати по кімнаті свої сонні флюїди,
розшифровувати кільце комарів зверху,
прибирати свіжо неприбрану постіль,
щоб легше було навести лад у середині себе.

відчувати кроки підлоги на собі,
підносити ніс до вікна,
нюхати холод скла крізь саме скло,
чути запах запаху.

Одна пісня з альбому —
це одна затяжка цигарки,
один ковток із кружки,
одна частина — неповність.
  • 0
  • 13 грудня 2008, 22:50
  • yuliana
  • 4