Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 аморальність атональність алогічність / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

А в кінці ... !

В кінці кожної вечірки, напівголі п’яні блондинки вологих футболках, витанцьовують «ча-ча-ча» на столі, під попсові пісні Сердючки.
В кінці кожного робочого дня, начальник «сука», виходить зі свого кабінету зі секретаркою, він постійно забуває застебнути блискавку на штанях.
В кінці кожної п’янки, мого друга Вітю, везуть на швидкій до лікарні зі зламаним носом та струсом мозку (цього разу вже третім) і я розумію, що не варто було купувати кастет саме сьогодні.
В кінці кожного алкогольного сп’яніння, я не встигаю до туалету і блюю просто килим, що лежить у кімнаті.
В кінці кожної ночі, прокидаючись зранку, я встаю зі свого ліжка і вступаю в своє ж блювотиння, від чого блювати хочеться знову.
В кінці кожного кінця, в кінці кінців, кінець закінчиться своїм кінцем.

Дівчинці, яка ходила пізно вулицями, і їй перерізли горло

Ну так, знову на мене дивляться лиси,
Коли я йду додому.
Сміттєві урни вчиняють диверсію, прикидаючись людьми, і ріжуть горлянку.
Де та межа, коли прилітає до мене сова
По мою свідомість,
І лиси перестають бачити мене,
Дерева перестають на-ги-на-ти-ся в мою сторону.
Ніч така міцно зшита, що наче плавати мені у ній задумано.

Так, я знову прямую на Північ
До Сузір’я Маленького Хлопчика,
Що ховається за великим членом,
Спину йому чухаючи після коїтусу.

Я просто не знаю, в якій із реальностей я снідаю,
І в якій засинаю. В одній із них точно сплю з ведмедями,
В іншій – з відбитками хлопчика між моїми ногами,
Де біль межує з кайфом; як тут не помолитися
Полярній Ведмедиці, коли стогін окреслює пентаграми
Від піхви до сосків і плечей… А потім знову темрява, і привиди під ліжками.

То де, скажи, Ведмедице, межа,
Коли лиси перестають помічати мене по дорозі додому…

Паралельна реальність у животі індійського хлопчика

Коли я жив у Індії, серед іншого люду мені трапився хлопчик.
Під його діафрагмою була дірка, в якій існував інший повітряний світ.
Люди могли просунути руку у дірку, дістаючи звідти брошки, інші прикраси, монетки та ножики, всілякий дріб’язок,
Та була на світі одна маленька-маленька дівчинка,
Що спромоглася відпочатку побачити світ усередині хлопчика,
Просунувши голову в дірку.
А потім на черзі руки, гнучкий тулуб та ноги – одна за одною.
Дівчинка залишилась у хлопчика під діафрагмою жити.

Вночі, коли він спав, слони робили йому ліжко з хоботів,
Отож він відчував життя з обох сторін свого хребта –
Астматичне дихання слонів
Та язик малої дівчинки, яким лизала вона діафрагму.
З неба спустилися метелики та прошепотіли їй нехороше,
І вийшла вона тоді, розрізавши хлопчику живіт ножиком.
Так закінчилось чудо.

Откровення Іоанна Богослова (ἀποκάλυψις)

Коли динозавр помре, залишаться ребра, погризені термітами,
Від своду неба, впираючись животом у стелю, аж під землю до грибниць усесвіту
Простягаються. Сови там заручниками.

Шия динозавряча накриє собою Єфрат, і риби житимуть в темряві.
Голову його розберуть стерв’ятники на очі та розум по одному.
Вибухне атомна станція, проткне трубами червоно-білими кишковик.
І будинки подряпають ніжну шкіру скронь.

Прийди до мене, розіп’ятий, поки дихає ще небесна арка,
Ім’я твоє на дзьобах пелікани принесуть з Євангеліє вирване.
Єрусалим лежить під атомними бомбами, і день обмежується молитвами за упокій
Прийди до мене, з розп’яття зірваний.

