Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 аморальність атональність алогічність / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Якщо ти щасливий дуже (пісня)

Співається на музику популярної пісеньки If you're happy and you know it.

Якщо ти щасливий дуже,
то співай. /2
Якщо ти щасливий дуже
і про це ти знаєш, друже,
якщо ти щасливий дуже,
то співай.

Якщо ти щасливий дуже,
веселись. /2
Якщо ти щасливий дуже,
і про це ти знаєш, друже,
і якщо є час і гроші —
веселись.

Якщо ти щасливий дуже,
то танцюй. /2
Якщо ти щасливий дуже,
і про це ти знаєш, друже,
і тебе ніхто не бачить,
то танцюй.

Якщо ти щасливий дуже,
то скажи. /2
Якщо ти щасливий дуже,
а навколо всі незасні,
то скажи їм — хай позаздрять,
ти скажи.

Якщо ти щасливий дуже,
не мовчи. /2
Якщо ти щасливий дуже,
тобі треба на трибуну,
засвітися у новинах —
не мовчи.

Якщо ти щасливий дуже,
то дурій. /2
Якщо ти щасливий дуже,
то до двадцять три нуль нуль
паєш право пошуміти
тож дурій.

Якщо ти щасливий дуже,
то кричи. /2
Якщо ти щасливий дуже,
і про це всі знають, друже,
і по тебе їде «дурка»,
то кричи.

Якщо ти щасливий дуже,
їж хотдог. /2
Якщо ти щасливий дуже
і про це ти знаєш, друже,
а навколо всі голодні —
їж хотдог.

Якщо любиш свою дівку
а вона, як видно, дура,
загуляла з якимсь мачо,
з цим малим худим засранцем!
А тобі вона сказала,
що на винна, так вже склалось,
що він сам прийшов до неї
і її поставив раком.
Ти її зарізав, с.ку,
і зарив її в городі,
і усі кінці у воду,
нема тіла — нема справи.
І про це ніхто не знає,
але ти тепер щасливий —
якщо ти щасливий дуже,
то співай.*

Якщо ти щасливий дуже,
то співай. /2
Якщо ти щасливий дуже,
і про це ти знаєш, друже,
якщо ти щасливий дуже,
то співай.


( Читати далі )

Суїцидальні настрої

Ти прекрасний. Розтягни суглоби по вітру, клацаючи ними.
Ти робиш зусилля, піднімаючи голову, роздивляєшся кеди і далі лягаєш.

На парті в бібліотеці ти вирівнюєш спину, чим кладеш свою теплу печінку собі на ребра.
Кондукторка чьотка женсчіна, вона відповідає за свої слова –
Травить на тебе контролерів, але зараз…

Зараз тут абсолютний спокій, абсолютно рівні парти, гумові пташки на деревах –
Торкаєшся них, поволі втоплюєш в гуму пальці, притискаєш пташку до гілочки – чуєш писк.

Кричи та плач, всередині своєї шкіри обертаючись,
Але не руш, вигинаючи пальці і лікті крізь шкіру,
Рвися на волю, але так тихо, бо ж зараз…
Зараз ти тут, абсолютний спокій на твоїх кедах,
На твоїх скронях вода.

Собака трохи не вкусив тебе, гавкаючи та підкидаючи вверх 10 кг свого м’яса,
Хазяїн його – атчяянний парєнь, завжди відповідає за свої слова –
Завтра застрелить собаку.

Ти відриваєш приліплене потом тіло від тирси парт бібліотечних, стабілізуєш зріст…
І тихо… Так тихо в руках твоїх апокаліпсис.
Знаком – АПОКАЛІПСИС!
Місто. І гумові пташки лякаються дерева й падають з гілок униз, розсипаючись.
Ти крокуєш за ними у простір відчинених вікон.
Тепер ти вільний.

Якщо я помру молодим

Якщо я помру молодим
і за мною заплаче рідня —
який же це егойизм,
я ж буду хамська свиня.

Якщо я помру молодим
і за мнов не заплаче ніхто —
значить, я буду один,
а всім буде веселО.

Якщо я помру молодим,
стидатимусь перед батьками,
бо я їх отут залишив,
а сам уже там, не з вами.

Якщо молодим я помру,
всі скажуть, що на півстежці,
скажуть, сховався в нору,
скажуть, заручник чести.

Якщо я помру молодим,
це буде якесь гидло:
за мене нап'ється в дим
якесь перспективне мурло.

Якщо я помру молодим,
то виграє стереотип.
Ще один Нації син
пішов. О, Боже, прости!

