Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 верлібр / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Серед них

Я стою серед січня
Як цей собака котрий замерз біля мене
І уявляє мене величною скульптурою

Мої ноги роздирає холод
Крижана відьма цілує вуста
Як ти перед сконанням

У мене на плечах двадцять три колоди
А я ще не дізнався що таке
Бути порою року

Меланхолія

Самотність — дорога якою ти йдеш
Наспівуючи улюблену мелодію
Але пальці місяця торкаючись тебе
Збивають з певного ритму
І ти зупиняєшся
Дивишся у засіяне полотно
Веснянками серед яких росте пелюстка сонця
І усміхається тобі

Поступово серед пустельної дороги
Роздягаєшся
І відчуваєш як нігті холоду деруть твою
Шкіру

Ніч мовчки цілує тебе
Пестить волосся вітер
Вуста сушить дотик сніжної королеви

А ти поступово вмираєш

Туга

Іноді туга така
що починає боліти живіт
ні ні не через хворобу
просто судомить чиясь відсутність
просто свербить під кожною вією
і очі широко розплющуєш
аби не витекла жодна сльоза
жодна клята сльоза

Хочеться пити
але немає такої води якою б напитись
і лише ненадовго смак на язиці
і лише ненадовго на губах смак
але не напиваєшся
і не пам'ятаєш смаку
бо немає такої води якою б напитись
і не плачеш бо немає такої води

Стоїш
наче кілька хвилин після заходу сонця
коли є світло але нема його джерела
коли наче зима але снігу немає
і навіть не хочеться жодного снігу
жодного клятого снігу
просто пити
просто пити і не плакати

і жага така що жодна вода не втамує
і туга така що навіть смаку не пам'ятаєш

***

хрести будуть красивими тоді,
коли оголене тіло твоє
обвиватиметься змією навколо них

Голос

Коли з дерев осипалася риба
я не чув запахів
я не пам’ятав як заснув
я не знав куди зник твій голос
який беріг на якийсь чорний день

Що можна зловити сьогодні на наживки черевиків
тільки цю осінню рибу
щоб одразу відпустити

Знімаю птахів із гачків
тремтливими пальцями
тремтливими губами
не вивчивши їх імен
просто птах собі і птах

Що можна забути коли птахи обростають лускою
геть усе
що можна пробачити
все на світі

Бо усе стишується
зупиняється
як механізм старого будильника

Я намагаюсь не проронити ні звуку
можливо десь між лусочками котрогось птаха знайду твій голос
який дзвенітиме дзвенітиме дзвенітиме
і я не захочу більше прокидатись

Морена

У неї в саду
Дощ посадив озеро
Лишень воно з кожним роком
Висихало стаючи як дід Морени

Вона зрізала усі дерева
Але озеро зробилось
Як зіниця
І уночі виблискує
Зоряним цвітом

Коли дід помер
Озеро проковтнуло все село
І люди почали лягати живцем у землянки
Вона просила їх цього не робити
А вони закривши очі
чекали поки Морена засипле їх землею

Вона збудувала човен
Щоб поплисти звідси
Сіла
взяла весла і з рук
потекла вода, наче з водостічної труби
на дні човна в калюжці тіні
плавало її тіло

Морена побачила своє дитинство
Поля на яких висохле зерно
Самотня зима у калюжах
Маленькі кораблики із листя
Але біля них вона себе не бачила.

прісність

коли мені лише починало бути -надцять
я одягнена в пластунську форму
мила волосся в дністрі
де течія відносила мої думки наче піну
за течією куди я не зможу ввійти двічі

дощі і антициклони змивали з мене засмагу
і запах вихлопів старих жигулів на дірявих дорогах
подивися, яка я критично біла
вичищена назальними звуками і альпійськими вітрами
у мені ані граму радикалів
ані зайвої букви в коді

і під вранішнім душем
я випускаю свій холодний синій океан в труби
разом з ляльками, жінками і дощовими піснями
слова і образи клубками забивають каналізацію
заплутуючись у нейронах і вушних раковинах

лизни мене. яка я ж прісна
без тебе

The Instruments of Warmth

The beavers chewed on us and dammed up the river
we are lying in the water obediently rising its level
stopping the stream

Yet how many instruments of warmth one could turn us into

Now all we are left with is to listen to a transparent thin reed-pipe of the horizon
a tambourine of the sun with golden rattles

The freshwater fish make of us an excellent loom
they jump like spindles amongst the threads of water
soon there will be a new cover

Children running towards the river don’t notice us
they splash splatter spoil the design of the water’s surface
even if they noticed us they would not recognize us

The beavers take so much joy in us
they embrace their little kits
telling them where we were found and how we were chewed on

We clenched our branches in a tight grip
we got wrapped by the water

Now all we are left with is to listen to a French horn and the pipes of clouds
the violins and the altos of migrant birds

The beaver slaps his tail against the water
while our hornpipes wholeheartedly play each other sleepy tunes

* оригінал:
slonyk.com/blog/13945.html

** переклад А. Ковальової

Що мені

А що мені
хапатися за твої легені
що пливуть вітровою річкою
чи не скидати твоє волосся
зі свого одягу

Я намагаюсь впіймати твій погляд
наче застібнути сорочку у повітрі
але не розумію куди ти дивишся
і чи взагалі дивишся
якими нитками пришиті ґудзики твоїх зіниць

Що мені лишається
поки ти ще не поїхала
продовжувати робити дурниці
як дитина ні на кого не зважаючи і зі сміхом
чи вигадувати що тобі має наснитись
щоби не прокидалась від сліз

Якби твою білу сукню
обмалювати звірятами
ти б випустила їх у найкращому лісі
довго з ними прощаючись

Якби ти заснула у найкращому лісі
то прокинувшись виявила б
що подол твоєї сукні тепер обріс квітами

Якби впіймати твій погляд
і розгледіти зелені зірочки

Я не застібнув сорочки у повітрі
іду тепер з вокзалу розхристаний
наче мені найтепліше цієї осені

І що лишається
тільки вірити тобі
твій запах
якийсь хиткий човен всередині

Без дому

Я вигнаний з дому
хоча й не виходив за двері
навіть не відчиняв вікно
але із дому вигнаний

Ти загубила мурашинку світла
і я боюсь одного дня її не знайти

Відчуваю
вже бджоли літають біля твоїх очей
і ти поволі засинаєш від меду на повіках

І ось ти з босими ступками
обережно уподібнюєшся лелеці
незвикла до тих місць про які я думаю

Чому я знаю що тобі сняться
місця де ти ніколи не була
про які можу знати тільки я
й чому ти постійно боса

Часом ти засинаєш поряд
часом просто сидиш поряд
часом співаєш поряд
часом їмо разом
часом розмовляємо довго
але руки твої постійно однакові

Твої ранкові руки такі як денні
такі як вечірні й нічні
але кілька пальчиків
безстрашними зайченятами
інколи прибігають із твоїх рук
складених у кулаки
наче на них сіли дві мурашинки світла

Наче я не вигнаний з дому
і живу тут у вагоні метро
а усі інші люди то просто гості
які прийшли подивитися на твоїх зайченят
у моїх руках
  • +8
  • 25 вересня 2013, 10:05
  • Usetobo
  • 2