Коли динозавр помре, місяць виклює тобі очі,
А внизу розквітне Едем, охоплений переймами.
Я розріжу тушу, щоби пустити соки,
І вагітна жінка, важко дихаючи, народить мені шакала.

Агонія двох людей, що потрапили у завали під час вибуху газу в житловому будинку

Ми з тобою мали однакову органічну складову,
Тому стали одним цілим, коли пролунав вибух.
Коли ми й досі мали свідомість, ти ще вірив у порятунок.
Коли ж щури приходили їсти пальці на наших відірваних кінцівках,
Ти раптом заплакав.

Ми були вже близькі до порятунку, коли олені лизали зморшки на наших шиях,
І зачіпали завали краєчками рогів форми потрісканого шкла.

Моя голова покотилася долі, щойно прогнили хребці,
А тіло злилося з твоїм однією органічною складовою, як ти й хотів,
Убиваючи моїх білих та чорних котів з ревнощів.

Я, проте, встигла подумати, що Аня, дура, сама різала вени,
Натомість я померла порівняно швидко,
Тож ти плакав, спостерігаючи за тим,
Як олені приходять цілувати мою зламану шкіру, наче на водопій.

Ніколи не забувала свої очі, доки не познайомилася з тобою

Я забула свої очі у тебе на столі.
Поверталася додому наосліп, і для мене темрява стала пеклом.
Тепер не знайду дорогу назад, зате бачитиму, як ти працюєш.

Тільки й чую, як люди за моїми плечима обговорюють тебе,
А я усього лиш можу випустити декілька жовтих колібрі з вуст,
Зізнаючись у зраді.
Але воно не значитиме ніц,
Бо ж мої очі і досі у тебе на столі.

Ми - сон Будди по дорозі в ліс

Нас переслідують вовки, тримаючи в пащах скривавлених оленів.
Підходиш до свого будинку, і на дверях сидить сова,
Кричить що є сили людським голосом так,
Наче пальці їй ріжуть тупим ножем.

Постає питання до людей,
Чи вони дійсно впевнені в тому, що Будда снить глобальним потеплінням,
Чи ми – усього лиш сон вовків,
Що тримають у пащах скривавлених оленів?

Підеш в дорогу вночі,
А вікна твого будинку здобудуть тобі тепло,
Поки тебе не буде вдома.
І на ліжках твоїх, звернувшись у теплий лоскітний ком,
Ворушаться гадюки, солодшаючи.

Заснеш в дорозі на краю поля, де закінчились дерева,
Тут тобі і привидиться Будда.

Венера Мілоська

Твоя квартира, твоїй квартирі, у твоїй квартирі
Я зароджуюсь, я догниваю, бо я живу.
Твої губи повні світла, що проштрикує мене наскрізь — Тонкі скляні трубки, якими згодом стікає масна чорна маса мого «я»,
Коли ти занурюєш руки в мій живіт.

Хочеться злизувати з тебе сперму,
Коли твої губи стають котячими очима.
Одне з них пахне гниллю, інше – цитрин на смак.
Я зароджуюсь, я догниваю, бо я живу.

Я закопчене у газенвагені розп’яття на твоєму ліжку,
Я покусане за руки сонце,
Я скупчення мертвих тварин у своїй любові до тебе
(Тут все зіткано з любові до тебе):
Твоя квартира, твоїй квартирі, у твоїй квартирі.
Пил світиться золотом через скляні труби твоєї енергії, що стирчать з моєї спини.
Ми з тобою янголи в могилах дворових собак,
Тільки засинаємо
Спинами одне до одного.

Зірки, що квітнуть

Sterne über den Eichen
blühen weiß.
Reiner Maria Rilke

Серця чотирьох зацвітуть на сузір’ї Берліна
І муром усипане місто мовчатиме, вітру відкрите
Я виблюю душу свою, ти – поночі зникнеш
Ми на межі двох Берлінів будемо жити.

Напишеш листа, коли зацвіте наша правда? Білим
Під дубом чи пурпуровим на плитах гранітних.
Серце, твоїми руками зі сталі зліплене,
Ти покладеш мені в головах поміж квіток.