Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 верлібр / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Особиста Африка

І

Прокинутися від страху
що ніхто не прийде
з олією поту на шкірі
ще живою рибою на пательні ліжка

Світлофори плавляться на сонці
наче морозиво з трьома кольоровими кульками тіла
залишаючи без правил дорожнього руху
кожен тепер порушник і самогубець

Яка раптова спека
ніхто не був готовий

Новини із заздрістю слідкують за голими жінками
що розгулюють містом наче щойно зійшли зі світлофорів
цариці яким дорогу встеляють шкурами зебр

Спека така що хочеться спати
спека така що не можна заснути

Хто ти що досі чекаєш на світло
з незламною вірою в зеленого бога
що у подобі жінки переведе тебе на інший бік

ІІ

Мерехтіння спеки наче прозора жирафа
з високою шиєю ртутного стовпчика
особиста африка

Очищені рибини босих ніг
б’ються об розпечений асфальт
з десяток лусочок вціліло
виблискують на сонці наче нігті
яка халтурна робота

Вкривайтесь новою лускою
тепер ви риба міста

Водорості тканин
печери пластику і заліза
корали скла і бетону

Блукати містом наче шаман
який не зміг викликати дощ

Вигнанець і жирафа
яка з’їдає листя усіх тіней

Музика під землею

І

Тонкі сухожилля на шиї скрипки досі тримаються
скрипка досі жива
і тут у переході між станціями наспівує мелодію під лезом ножа
кепкуючи над молодою студенткою музичного училища

Вбити мене не зможеш
я не помру від твоєї руки

Коли ж вона навчиться витримувати паузи
запитує жінка яка впізнала мелодію

Залиш їй на це іще кілька років
кидає хтось ґудзик відповіді
на рухому частину балюстради

ІІ

Пісня слиною витікала з його рота
привертаючи погляди пасажирів
але він тієї пісні не знав а приспів і той місцями мугикав

Я мов та ріка що стане морем

Потім кілька секунд намагався згадати як сюди потрапив
чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив

Відпусти мене я стану морем

І так без упину неначе мантру

Але у вагон зайшли патлаті хлопці
з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах

ІІІ

Вкрасти блискучу ноту з кишені віолончеліста
було так по-дурному

Що з нею робити
в око мішені не вцілиш
речення не закінчиш

В усьому зізнаєшся
а ніхто тобі не вірить

Кажуть що ніхто цієї ноти не грає

Кладеш її на дно капелюха
як темну монетку яку не занести в обмінник
і вибігаєш назовні

Тебе зустрічають сяючі отвори дорожніх вогнів
і тужлива музика десь позаду
після якої усе стає зрозумілим

Найзвичайніший день

Жінки із великими кулями животів
вулиці обтяжені іменами
страх падіння у повітрі
наче запах нової фарби

Усе стишується і уповільнюється
можна спокійно зловити муху
тополиний пух прогалинами у просторі
змушує вдивлятися у деталі

Що сталося у цей найзвичайніший день
хтось випадково зачепив штаниною важіль
натис ліктем на кнопку

Можна відчути себе найшвидшим
але роздивляєшся відблиски сонця на власному нігті

Що ж сталося у цей найзвичайніший день
хтось подивився на воду у крані під правильним кутом
дострибав до нескінченності
погодував чужу тінь у не відведеному для цього місці
вистрибнув з окулярів у відкритий космос

Ніхто не помітив що день був на хвилину довшим
і ти
себе не виказав

Шелест і дзвін

Море облизує теплим язиком долоню
Наче величезний вовк якого чомусь зовсім не боїшся
У темряві ж нічого не страшно

Як легко знайти тут знайомий будинок
Як легко знайти чужий
Найкрасивіший на світі

Зі ще мокрим вовчим слідом на тілі
Почуваєшся закінченням нитки яка проходить крізь вушко міст
Зачіпає краї видобуває шелест і дзвін

Як легко знайти тут знайоме слово
Як легко вигадати нове
І кожному з них радіти

Але радість прилипає до цих місць безпорадною мухою
Лишається на деревах дорожніх знаках кріслах міського транспорту вокзалах
Без сили злетіти тільки дзижчить

І свято довкола здається таким нелогічним
Як шапка на голові чи рукавички на руках таких пустих тепер
Гірлянди стрічки чортові колеса сувеніри ятки з їжею
Усе шелестить і дзвенить

Треба тільки повернутись сюди пізніше
З холодною долонею в руці
З можливістю боятися і радіти

Розмова

І що того життя
поглянь на них щасливих і мокрих
чують імена у піснях де немає ніяких імен
тут пахне дощем травою і землею

