Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 аморальність атональність алогічність / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Коти віддані та ніжні

«Меня держала за ноги земля, голая тяжелая земля, медленно любила, пережевывая…»
(с) АукцЫон

Присвячено.

Так пристрасно і ніжно глухі коти вкриваються білим
Так пристрасно і ніжно глухі коти знаходять одне одного
Глухі коти перечіпаються крізь себе у темряві звуків
Блакитноокі глухі коти не чують одне одного і навіть тоді
Не чують одне одного глухі коти коли один з них перечіпається та падає

Дорогою нечутно йде і Небо і Місяць
І сам собі день йде дорогою нечутно приховуючись
Нечутно для глухих блакитнооких котів
Двох глухих блакитнооких котів
Двох митців білого декадансу

Їх так любила земля
Земля їх всмоктувала
Повільно ніжно та пристрасно глухих котів всмоктувала земля
Небо і Місяць над ними
Блакитні Небо і Місяць
Очі в котів блакитні
Очі перетікають в Небо
Очі перетікають в Місяць
Очі стають Небом
Чорним зірковим Небом
Інші очі лишаються Місяцем
І так білі глухі коти розривають шкіру своєї єдності
Білі глухі коти ніколи не стануть зрячими
Білі глухі коти ішли дорогою шукаючи одне одного
Білі глухі коти шукали одне одного але знайшли землю поміж хутра
Знайшли Небо в одному оці
Знайшли Місяць в іншому оці
Отже один кіт став блакитнооким
Інший кіт став чорнооким
Так і розійшлись вони глухо ніжно і самовіддано
Перечіпаючись у темряві звуків
Ставши зрячими навколо свого тепла
Ставши кожен з різних сторін дороги

Я розколюю грецькі горіхи

Я розколюю горіхи повільно і з хрускотом
Я встромляю ніж між стулками горіхової шкаралупи
І провертаю ніж – різко безжалісно легко
Я так насолоджуюся процесом виймання горіхів з панцира
Що це перетворюється на змагання з тобою –
Хто витягне мозок горіха більш неушкодженим

Я розколюю горіхи повільно і з хрускотом
Ти ламаєш шкаралупу різко і вона розлітається на друзки
Мій мозок важко вийняти
Твій мозок цілий та неушкоджений
Я засмучуюсь цьому і покидаю лускати горіхи
Ти кажеш – така вже наша любов
Хтось виймає її повільно та ніжно
Хтось вириває з корінням болісно та розчавлює
Любов стікає пальцями
Ще трохи – стече долі
Але ти затискаєш кулак

Коли біля слова «любов» є слово «свобода»
За перших обставин любов ламається
За других обставин любов сяє на долоні
Її можна сховати в кишеню – кажеш ти
Кажеш і йдеш від мене
Перед цим ми кохаємось

Село з інтернетом

Це не просто село, це — село з інтернетом,
тут є вокзал і сільрада з буфетом.
Загублене десь серед вічних лісів,
повне машин і негодованих псів.

Це не просто село, це — село з інтернетом,
тому тут дівчаток вітають «прівєтом»,
тому тут земля дорога, як в Берліні,
тому всі тут люблять чебуреки й мівіну.

Це не просто село, це — село з інтернетом,
тому діток сюди доставляє лелека,
тут діток навчають, як бить копняком
й читають їм на ніч палєво.ком.
  • +2
  • 21 квітня 2009, 18:45
  • Andy
  • 7

Ще не вмерла...

Я обожнюю бити морду,
я обожнюю чай з повидлом,
я — простий український гопнік,
я обожнюю жити як бидло.

Я би випив горілочки танкер,
я обожнюю всі свої блохи.
Я — простий український панкер,
мені похуй, так глибоко похуй.

Вірю, наш час ще настане,
я люблю свою Батьківщину.
Я — простий український міщанин,
я так хочу нову машину.

Я обожнюю цю країну,
вона винна мені мільйони.
Я звичайна совєцка людина,
я не вірю в дієвість закону.

Я працюю, як робот Вертер,
я ненавиджу телик і владу.
Я — простий український фермер,
я так сильно хочу в Канаду.

Я люблю свою табуретку,
на ліво я маю право.
Йа — просте українське креветко,
обожнюю мишку і клаву.