Якщо я помру молодим,
я буду антиестет,
бо поруч Нації син
дрочитиме свій кастет.

Молодим якщо здохну я —
посадіть мені яворину,
а ще посадіть бур'ян,
а ще посадіть людину.

Якщо я помру молодим,
пийте на плитах моїх,
а десь, серед тих Палестин,
розвійте прах моїх ніг.

Це буде якесь фуфло —
прожити лиш кілька зим.
Погане суспільне тло…
Це гидко — вмирать молодим.
  • -1
  • 8 червня 2009, 17:27
  • Andy
  • 4

Тенденції нагромадження капіталу

Коли дівчата закохуються
Вони стають красивішими
Трамваї хороші
Але коли весна і коли маєш плани закохатися
Ліпше йти пішки

Я тебе розумію
Я тебе так розумію
Я б теж писала їй вірші
Якби мала право
Але я не маю права
Я навіть не маю права тебе ревнувати
Але я навіть і не ревную до неї
Бо я тебе так розумію
Я естет

Її краса незаймана
Незаймана краса цінується більше
Вона так спокійно красива
Що буває рідко

Коли дівчата закохуються
Вони стають красивішими
Отже вона неймовірно красива
Я б теж писала їй вірші

Але я сьогодні їду в трамваї
Хоча вчора воліла б ходити пішки
Бо коли є шанс закохатися і коли весна
Ліпше йти пішки

Але я сьогодні їду в трамваї
А завтра ненароком стану красивішою
І ти мене також зрозумієш
Бо я неодмінно зможу про це написати

Апокаліптичні нахили

Подивись – каже мама відкриваючи жалюзі
Подивись – каже мама – навколо сонце
Ти мабуть знов одягнеш кеди
Але ж для кедів ще холодно – каже вона

Мамо будь ласка – я не закінчую речення
Будь ласка мамо – не закінчую ані сьогодні ані потому
Навколо сонце

[Апокаліпсис]
Навколо сонце апокаліпсис же вписаний у мене
У мене – тугі квадратні рамки
Всередині мене апокаліптичні нахили
Прошу не плутати із суїцидальними настроями
Всередині мене апокаліптичні нахили
Будь ласка мамо
Мамо будь ласка

Я мабуть чекала на сонце
Якщо мама каже – подивись – навколо сонце
Каже вона відкриваючи жалюзі

Сьогодні я таки вийду надвір
Хоч подивись – навколо сонце
Сьогодні я таки вийду надвір

У великих навушниках
(Пашуть лайново, зате дизайном нічого)
Сьогодні я таки вийду надвір
У великих навушниках
У великих сонячних окулярах
Всередині мене будуть апокаліптичні нахили
Всі бухають
А всередині мене апокаліптичні нахили

Я куплю автобіографію Кідіса на останні за місяць гроші –
Перед тим подумаю – Кідіс чи поповнення рахунку –
Всередині мене апокаліптичні нахили –
Значить Кідіс

Я чекатиму на свою 46-ту маршрутку
Навіщо я вийшла на Лівобережній?
Я могла проїжджати Юність
Я могла проїжджати Юність а тепер проїжджаю Перова
Всередині мене апокаліптичні нахили
Проїжджаю Перова – апокаліптичні нахили

І жодна 46-та
[чуєш]
Жодна 46-та
[чуєш мамо]
Не довезе мене з моїми навушниками
З моїми окулярами
Із – сука – Кідісом в руках
Не довезе мене жодна 46-та додома
Бо в мені апокаліптичні нахили

Єдине що 46-та в змозі зробити
Це доставити мене до місця свого виїзду
Щоб нарешті довбана лінія [апокаліпсису]
Замкнулася в коло
І зникла в мені

Wish U were HERE

I <3 EveRYbody, but EveRyBody MUST DIE
©BoG


Світло дає можливість казати нісенітниці.
Очі кліпають, закриваються від сонця…

Ті речі, в які ти вростаєш, рано чи пізно зітліють.
Залишишся ти, зітлієш ти – вирішує сонця рух.

