Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ангел / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Мине ця ніч...

* * *

Мине ця ніч, а на світанку
Не зможу дочекатись я
Проміння сонячного ранку,
Любов моя, любов моя…

Мине цей день, зоря на небі,
А я не бачила тебе,
Невже, невже все так, як треба?
Не муч мене, не муч мене…

Мине ця ніч, минуть ці сльози,
Твій ангел покладе мені
На ліжко лілії й мімози,
І попливуть в тумані дні.

Минають тижні, йдуть роки,
Живу все ніби уві сні,
Гортаю книги сторінки.
Я все ще та, а ти? Вже ні?

Художнику ІІІ ( Маленький принц)

Дозволь мені побути твоїм сонцем
Промінням цілувати твої губи
Вишневим цвітом за твоїм віконцем
Наповнити весною твої груди

Дозволь мені побути твоїм небом
Дощем солоним вмити твої щоки
Дозволь мені побути всім для тебе
Навчитись впізнавати твої кроки

Дозволь мені побути кошенятком
Заснути на порозі твого дому
Колись я народилась янголятком
Дорога ж моя довга й невідома

Дозволь пришвидшити стук твого серця
Засявши в темряві зеленими очима
І від негоди, що в життя ввірветься
Сховатись в тебе за плечима

Дозволь мені побути твоїм шляхом
Твоїм трамваєм із нізвідки і в нікуди
Я б утекла, якби я була птахом
Бо ангели без крил — це просто люди

Дозволь мені, я просто буду поруч
В твоїх думках, в твоєму серці, в твому тілі
Я залишу собі напам'ять краплю болю
Й твій поцілунок з присмаком ванілі

Від зґвалтованого метелика

Ти завжди казав, що я сплю у позі зґвалтованого метелика: розкинувши руки і ноги в різні сторони. Щоранку запитував мене чи не боюся загубити руки, ноги, так як ти загубив голову від мене. Я казала, що не боюся, бо навіщо мені руки та ноги, якщо у мене є ти? То був період загострення юнацького максималізму, підвищеного серцебиття, літання у хмарах, подорожей на сьоме небо, рожевих мрій, наївності – закоханості. Потім все різко змінилося на скепсис – ти перестав казати, що я сплю у позі зґвалтованого метелика. Ти взагалі перестав казати будь-що. Ти перестав говорити. Зі мною… Залишив мене на Землі, а сам полетів додому – на небо. Безтурботні розваги з янголицями тобі подобалися більше, ніж я. Я хотіла до тебе. Та нажаль на небесах хтось встановив пін код, якого ти мені не сказав. Я не планую вгадувати його, ламати систему охорони, дориватися до тебе, лізти зі шкури, різати вени, вішатися, топитися, пхати пальці в розетку, кидатися під КАМАЗ, пускати собі кулю в лоба, падати з даху будівлі, нажиратися снодійного, напиватися в дошку, накурюватися до зникнення пульсу, наколюватися до ломки, ламати руки, ноги, голову, шию, хребет, кусати губи, лікті, гризти нігті, ревіти, розмазувати свої соплі вночі по подушці, перечитувати твої есемеси, одним словом – даю тобі спокій, вільний! Ти сам собі придумав таке життя, то й грайся собі в свою любов, а я нарешті почну нормально жити, не жертвувати заради тебе собою, йти постійно на компроміси, поступки, терпіти, ображатися, прощати, страждати, а просто жити. Любити ангелів важко, вони ж святі, а ми – люди грішні. І зрада для них — не гріх, вони ж святі, і розтин людських душ – не гріх, вони ж святі, їм можна все, вони ж бо святі. Їм дозволено в один прекрасний день перестати ніжно дивитися на тебе і казати, що ти спиш у позі зґвалтованого метелика, казати, що загубили голову від тебе. А ти собі мучся там, вмирай від раку душі та розтину серця, лізь зі шкури, ріж вени, вішайся, топися, пхай пальці в розетку, кидайся під КАМАЗ, пускай собі кулю в лоба, падай з даху будівлі, нажирайся снодійного, напивайся в дошку, накурюйся до зникнення пульсу, наколюйся до ломки, ламай руки, ноги, голову, шию, хребет, кусай губи, лікті, гризи нігті, реви, розмазуючи твої соплі вночі по подушці, перечитуй його есемеси. А я не буду! Чуєш, не буду! Ага, обломчик? Ти собі розважайся там з розпусними янголицями на небі у борделі, що називається «Рай» ( як у тому дешевому російському серіальчику), допоки не захворієш якоюсь святою венеричною хворобою і не зігниєш. Ой, забула, що ангели не гниють, ну тоді допоки сам не станеш святим янголом-проституткою. Хвороба знищуватиме тебе, навіть якщо ти святий і не помреш. Поволі лисітиме твоя свята голівонька, ти загубиш десь німб, коли спатимеш з якоюсь зі своїх янголиць, поопадає твоє блондинисте пір’ячко. Крила стануть, наче павутиння і будеш ти янголом-павуком. Не зможеш навіть тоді літати, коли накуришся святого драпу. В кінці кінців викинуть тебе з раю в котрусь із озонових дір, будеш там смажитись на ультрафіолетових променях, станеш негром, почнеш читати реп, носити золоті фікси і все, що блищить, організуєш гетто для чорних янголів-вигнанців. Почнеш торгівлю святою наркотою, тебе впіймають янголи-копи на цьому ділі. Кинуть тебе у янгольську в’язницю, будеш спати біля святого нужника у карцері. А в суді твоїм суддею буде той, що зверху, ти покажеш йому фак, я це точно знаю, як колись і мені показав, про що потім дуже пошкодуєш. Ні одна твоя яголиця не прийде тобі на допомогу, не підтримає тебе. Тобі припишуть довічне ув’язнення… І тоді ти пошкодуєш про те, що мене залишив, але буде вже пізно, надто пізно.