Як жахливо все стало тепер,
я дивлюся один-плюс-один.
Я — звичайний старий пенсіонер…
І чому я не вмер молодим?!

Я люблю своє бачення світу,
я обожнюю гроші і силу,
я — простий український політик,
мені похуй, я майже щасливий.
  • +3
  • 21 квітня 2009, 16:13
  • Andy
  • 15

Аморальність. Сезон полювання на качок

«How sweet life would be if I could
be free from the sinner in me…»
© Depeche Mode

Сьогодні було відкрито сезон полювання на качок.
На болотах ішла незрима війна, деінде в повітрі літало збезкрилене пір’я.
Плесом озер від них йшли кола.

У кожному з людей жив невитравний і разом з тим нудотно солодкий грішник.
Він повільно змащував густим лікером розжарене серце,
Він облизував очі зсередини, зачіпаючи їхні кришталики…

І настав день, коли люди захотіли позбавитися грішника:
Зробили у спинах вікна, в легенях зробили двері.
Крізь вікна солодкі грішники вилітали качками, сміючись,
Нестримним конвоєм тікали в болота, ховаючись в очереті,
І довго ще люди чули їх здавлений гиготіння…

Сьогодні було відкрито сезон полювання на качок,
Вони підіймались у стратосферу, вони кричали, що

КАЧКИ ПОМИРАЮТЬ У ВОГНІ
КАЧКИ ПОМИРАЮТЬ У ВОГНІ
КАЧКИ ПОМИРАЮТЬ У ВОГНІ
— На плеса озер летіло пір’я, мокріючи,
Хмарами посеред води громадилась кров, люди старіли, залізо рушниць іржавіло,
Частими стали світлини собак із качками в зубах…

Люди раділи, люди їли солодких грішників,
З тих пір в спинах їхніх залишились вікна, в легенях залишились двері…

Постмодернізм

Я бачила всю літературу в домовині,
Над нею, як вісники апокаліпсису, літали обісрані янголи,
Втрачали брудне пір’я, безвідворотно лисіли…

Я бачила всю літературу в домовині,
За гори тихенько кралося Сонце,
Невизначений напрямком холодний вітерець
Знімав брудні пір’їнки з трави та людей,
Пастор з диким виразом обличчя знавісніло цитував Ніцше –
Загалом був прекрасний день…

Я бачила літературу в домовині.
Першими на похорон прийшли перекладачі,
Вони розкинули руки і обійняли хрест, зчепившись долонями,
На їх плечі стануть поети, Данте нишком розведе вогнище з листя –
Так і пом’януть…
Критиків не було.

Вони прийшли опівночі в гастрономі, що поблизу Спілки письменників –
Там з горя травились паленим коньяком прозаїки,
Весь вечір вили собаки…

Я бачила літературу в домовині,
Нічні відьми мляво ганяли осліплих янголів,
Вони безвідворотно лисіли і знімали на камеру те,
Як я, молодий некрофіл,
Повільно і неохоче вступаю в статевий контакт з літературою…

Прийде час, і вона перестане симулювати власну смерть…

Мадонна

Ми декілька раз дивилися одна на одну
Притупленим поглядом пізніх потягів
Дванадцята ночі
Людей повен вагон
І цей ідеальний спокій на її губах

В чоловіках ховається ідеаліст
Кожен з них тягнеться до прекрасного
Їхня краса стабільна
Їхня краса реальна
Їхня краса матеріальна

Якби я була чоловіком
Усе стало би на свої місця
Я б стала цінителем мистецтва
І спробувала би підійти до неї впритул
І зізнатися
Кого ховають чоловіки під шкірою своїх жорстоких рук
Що не дають їм спокою
Тих рук що затуляють їх від світла –
Рук холодних стриманих чоловіків
Теплих рук холодних стриманих чоловіків
Ніжних теплих рук холодних стриманих чоловіків

І я би спробувала її поцілувати
Цю спокійну стулену вустами красу
Цю дівчину з Мадонною в очах

Вітаю з днем поезії

Кажуть, що по ICTV Milicenta і Сторінку Рожевого Слоника бачили
  • +5
  • 21 березня 2009, 21:26
  • Htos
  • 23