Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Україна / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Прогрес

При Леніні нас народили
При Сталіні нас росстріляли
При Брєжнєве ми постояли
При Кравчуку ми знову сіли

При Кучмі ми типу сильно страждали
При Ющенку ми розвитися мали
А тепер ми ГЕНОЦИДИ.
Мораль: Українці — це божі діти
  • +2
  • 16 лютого 2010, 21:59
  • grisha
  • 6

"Рожевий Трикутник" © V.Gavryliuk 2009

Гаврилюк Віктор Володимирович

«Рожевий Трикутник» / «Pink Triangle» /
«Розовый Треугольник» © V.Gavryliuk 2009
Cross Stitch Art (Художня Вишивка Хрестиком)
Aida, acrylic yarn
134 x 134 сm



На полотні зображений відбиток сучасності 2009 року — Рожева Емоційність.

Тло в поєднанні з трикутником — один об'єкт. Чорний і рожевий кольори – проекція субкультури ЕМО (від анг.emotions).

Сучасність, це не тільки те що ми маємо, бачимо та сприймаємо в певний момент. Вона ґрунтується на минулому та прагне до майбутнього. Так і трикутник — починається з пустоти (чорного) і стрімко зростає та розширюється, наповнює свою присутність емоціями – змістом.

Український орнамент в тілі трикутника розростається разом фігурою, — спадщина предків, що супроводжує нас і наповнює наше життя змістом.

Положення трикутника, між чоловічим та жіночим початками, можна тлумачити як бі-полярність.

Джерело: Художня вишивка хрестиком — Віктор Гаврилюк

в тротиловому еквіваленті

Заманює жадібна втома
в бурхливий мегаполіс.
А тут ти чужий, не вдома,
для нервів існує прополіс.
Що нам пропонують в Неті?
Сприяють здоров«ю по радіо?
Усіх ТАК турбують проблеми планети,
що допомагають усі АЖ порадами.
І кожний за іншого співпереживає,
з трибуни лунають радянські мотиви.
Та ми ж — незалежні, на все забиваєм!
Ми — демокультура, ідеал супротиву.
Крок вправо, крок вліво,
на секс заборона,
кому яке діло,
у кого корона?
І в ТОМУ суспільстві,
і в даній спільноті
ти сам собі спільник,
бо ложку до рота
свого, а не брата,
не кума, не друга…
Кого ж-бо обрати,
не ставши до плуга?
Закон урбаністичний —
кожен сам за себе,
прогноз песимістичний —
омани ж нам не треба!
Хоч хутір то, хоч місто —
вже зводьте монументи!
У нас єдиний вибір —
ТРОТИЛ. ЕКВІВАЛЕНТИ!!!

він знав :)

Первым овладел собой председатель и, обратившись к Дылде, заговорил с
еще большим достоинством:
— Мы готовы любезно удовлетворить любопытство наших именитых, хоть и
непрошеных гостей и ответить на любой разумный вопрос. Так знайте: я
государь этих владений и правлю здесь единодержавно под именем король Чума
Первый.
Эти покои, что вы по невежеству сочли лавкой Уилла Уимбла, гробовщика,
человека нам не известного, чье плебейское имя до сей ночи не оскверняло
наших королевских ушей, это — тронная зала нашего дворца, которая служит
нам для совещаний с сановниками, а также для других священных и возвышенных
целей. Благородная леди, что сидит напротив, — королева Чума, ее величество
наша супруга, а прочие высокие особы, которых вы здесь видите, — члены
нашего августейшего семейства. Все они королевской крови и носят
соответствующие звания: его светлость эрцгерцог Чума-Мор, ее светлость
герцогиня Чума Бубонная, его светлость герцог Чума-Смерч и ее высочество
Чумная Язва.
А на ваш вопрос, — продолжал председатель, — по какому поводу мы
собрались здесь, мы позволим себе ответить, что это касается исключительно
наших личных королевских интересов и ни для кого, кроме нас, значения не
имеет. Однако, исходя из тех прав, на кои вы, как наши гости и чужеземцы,
имеете основание претендовать, объясняем: мы собрались здесь нынче ночью для
того, чтобы путем глубоких изысканий и самых тщательных исследований
проверить, испробовать и до конца распознать неуловимый дух, непостижимые
качества, природу и бесценные вкусовые свойства вина, эля и иных крепких
напитков нашей прекрасной столицы. Делаем мы это не столько ради личного
нашего преуспеяния, сколько ради подлинного благоденствия той неземной
владычицы, которая царит над всеми, владения коей безграничны, — имя же ей
— Смерть!
— Имя же ей Деви Джонс! — крикнул Хью Смоленый, наполняя вином два
черепа — для себя и для своей соседки.

Едгар Алан По, «Король Чума»

Неньку-Україну сплюндрували

Неньку-Україну сплюндрували
На страждання люті прирекли
Москалі, жиди, і генерали
Геть від УКРАЇНСЬКОЇ землі!

Ви хіба в колисці не лежали?
Мама не співала вам пісень???
Україна — це не хліб із салом!
Батьківщина це! Це НАШЕ ВСЕ!

Геть від України, мацапури!
Заберіть від неї мацаки!
Ця земля ніколи вашою не буде!
Геть від України, пацюки!

У віках Ореєю сповита
спить дитинка в льолі. Це — Вона!
Україна! Мати наша рідна!
Ти для українців лиш одна!
  • +26
  • 16 жовтня 2009, 13:42
  • kits
  • 7

«Листи до власної совісті» (з роману «Білий вальс для золотої рибки»)

Так банально крається душа,
Виправдання просить без провини.
Краще взяти гострого ножа
Й перекраятись наполовину.

