Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Хімич / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Полин приспаних слів

Полин приспаних слів
І жаба післямови,
Що душить так,
Що твої сльози – для неї
Тільки пообідній підхарчівок.
Ти заспокоював мене:
— Не бійся, чому ж тобі настільки лячно?
Я проведу тебе тією ниткою до раю.
Чи, може, в пекло:
До обох веде дорога, вужча за зіницю,
Що намагається дивитися на сонце.
Широкого шляху вже нема, забудь.
А хоч – поплач.
І нагодуй ропуху в мене в грудях.
Давай, кохана, як ти вмієш.
Поплач…

Ганнуся Кареніна

Знаєш, завжди мріяла
Майнути куди-небудь з тобою потягом,
Щоб цілу добу наші серця
Розбивалися об рейки.
Знаєш, я страшенно боюся
Їздити потягами,
Я не можу в них ні спати,
Ні жити, ні дихати,
Бо позаду – минуле,
А попереду – Ганнуся Кареніна.
Проте з тобою хочу ще раз відчути:
Жовтий чай провідниці
І чорну, настояну на кістках і вугіллі
Залізничну каву,
Протяги, які вночі міняють місцями душі пасажирів,
Згусток морської хвороби
Десь глибоко в горлі,
Яку ні ковтнути ні виплюнути,
Як сперму некоханого,
Від якого залежиш.
Ми лежатимемо поруч
На тонких хитких полицях,
Я тремтітиму,
А ти будеш спокійний,
Бо позаду – минуле,
А попереду – Ганнуся Кареніна.

Білі шкарпеточки

Твої білі шкарпеточки,
Як у дівчаток із недільної школи,
Це втілення цнотливості і спокуси,
Коханий, що ти зі мною робиш?
Чому б тобі не одягнути чорні шкарпетки,
Які продаються на житомирському базарі
За ціною три пари за десять гривень?
Тоді б я заспокоїлася,
Бо ти був би звичайним чолов'ягою,
Який працює, не покладаючи кінцівок своїх,
На благо родини, коханок,
Друзів і невинних гріхів.
Тоді я була б упевненою –
Твої шкарпетки валяються вдома скрізь:
І за батареєю, і під ліжком, і в нірці
Твоєї дружини,
І вони розповсюджують
Запах самця, що помітив межі
Своєї присутності у цій мінливій реальності.
А так ти вводиш мене в стан кішки,
Яка вицмолила стратегічні запаси валер'янки
Нашого Уряду на випадок війни.
Ці білі шкарпеточки…
Вони сняться мені ночами,
Вони переслідують мене вдень,
Вони миготять перед моїми очима просто зараз.
Коханий, я хочу одягнути твої шкарпеточки.

Та пішов ти

Знову наполегливо раджу тобі сходити на хуй.
А ти стовбичиш і дивишся смутними очима.
Ну чому жінки і деякі чоловіки так люблять на нього стрибати,
І лише ти один такий затятий?
Шмальнути тобі поміж лоба із арбалета,
Зробити це в стилістиці середньовічної історії.
Чи тупо огріти чавунною пательнею,
Яка була виготовлена ще на заводі імені Сталіна.
Чому ти свердлиш моє тіло зіницями?
Для ще однієї дірки в ньому вже немає місця.
Іди на хуй! Я повторятиму це вічно,
Доки тобі не сподобається на нього ходити.

Ці істоти

А хто сказав, що ми сильні?
Хто взяв на себе таку погану карму
Ствердити, що ці істоти з грудьми,
Звихнуті на гарних уборах
І французькій косметиці,
Мають клепку в голові?
Та на них варто крикнути
І замахнутися кулаком,
Як вони зіщуляться,
Прикриють обличчя волоссям
І скиглитимуть, зізнаючись у гріхах,
Для скоєння яких
У них все одно не вистачило б сміливості.
Ми варті того,
Щоб нас цілодобово тримали
Прикутими ланцюгом до кухонної плити
І при цьому показували трупи коханців,
Вимагаючи продемонструвати на їхніх
Задубілих тілах «як це було».
Нам необхідно заборонити
Фарбуватися і чистити зуби.
Ми особливо покірні,
Коли наше лице затуляє чорний мішок.
Нас потрібно бити як худобу палицею,
Скаженіючи від вигляду
Нашої кривавої слини і знавіснілих очей.
Не відмовляйте собі в потаємних фантазіях,
Ми згодні на все,
Бо не хочемо в заслання до мами в село.
Коли ми знову злякано
Прикриємо своє обличчя волоссям,
Спробуйте його відхилити –
Ми не скиглимо,
Ми істерично сміємося.