Кричать від радості зблискуючи зубами
про кохання кричать про кохання
раптове наче найвища гілка під ногами
які не слухаються і тремтять від висоти
але жодних слів
розмова закінчилась
розмова не починалась

Ловлять власну тінь за руку
а торкаються тих кого називають коханими
носять у голові частинки їхніх тіл
але без слів любові
тільки гул копит
жодних слів любові
жодних слів

І що того життя
хоча б раз та залізти на вершечок дерева
чи скотитися донизу крутим пагорбом
з думкою що контролюєш падіння
щоби бути щасливим там укінці
пишаючись власними ранами та переломами
у бруді й знемозі
  • +12
  • 22 липня 2016, 20:39
  • Usetobo
  • 1

Лампочки

Довго тицяли пальцями скрикували від подиву
доки не зрозуміли що саме так виглядає смерть

Ця величезна риба зі скляними очима
з могильними плитами замість луски
що вона забула у їхньому місті
хіба ж воно пішло під воду

Тепер за вікнами найстрашніше
цей грейпфрутовий звук дотикань луски зі склом
ці пусті очиська неначе протези
кого вони видивляються

Чи помічають вони миготіння світла
від маленьких лампочок що трусяться під столом
наче від перепаду напруги
що без уппину питають одна в одної

Може ми давно померли
може нема чого боятися
може ми вже давно померли
  • +8
  • 28 липня 2015, 13:24
  • Usetobo
  • 1

Лист

Мою вигадану дружину звати Олена
Родом з прекрасного містечка Малина
Має чарівні карі очі
Мала шикарне русяве волосся
Але її подруга Катя підговорила зробити
Коротку зачіску
Нажаль то було дурне рішення
Як розповідати скільки дівчат в мене було до нашого знаймства
Та напитання чи я когось по справжньому кохав
Відповідати ствердно

Ми познамилися в забігайлівці
Часто забігав туди після пар
Замовляв пиво з бутербродами
Сиділа тоді одна пила каву
Якогось дива заговорила до мене
Неймовірність дев’яносто другого року народження

Доказувати любила що фільми Тарантіно туфта
Знала як від нього фанатію
Оленку злегка заводить моя дратівливість
Мене заводить те її платячко
Куплене в Хмельницькому
Легке немов її дихання
Грайлвиве ніби її губи

Посеред зими одружилися
Під час фотосесії довго її шукав
У весільній сукні війшла прямо в печеру снігу
Біле хотіло забрати біле
Невдалося

Минулого місяця відвідали Ригу
Дружині не сподабалося
Сказала якось сумно та дерпресивно

Для того аби я менше приділяв часу тобі
Вирішила затіяти на цих вихідних ремонт
Пішов купувати фарбу
Бувай.

Вони (Диптих)

1
Вона прийшла вже наступного дня до того кафе
Де її зарізали місцеві торговці
Торкалася асфальту маючи примарну надію
Відчути останнє тепло свого тіла
Шукала свідків
Звонила Артуру проте чомусь мобілка не ловила
Вона нервувала
Цигарки бігла купувати алкоголь
Щось в неї не виходило запастись тим добром
Вона б плакала вічно але сльози претворювалися на вишневий цвіт
Що заплітався у волосся закоханим дівчаткам
2
Йому проломили голову
Ломом покидьки з Мальованки
Їх не зловили звичайно
Той клуб давно вже закрили
Але він не покидав цього місця
Гукав її попід вікнами
Заважаючи котам спати
Виглядував тих виродків
Балакав з бомжем Толею
А вчора нічний велосипедист промчав крізь
Залишивши в середині його дивний дзенькіт
Що аж до самого світанку дзеленчав ніби напівпорожня
Бляшанка з іноземними монетами

Спати

Немов заходиш в старий гараж
Там старі речі
Вудочки три надувних човни
Старий сервіз складений до шкіряних валіз
Самогоний апарат та сані
Наче нічого особливого наче

Немов ти старий норвежець
І прибираєш дорогу на великому червоному снігоочиснику
Перед тобою так багато нічого так багато

Ніби кранівник
В котрого висота єдина сестра
В котрого небо мати його

Ти ж просила розповісти як то спати
Буцімто заходиш в гараж,
Буцімто норвежець
Кранівник

Отак
Спати без тебе

Імена

Повен рот каміння
Проте все одно прослизає
Випадає втікає
Не вдається перемолоти знищити
Ім’я її

Наче часу випито чимало
Але пам'ять ловить
Звірів ліхтарного світла
Що оселилися тоді на постелі

Дозволяла пестити
Стискати ніжно в долонях
Покусувати
Ім’я своє

Прагнуло свободи
Диким хижаком
Звіром котрий обов'язково ранить
Прокусить до самої поезії
Наче стерегла наглядала
Проте вирвалось
Не твоє
Ім’я