Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 верлібр / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

мрійливе.

хочу відчувати тебе.
руками.пальцями.щоками.губами.
відчувати твоє тепло і давати своє.
цілуватись по-дитячому.в кутик губ.
при поглчді соромязливо відводити очі.
як вперше.

( Читати далі )

Ті,що не прогнулись

Вони були ще не покраяні життям,
Спали на матрацах, вкритих слізьми.
Хоча в житті не мали горя,
Ніхто з них не зняв рожеві окуляри.
Такі легкі й леткі, пропахлі молоком,
П’яніли від ладану, дуріли від ефіру.
Без сенсу тинялися вулицями,
Щоби знайти собі щастя у повітрі.
На облуплені стіни вішали фото,
Лезами краяли твердий хліб.
Не знали новин, не розбиралися в часі –
Це було зайвим для них.
Шум машин, розмови людей
Кидали їх, розбивши об стіну.
Вони мовчали, щоби не порушити тишу,
У якій вони існували, як дитя в лоні.
Їм так було добре, хоча їх вважали дивними,
Але вони не слухали людей –
Люди були нижчі за них, примітивні,
Що піддаються світу, прогинаючись тілом.
Вони не прогнулись, були рівними струнами
Посеред людей – гілок похмурого дерева.
Лиш дивились на кривих людей
І сміялись, сміялись, сміялись…

Отрута

Коли болять нутрощі,
Очі серце і вени,
Неймовірний тиск виштовхує сльози.
Вони невпинно виїдають очі,
Коли падаєш на плече друга
Що є лише знайомий.
То не допомагає.
А інколи, не хочеш віддавати їх
Тоді жадібно виїдає душу
Солоний трунок.
У тебе не залишилось нічого
Абсолютно
Хіба кілька зошитів
Замість теплого светра
І дві цигарки
Замість черствого хліба.

( Читати далі )

вірш -ЯК ВИЯВИЛОСЯ ПІЗНІШЕ

Як виявилося пізніше, її телефонного номера ні в кого не було.

Більше того, ніхто навіть не знав як її звати, яку

музику вона слухає, яка зоря освітила її прихід.

Але в цей момент я сиджу навпроти неї, у мене крутиться в голові:

«Діамант дорогий на дорозі лежав, тим великим шляхом люд усякий минав,

але я підніму його і вимию, а потім обмию», я забагато курю,

вона поглядом вимагає від мене впиватися алкогольними сумішами, вона

знає про свою силу наді мною. Вона схожа на Наталі Портман, їй це вдається.

Цього разу я не дозволю собі запропонувати їй приготувати гарячу ванну на травах,

не дозволю собі гратися її волоссям, цілувати її сережки.

Вона схожа на наталі портман, їй це вдається, чорт забирай.

Зі мною біда. І з моїм порожнім келихом теж.

Здивуй мене поцілунком, чорт забирай, підкоряй мене, поки ти тут.

Я готовий для тебе вивчити латину, читати тобі Овідія

в оригіналі під час сексу, слухати з тобою Зємфіру,

дозволяти тобі ходити в моєму халаті.

Я можу зайнятися бізнесом чи стати священиком, мати прихід у провінції,

оплачувати тобі безлімітку і приносити яйця й борошно на Пасху, хліб і вино на Різдво.

Ти навіть не танцюєш, навіть не дивишся на мене,

не дозволяєш мені пестити твої долоні, кидатися в тебе снігом,

замовляти тобі випивку,

я – Воланд, я не покажу тобі своєї слабкості.

Я завжди дбав про сюжетність поезії, про її

Насиченість, про її задимленість. Не дивися довкола, вони ладні спати зі мною за присвячений вірш, а тобі я можу присвятити все життя,

Писати тобі під час пересадок в аеропортах, пити за тебе

В літаках, я хочу входити в тебе, наче в мережу чи у нірвану,

Виходити з тебе, наче на сцену чи на подвір’я в’язниці,

Кінчатись в тобі, як фільм, приходити до тебе, мов ранок.

Ти настільки поетична, що про тебе можна писати прозу, наталі портман,

Я сьогодні прийшов для тебе, я продам тобі душу.

Я знайду тебе на околицях, в натовпі, у вузі, в котрому здобуваєш таку-сяку

Освіту, я купуватиму тобі диски шопена й вівальді, я буду співати для тебе п’яним,

Відмовлюся від дієслів у віршах, від алкоголю біля монітора,

Я знову стану незайманим, подивися на мене, благаю, я твій.