***

Маленький ангелик, затріпотів своїми крильцями і розчинився в кудлатих хмаринках. Та вона ще довго вдивлялась в синє небо, довго вслухалась в кожен звук… Її дитячу душу переповнювали почуття. Сіла. Закрила очі. Побачила його золотисте волосся,кирпатий носик, легковажну усмішку і небесні очі. Він сказав почекати… Попросив почекати… Обов’язково повернеться.Обов’язково візьме за руку і навчить літати. Вона чітко уявляла, як буде обминати хмарки, а потім застрибне в одну і потоне в прозорій ніжності…Підлетить до Місяця, сяде на його сріблистій поверхні і буде милуватись зірками. Тільки вона і її ангел…
Час минав…Криваве сонце висіло над головою, сухий вітер здіймав пилюку, а вона шукала небесні очі… Дивна пташка проспівала свою самотню пісню і посіяла поле сумнівів… Ні! Він обов’язково повернеться. До вух доносився шепіт божевільного сонця:
Плач, ридай, кричи.
Десь дуже далеко,
З кимось іншим,
Пішов… Полетів…
Забув…
Закрила вуха, не хотіла слухати ці нісенітниці. Він обов’язково повернеться. Та сонце не вгавало:
Плач, ридай, кричи.
Більше ніколи
Нізащо
Не побачиш, не почуєш
Забув…
Брехня… Я йому потрібна… Він не зможе, він повернеться… Сонце залилось істеричним сміхом і помаленьку скотилось за горизонт. Темрява визирала з кожного кутка. Їй стало страшно… Досить… Встала. Глянула на чорне небо всіяне зірками. Почекай. Вилізла на дах будинку… і полетіла шукати небесні очі…
  • +1
  • 6 квітня 2009, 18:07
  • julia
  • 2

Я ангелом була, я демоном вмираю...

Я ангелом була, я демоном вмираю,
Так не повіривши в твою любов,
Не стало моє пекло раєм…
І захотіла я у небо знов…
В те небо кольору фіалок,
В те небо, в яке кликав ти…
Та зрозуміла я що неба мало,
Спалила невідправлені листи…
Біль ночі, неможливість дня…
Не стало моє пекло раєм…
Я стала іншою і я уже не я
Я ангелом була, я демоном вмираю…