Іншого життя в чужім краю
Половина серця вже шукає,
А любов скривавлену свою
Тут на Україні залишаю.

Що болить? Бо ти ж дурне дитя,
І голодна і боса твоя мати,
Що блукає полем без пуття,
Бо немає в неї навіть хати.

Безталанні діти по світах
Вештаються, як душа без тіла.
На весні вертається лиш птах…
Чи ж назавжди діти відлетіли?

Так банально крається душа
І болить, коли торкаюсь хати…
Може взяти гострого ножа?
Чи із болем в ирій відлітати…
*

Уміє приносити радість

Другий тиждень поспіль мої груди розриваються,
розріджуючи густе міське повітря, яке бере собі
усю енергію з таких,як я.
Таких самих хворих,
таких самих прагнучих,
що прокидаються від власного голосу.
його і голосом назвати важко.
Так, радше крику, ніж голосу.
Радше болю, ніж ранку.

Місто уміє приносити радість.

І кожного дня я йду до лікарні,
щоб припинити це неподобство.
Але моє студентське посвідчення,
разом із студентським обличчям,
абсолютно нікого не цікавить.
Єдине, що вдається довідатися —
терапевт приймає після першої дня.
Ні, кажу сам до себе, мені це не підходить,
у мене робота, чорт забирай.
Становище вимагає нехтувати лікарями,
нехтувати здоров«ям заради того, щоб
заробити грошей, які потім можна використати
на власне лікування!!!
Залізна логіка, правда?

Гроші уміють приносити радість.

Вечорами перечитую роздруківки
із симптомами зарази.
Виявляється, вона так близько.
»Українська чума« — хвороба країни третього світу.
Холодний піт — ось моя відповідь усім терапевтам,
усім лікарям та медсестрами.
Вони ж бо готові лизати сраки, але на то треба гроші.
А що робити мені?
Мені, який прокидається не знаючи чи ще живий.
Так, радше від агонічного реву, а не кашлю, не голосу.
І ці червоні плями на білизні,
перемащені кров»ю рушники.
Роботодавець щось запідозрив,
я надто часто зникаю у дверях туалету.
Змивати за собою воду, щоб не було слідів.

Робота уміє приносити радість.

Благаю вас встановити ще один лічильник.
Нехай він рахує нас.
Хіба ми не варті червоного, як унітази, табло?

Я жив так роками.
Боявся пити воду з чужої руки.
Закриваючи рот на перонах вокзалів.
Я жив так роками.

Не піду завтра до терапевта.
Піду на базар, де від гниття стічної води немає спокою.
Де такі самі як я продають останні труси, щоб зібрати кошти
собі на бинти, чи бодай на цукерки… солодку карамель.
Хай продадуть мені хустку, червону, яка прикриватиме мій зад від шефа.

Табло щохвилини манитиме стати нулем чергового мільйона.

Лишається тільки кусати язик, при згадці смаку парного молока.
Його цілющі молекули з рук рідної
бетонними мурами стояли на обороні легенів
від жирних солдатів зарази.

Біг стимулює більшість залоз.
Хвороба виводить їх з ладу по-одній.
Заставляє виробляти однаковий слиз,
щоб людина на 90 % складалася з зеленої маси.
Яскраві відтінки якої руйнують мокрий асфальт.

Мене впізнають на вулицях.
про мене пишуть газети.
Підручник «Біологія» звертається до мене з відразою: «Носій».

Останні дні повні спокою й тепла.
Це передбачувано.
Бо смерть, як і місто, уміє приносити радість.

Моє худе тіло не здатне до еротичних прелюдій.
Я втрачаю свідомість від гнійної рани у грудях.
Більшість часу проводжу у маревах,
де я дитиною блукаю лісами і сплю на свіжих покосах.

Спасибі, життя, ти уміло приносити радість.

гарячим воском по щоці

гарячим воском по щоці
ласкавим шепотом у вусі
чолом затисненим в руці
мій дім в блакитнім капелюсі
.
тягучим медом в молоці
коханням двох у світу русі
пророчим словом в папірці
мій дім у жовтім капелюсі
.
набридли за вікном оці
годовані на рабськім дусі
де(біли)белі молодці
примари в царськім капелюсі
.
і на совковій толоці
хай в вічі глянуть й обісруться
де(біли)белі молодці
примари в царськім капелюсі
.

Україна-2006

Сміттєзвалище — ген, за обрій,
і ген, до краю —
ходять діти бездомні, ніби
когось шукають…
Певне, того, кого би варто за це
розіп«яти.
Крізь дірки в черевиках видніються
чорні п»яти…
Ходять діти, бездомні діти,
шукають їжі —
їхні шлунки на клапті голод нещадний
ріже,
їхні мрії, Вкраїно, гниють у тебе
в утробі,
їхнє щастя ридає на дні, в целофанній
жалобі…
Тільки голі пропащі троянди
цілують пальці їм…
Ходять діти, бездомні діти,
Майбутнє Нації…

***

Ніхто не вірний Україні так, як слово.
Ніхто не вірний Україні так, як пісня.
Ніхто не має права говорити,
Що Україні в душах наших тісно.
Ніхто не має права говорити,
Що України вже нема на карті.
Ніхто не має права зневажати —
ми України, поки-що, не варті.