Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 вірші / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

8 жовтня 2013/до тебе,коханого

Я напишу тобі багато ще історій
Невидуманих, нереальних драм
Епітетів, гіпербол, алегорій
Як жменю спецій в місиво додам.
Я крихтами посію невідомість
Незвичність, унікальність перемов
Проб’ю маршрут, ввійду в твою свідомість
Без ввічливих запрошень і розмов.
Ти будеш жити не своїми долями
Розмінювати «зараз» на «колись»
Своїми теплими і черствими долонями
Своїми жестами і мімікою лиць.
Сто тисяч вражень й ні одне невірне
Сто посмішок і жодна не твоя
Сто завмирань сердець. Мені все рівно
Бо я завжди твоя. Лиш я…

особисте

не кажи що я горда,
бо не кажу «сумую».
я би це прокричала
та тебе не турбую.
це ж тобі всеодно,
ти по світу блукаєш.
я лиш ночі рахую,
а ти цим не страждаєш.
заливаю я діри
лиш книжками й віршами,
в них у людях є віра,
а у мене лиш рани.
у мене герої
не з плоті, а з вати.
дощ їх без зброї
продасть умирати.
і міста там самотні:
там живуть лиш сонети.
їх там крутять усюди
три маленькі планети.
люди всі вимирають
бо нема ацитону,
та не нігті стирають,
а бажання і втому.
там живе твоя копія,
твій маленький єнотик.
його часто провідують,
бо він трохи наркотик.
може, це все не правда,
може, я це трактую.
не кажи що я горда,
бо не кажу «сумую».

"А я оселю поміж ребер вірші..."

А я оселю поміж ребер вірші
Про тебе, про війну і про любов.
І твої ласки не врятують мене більше,
Тепер писатиму про молоко і кров.

А я розірву своє серце на шматочки,
І з посмішкою розкидаю по кімнаті.
Я заверну в червоні штори наші роки,
І, щоб не згадувати, кину у багаття.

Я буду пити чай (а може віскі?),
Згадаю все що було й засміюся.
Я не вправлятиму собі нарешті мізки,
Бо відсьогодні в твій полон я не здаюся.

Я божеволітиму доки встане сонце,
І вже не склею те, що я розбила.
Тебе нема у мене. Навіть в думці,
Бо я тебе нарешті розлюбила.
© інна.раіх

Вечорами по п'ятницях

Як я люблю… вечорами по п’ятницях
Валятися з тобою в кріслі
П’ючи сухе вино… і ні про що
З тобою говорити

Або про щось. Скоріше цитувати
Вірші Костенко, Симоненка і Сосюри
Як я люблю отак розповідати
Валяючись у тебе на колінах

Вдивлятись у твоє обличча щире
І твої думки вгадувать очами

Як я люблю цю мить чарівну
Коли мені не треба поспішати
Коли рахуємо зірки з тобою
Коли вся ніч попереду і наша.

Вірші

Моя мама не любить вірші
я питаю: «чому ж, моя рідна?»
А вона мені: «сенсу не бачу я в них
мені проза трішечки ближча»

Мамо, як можна вірші не любить?
В них душа й почуття
всього народу.
Це як кисень мені, як в пустелі вода
Я без них і години не можу

Рими, строфи, куплети, сонети
Ніби в хмарах себе почуваю
Мамо, як ти не любиш куплети,
Що серце моє підкоряють?

Та чи ж можна до сенсу рівнять
почуття такії високі?
Як це можна не вподобать
крик душі людини й народу?

Я ніколи не згоджусь з тобою у цьому
Я кохаю вірші, навіть ті, що без рим
У них форма і зміст… та і стать в них чудова
Як то можна вірші не любить?

натхнення моє епілептик

натхнення моє епілептик скрутилося на підлозі
колінця побиті шрамовані ручками обіймає
не може боротися, битися вже не взмозі
з грудей вилітають хрипи — пташині зграї

з грудей вилітає стогін. щось почастішало
щось вже так часто моє натхнення впадає в кому
а ще недавно були з ним іншими, були ріднішими
чорніють тіні, сіріють стіни, ходи додому

ходи додому, моя сиріточко, у мене тепло
я піклуватимусь, моє малесеньке, лишень не плач
без тебе важко, до біса дико, пече нестерпно
без тебе я — всього пилинка поміж невдач

і я не хочу людей примарних, розбитих вікон, порожніх звуків
сталеві двері, сталеві стіни, прокляті дати
лишень би так завжди — напівсвідомо — тебе за руку
тримати

коли вена до вени пульсуючим полем в момент вибухає

коли вена до вени пульсуючим полем в момент вибухає
безкінечністю стала діастола тихо так систола зникла
коли попелом кригою морем безмежжям згасаєш

дико так
коли зараз нічого немає

мабуть, ще не звикла

моя музика вибач я зрадила і сама собі не пробачу
замість тебе я слухала дотик в кайданах зіниці примарні етюди
замість тебе страх втрати під нігті розпеченим холодом. бачиш?

мені страшно

я стала як ці недолюди

мені страшно бо не від поєднання акордів руйнуються стіни
бо будую будиночки з тирси дірки позаліплюю жуйками. чуєш?
бо натхнення моє в амплітуді загального горя б'є в груди постійно

моя музика
я вже втомилася
дуже втомилась

врятуєш?

причини ідуть

А скільки ще буде таких от написаних
Таких наболілих, відвертих віршів…
І стільки ж ночей, таких не заколисаних
Незнаних тобою, бо не захотів…
Та море причин, як би не зарікалася,
Казала, що сталь, що воля і все.
І знову оте «блін, ну знов закохалася»,
Знову зламалася, знову несе…
Віршами — схилами, горами, ріками
Серця, душі, традиційних метеликів.
І, як завжди, затремтять під повіками
Сльози під музику львівських генделиків.
Згодься, у цьому ти геть невиправна,
Любиш — пече і зализуєш рани.
От дочекаєш якогось там травня, —
Ті ж самі граблі. Пізно чи рано.
Скільки ще буде таких от написаних
Слів, що кульгають, які спотикаються;
Різних ночей чомусь не заколисаних…
Причини ідуть, а вірші залишаються.

спокою

Я напилася літрами спокою, а не вина.
Ним тепер зловживаю – така новина.
Купідонам – відпустка, амури – на пенсію.
Сплю я тільки з ведмедем і слухаю «Placebo»

"Захід" 2012

На фестивалі носила сандалі,
На фестивалі мене обікрали.
Поряд жили принцески-кралі,
Йогурти тільки постійно жували.

Кожна палатка — суцільні п'янки,
Мене чіпляла якась лесбіянка.
Біля вогню зустрічала світанки,
Так і не стала для когось коханка.