Багряні коники

Чувак у капцях на босу ногу
На причепі своєї автівки
Викидав лопатою рудий глей
Прямо в сміттєзвалище.
Сонце палило його голову без панамки,
Від помиїв, решток дохлих тварин
І обгорток від смачних цукерок,
Які позносили з усієї Мальованки,
Долинав пекельний сморід.
Чувак втомився і міркував:
За що йому ці тортури?
Чи про це він мріяв,
Коли кохав свою майбутню дружину
На ліжку її батьків?
Чи для цього він закінчував ПТУ
І служив у рядах української армії?
Чувак важко відсапувався
І підбадьорював себе, повторюючи:
— Набирай побільше,
Кидай якомога далі,
Відпочивай, доки летить!
Поперек болів і в мізках стріляло,
Чувак не витримав.
— Я відчуваю себе повним чмом, —
Сказав він собі, — - Мені не було настільки кепсько
З тих пір, як у школі мене обпльовували
Паперовими кульками, змоченими в слині однокласників!
Чолов'яга від'єднав причеп і спробував його перевернути.
Жили напнулися на руках і вена на лобі ритмічно бемкала.
Чувак плюнув і сів на купу рудого глею.
Чому він не став космонавтом?
Чи хоча б вічно вгашеним рок-музикантом?
Який сенс привозити на сміттєзвалище землю?
Навіщо так мучитися, ти ж не Христос
І навіть не заступник Міністра аграрної політики і продовольства?!
Чувак ліпив коників із рудого глею
І грався ними, як тоді, коли був лише малим хлопчиком.
Воно нічого, що не став космонавтом,
І твоя дружина – стерво, яке дає лише по вівторкам,
Багряні коники весело скачуть безмежними преріями,
Крізь помиї, рештки дохлих тварин
І обгортки від смачних цукерок…

Великі Ялинки (уривок)

Нарешті змогли з полегшенням видихнути. Марті було соромно за поведінку батька:
– Вибачте, він контужений, я про це вас попереджала…
– Все о’кей, – Інна почала різати яблучний струдель тітки Магди і раптом застигла: в сусідній кімнаті сварилися.
– Суко! Вона вся в тебе вдалася, така ж шльондра, – обсипав дружину матюками «афганець», аж вуха в'яли.
– Василю, лягай спати! Ти п'яний!
– Ти мене не втихомирюй! У-у-ух! Падли!
– Посоромився б…
– Га? Хто хазяїн у цій хаті?
– Ти, ти!
– Я казатиму все, що захочу!
– Ти й так усе сказав, що хотів…
– Зараз договоришся! Диви! Думаєш, що найрозумніша? Суко!
Батьки раптом замовкли і долинув звук, ніби хтось сам себе ляска по плечах. Потім – дзвінкий ляпас по щоці.
– А-а-а! Виродок! Усе життя мені зіпсував! – кричала мати.
– Лярва! Ось тобі, отримуй! – побиття повторилося.
Максим вмить опинився біля дверей і застиг.
– Чого стоїш? Захисти майбутню тещу! – вигукнула Інна.
– Благаю, ні! – Марта важко підвелася і молитовно стисла руки, – Не втручайтеся! Буде тільки гірше!
– Максиме? – наполягала Інна.
Хлопець тупцяв на місці і не міг зважитися втрутитися. Тоді дівчина відштовхнула його і ввірвалася в сусідню кімнату. Тітка Магда покірно сиділа на стільці, а дядько Василь, схожий на обдовбаного потемнілого чорта, схопивши за комір кофти, коліном вперся в її груди, роздираючи одяг на клапті. Це було жахливе видовище. Інна підбігла і всунула все лезо кухонного ножа в спину контуженого.

Миша

Прискіпливо розглядаєш,
Мовби я – твоя власність
Чи віддана в оренду на 51 рік.
Дбайливо, по-хазяйськи мацаєш,
Обриваючи випадкові ниточки,
Які залишилися від недоброякісних швів.
Від тебе неможливо втекти або сховатися:
Датчики під моєю шкірою не брешуть
І ти знову знаходиш і несеш мене додому,
Тримаючи зубами за загривок,
Як кицька – мишу своїм кошенятам.
Якщо ти мене випадково задушиш,
Продовжуватимеш бавитися вже мертвою,
Грайливо перебираючи лапами
І підкидаючи до неба.
21. 05. 12.

Собаки, коріння і американські поліцейські

Собакою зворушливо прагнути людської ласки,
Йти слідом за тим, хто, не дивлячись на зайнятість,
Зупинився, почухав за вухами і поділився обідом.
Соромитися своєї слабкості і обіцяти, що цього більше не повториться,
Вчитися скалити зуби, інакше в здичавілій псячій зграї не виживеш.
З любов'ю відпускати коріння, зелене і нахабне,
З безліччю відростків-щупалець, які спрагло заглиблюються в небо.
Розуміти, що твоє буйне гілля – лише загроза сусідським електромережам,
Плакати, коли коріння зрізають важкими промасленими електропилками
Дядьки у помаранчевих комбінезонах.
Боятися сказати зайве,
Бо, як і попереджали американські поліцейські,
Кожне слово, промовлене тобою, може і буде використане проти тебе.
І не надійся, що випустять під заставу за сотню хрустких папірців!
Хотіти припинити все це, обравши один з кількох способів:
Недосвідченим цуценям перебігти автотрасу
І не звернути увагу на свист автівки, яка мчить на шаленій швидкості;
Прозоро натякнути лісорубам, що маєш не лише пишну крону,
А й гнилу серцевину;
Посягнути на честь і гідність правоохоронців,
Не американських, звісно, а вітчизняного виробництва,
Щоб напевне.
Так нічого і не скоїти.
Адже хвости створені для того,
Щоб ними дурнувато матиляти в різні боки перед випадковими перехожими;
Козацькому корінню немає переводу,
Скільки б Катерина ІІ не знищувала Сімейну Січ
Руками посіпак у помаранчевих комбінезонах;
І я не зможу мовчати,
Хоча мені постійно й зачитують права
Американські поліцейські.