Vielleicht, wir werden alle sterben –
Мабуть, ми усі помремо…

Він простягає до мене свої жилаві потріскані руки –
Пересічний дідок із золотими зубами.
«Вони не розуміють, — каже він, — це ж метал,
Метал відчувають руками і знають,
Що це – сталь,
А це – мідь,
А це – алюміній.
Метал відчувають руками, метал відчувають душею,
І це тільки чоловіче призначення,
Ти дівчина, ти не зрозумієш…
Твоє призначення плести і вишивати…»

І так соромно, так нестерпно здобувати весну,
Забуваючи осінь…
Плести нитки з металу, вишивати ними шкіру
За вухами, між ніг, на губах, переходячи в щоки, зап’ястя, пальці, біла шкіра рук на згинах кінцівок, спини, хребта, родимки су-хо-жи-лля…

Wir sind verderben –
Ми усі забруднені.
Легко вростати в метал.
Він довго і впевнено тліє, гарно зберігається,
Якщо фарбувати його, пестити його, шліфувати його… руками…
Так, ти помреш раніше за метал,
Але його серце і надалі відчуватиме твої руки.

...і душа

По дорозі на Київ ішло три білих монахи
Три білих монахи дорогою праведних йшли і тягли мою душу
В пошарпаних білих обдертих халатах душа моя і монахи
Помоляться в Києві
Далі рушать.

Умитися б від землі
Що їсти душа моя звикла
Тягтися би пішки
А так по землі розривається шкіра
Хрипами повні легені душі моєї
Всі легені в любові закутані
До болю закутані в шкіру.
Взяти б червону шкіру
Вимити б червону шкіру
І йти разом із трьома білими монахами
Силувати віру
Вірувати в силу.

Битою дорогами душею
Один із монахів виверне собі шию
Другого монаха кобила затопче
Третій монах помирати не схоче
Обійметься із сильною душею моєю
Підніметься із сильною душею моєю
На небеса
Помітивши сонце і любов
Підніметься із сильною душею моєю
До вогню золота і задіне
Пальцем небеса.

Золото куполів
Київ у них згорів
І ми обидва – монах і душа
Обнявшись за плечі спокутуєм жах
Перед вщент згорілим Києвом
Що в любові Господній полум’ям
Застряг.

Дядя Володя

Дуже прошу вас убити дядю Володю
Ним чітко окреслена моя юність яка незабаром вимушена буде піти
Прошу вас убити дядю Володю
Забрати з-під цих змучених стріх його порепаний Жигуль
Закрити його вікно з його мужньою волохатою рукою і мундштуком
В якій цигарки без фільтра

Дядя Володя не любить дітей
У нього в квартирі і так є син
Внук також є у нього в квартирі
А дядя Володя не любить дітей
Тому коли ми дітьми бігали хрущовками
По голові дяді Володі
Він не любив цього
І кричав на нас

Прошу вас убити дядю Володю
Ним дихають труби що в батареї вкручені і викликають повені
Серцем дяді Володі живуть таргани і вилізають на наші бутерброди поночі
Таргани топляться в нашому самогоні який від того смачніший і м’якше п’ється
Та іржавіє під дощем дядін Жигуль

А наше покоління дев’яностих
Гралося лахміттям як під час війни двох економік
Народжувати ніхто не хотів тому нас було мало – дітей дев’яностих
Тому ми стали імунною системою хрущовок
Нашим СНІДом стали новобудови
В честь відсутності ляльок і нормальної каші в гастрономах
В честь нашого загидженого тарганами дитинства
І самогонки, від якої спилися наші батьки – в честь дефолта
Ми візьмемо мотузку і зробимо зашморг
І товсті волохаті ноги дяді Володі тонко труситимуться в конвульсіях
Над нашими головами

Розливачи самогон в наш потрісканий пластик ти скажеш
«Дякую тобі дядя Хрущов за наше щяслівоє дєцтво 2*2 і кухню 4*4
Господь благословить твій іржавий до болю Жигуль і папіроси без фільтра»

Повалені дерева

Все гірше і гірше у тебе вгризається тиша,
Нагрітий асфальт йде містами, крокує тобою,
Зривають твою аморальність марнотні рішення.
Жити. А значить сьогодні знову по новій

Страждати по колу колом маленькі хлопчики
Так звикли жаліти себе, впавши раз і вдруге
Піднявшись з землі, гріти пальцями кульчики
Із маминих вух, стікаючи кров’ю рухатись,

Припавши до дерева міцно просити солодощів,
А дерево виросло, що йому варте – мовити?
Дерева мовчать, як і милі маленькі хлопчики,
Дерева їдять пташок що між гілля совами.

Все гірше і гірше у тебе вгризається тиша,
І якісне сонце недарма нагріє асфальти.
Якщо раптом хлопчики далі лежати вирішать,
Якщо раптом хлопчики зовсім покинуть жарти,
То хай хоч лежати їм буде тепло і затишно
З деревами, що – дерева? Вони покинуті —
Дерева і місто приречені жити нарізно…
Асфальти, жалійте, я вам віддаю дитину.