Купуватиму тобі шанель, чорт забирай, пахуче мило, збиратиму

Квіти в парках, злизуватиму з тебе шоколад з полуницею,

Виступатиму з музикантами, писатиму серйозні есеї, даруватиму

Подарунки не на свята, готуватиму сніданки, пратиму твою білизну і шарфи,

Заряджатиму твій телефон, масажуватиму твої плечі.

Падає сніг, падають твої повіки засоромленим поглядом,

я надто вульгарно тебе оглядаю, ти сидиш навпроти, ховаєш свої секрети,

хитаєш головою в такт музиці, дихаєш зовсім нечутно,

сутулиш спину, мовчиш, я прошу в тебе вогню, ти дозволяєш, не дивлячись.

Наталі портман, твоє волосся позбавляє мене розуму, твої губи –

Спокою, твоє мовчання – голосу.

Чорт забирай, ніхто навіть не знає твого імені, до смерті так мало часу,

Я впиваюся, прикури мені, чуєш, скажи як тебе звати, де ти народжена,

Я вбиватиму конкурентів, зніматиму їх снайперською гвинтівкою,

Вигулюватиму твою собаку, поливатиму твої квіти, викидатиму несвіжі продукти

З твого холодильника.

Ти сидиш навпроти мене, я намагаюся тобі сподобатися, нічого не вийде, я

П’яний, замовляю подвійні, ти зникаєш.

А зранку ніхто навіть не знатиме де я був, проситимуть мене на сцену,

Ніхто навіть не здогадається про ту стихію, яку я вчора вигадав,

Я намагатимусь вигадати для тебе метафори, шукати тебе в місті, пити з розпачу.

А скажу просто: дай мені свої руки, дивися на мене, піклуйся про мене, я

Здатен плакати, як виявляється, я все ще хочу твого волосся, слухати з тобою музику,

Возити тебе на свої виступи, притискатися до тебе спиною, бути слабким біля тебе,

Я – не найкращий подарунок, але хочу змінити все, я втратив тебе в перший вечір,

Йолоп, котрий пускає своє щастя на чотири сторони, і я хочу найбанальнішого – аби

Ти і далі сиділа навпроти, дозволяючи хоча б дивитися на себе моїм безсоромним поглядом, виходити на вулицю після дощу і думати про твою відсутність, повну

І безкінечну, як рима, сильну і чорну, як сніг вночі, говорити і наговорювати

Кавалки майбутніх віршів, щоб перевірити їх на слух і на голос,

Нічого не бачити, спотикатися, бачити тебе у кромішній темряві,

Думати про наші можливі стосунки, уявляти наші вечори, я вигадав свою любов, я

Хочу її любити.

цвіт папороті

ця купальська ніч занадто довга, щоб шукати цвіт папороті
власне, він вже давно позначений
на електронних мапах:
ось маленька цяточка
лише кілька пікселів
на фото земного рельефу
сьогодні,
коли супутник пролітає над залізничними коліями і гірськими пасмами
в мережі видно цвіт папороті

власне, ця купальська ніч занадто темна
і зв«язок обривається достатньо
часто
щоб не відповісти:
»на відміну від тебе
я
не бачу зараз молодого місяця«

хтось казав — стрибаючи через багаття
не можна розмикати рук

а значить
триматиму пальці на кісточках клавіатури
поки у вікні твого поїзда простягається горизонт
гортатиму електронні мапи
бо цієї купальської ночі
в мережі видно цвіт папороті

Бувають моменти

Бувають моменти,
коли стає тісно
серед руху листів
про осінь,
що стільки років поспіль
налипають на тротуари,
їх темні сліди — цвіль мемуарів
передзахідної людини — пахнуть деревиною
і тютюном.
Тоді усвідомлюєш
свою не-присутність,
своє забуття
серед виру думок
і дрібного сміття
у спрозорілих парках,
закиданих арках
з сивиною на стінах
і власною психічною енергією;
і очі набутою вологою
міряють небо
(передзнання
колапсу
воронячим колом
безглуздим,
без часу)
і думається:
а скільки руху
може витримати
твоя одиниця
простору,
доки в силу ввійде
твоє
«всюди-ніде»?
  • +2
  • 14 грудня 2008, 12:55
  • Oeri
  • 5