Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Роман Штігер / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

крапка

це все лиш попередження
стиснутих губ заперечення
і вузлів від обірваних струн
від обірваних речень
сумних і не дуже

любов перш за все потребує прощення
що приходить занадто пізно
як літо в легені сирі
а тоді приходить осінь
вчорашня зрадлива коханка

відчуй цю справжність
і щирість як лезом під шкіру
проколюй небо виделкою
виливай дощі потопельників собі на обличчя
і вдавай що пишеш музику відвертості

оголюй збентежені вікна і дроти на руках
впускай сонце з пожовклими пальцями
і нехай буде тепло тобі коли поряд немає мене
бо вітер в животі тривожно кружляє
зриваючи із серця налиті стиглістю вишні

будь-яка історія
розпочинається із крапки
будь-яка історія
розпочинається із тебе
cлухай удари сердець втомлених чайок
що прилетіли у твої сновидіння
слухай це море
воно у тобі втопилось
мабуть навмисно

про хороше

я хочу думати про хороше
пришли мені свою усмішку поштою
я ж багато не прошу
у мене руки у шрамах зношені

я хочу солодкого натще
вітру в кишенях і слів незавчених
я вірю у правду
я знаю так правильно
і хто б казав що слово не сила
ми сильні я знаю ми сильні

інколи хочеться простої щирості
як молитвою у небо врізатись
проломити усі заборони і помисли
це мов до рота чогось терпкого і кислого

коли б тобі дівчинко струм по волоссю
і ногами у глибокі подвір'я стоптані
тоді ти була б безсмертною і досі
ступала на літери босою

люди ж бо хочуть впевненості
люди ж бо хочуть постійності
їм усе заборона
їм усе невдоволення
це прокурене літо вдихає тебе у легені
і дерева пускають у землю корені

твої руки сплелися мов виноградники
під легкими ногами апостолів
і тіні на стінах бігають колами
я благаю заповни цю тишу
своїм тілом порівно

вже ранок світає воскреснувши
і сонце лоскоче
на подвір'ї траву уже скошену
хочеться думати про хороше
я пришлю тобі усмішку поштою

ти мені зараз так треба

хай серце б'ється через край
до завтра є ще час для нас обох
залишитись між літер і рядків
а нам би лиш зійтись орбітами назавжди
комети у руці пливуть малюнками чіткими

ти мені зараз так треба
щоб завжди
щоб поряд між простір пустого повітря
що нас розділяє
що нас обнімає терпляче і жде порятунку

цілувати ікони що плачуть твоїми слізьми
прокидатись ніколи
і щоразу ось так
допоки вистачить нас на безглузді розмови

час крокував за тобою по п'ятах
у затертих підвалах мого світобачення
там де очі ступають за межі провалля
і ти зупиняєшся щоб глибоко вдихнути ще раз
і щем пектиме рубцями безболісно

як довго шукали ми горло
де можна було б намацати пульс
як довго шукали ми вранішньої кави
яку можна було б залити під шкіру
як довго врешті-решт ми роздумували
над тим чи все це насправді існує

мистецтво перестало бути наркотиком
воно стало знеболюючим морфієм
воно стало бездонним морем
ось там за тим горизонтом у небі
поглянь

як там у вас?
що сталось старого?
а у нас тут страшенно холодно
особливо пізніми вечорами
а тебе хтось цілує у пальці?
це коли прикладаєш до очей печиво бо щасливий
бо є кому тебе цілувати
бо є кому тебе любити
  • 0
  • 16 березня 2012, 19:09
  • shtiger
  • 1

о маріє

о маріє магдалине
о музо моя єдина всевишня
я молюся тобі сьогодні бо
інколи ти брешеш занадто відверто
інколи ти кохаєшся занадто ліниво
інколи ти віриш у бога занадто віддано

приносиш йому своє жертвоприношення жертвороздвоєння
ковтаєш причастя прищастя і знаєш що він
обов'язково пробачить тобі
що він той самий кого ти шукала
усе своє свідоме і не зовсім

той пісок що ллється з-під рук твоїх
є ніщо іншим як вода океанів
я питиму її до дна аби втамувати цю спрагу
не ковтаючи повітря соленого
те проміння що падає тобі на волосся
є ніщо іншим як лінії на моїй руці
я буду робити на ній ножем навмисні глибокі рубці аби
частково затерти хоча би ці русла підземних річок

мабуть час існує для того аби гоїти
аби скріпляти ниткою шви намертво днями
я кохаю тебе до нестями!
я кохаю тебе!
a відстань ріже клаптями сповідь
творю тебе із вчорашніх спогадів споминів
ліплю частину за частиною
реставрація пам'яті розумієш?

скали то губи твої
глина то тіло твоє
слова то музика твоя
тричі вірую в єдине і неповторне ім'я твоє
не потрібно боятись того що неодмінно має прийти
не потрібно боятись
о маріє магдалине
о музо моя єдина всевишня

під ребрами

це щось таке що живе десь глибоко під ребрами
під нашими словами нервами
порізами на виделках і хребцях
ці вірші мов порно кожен по-різному самотній
я лягаю спати коли ти ще не зовсім п'яна від спокою
але трохи голодна бо поряд немає мене
немає вдалої миті для щастя

малюй мені квіти помадами на шкірі
запахи вина десь на глибині втрачених спогадів
цей сніг раптово випав на волосся
а дні собі рвуться на рубцях мов слабкий шовк
я пішов а ти залишилась шукати істину
і просто дуже сильно хочеться спати
настрій вчорашнього
настрій холодного сонця і цигарок

падай мені твердою водою на руки
зігрівайся кров'ю у грудях
я на кордоні між тобою і мною
небо поглинає каміння мов простір повітря
я не сліпий бо ще відчуваю тебе
а сонце лягає надто швидко ніж зазвичай

час молитись за нашу історію
час кохатись у горах і вбирати тепло
ти гончар бо ліпиш мене із власного тіла чи глини
навмисно вимазуєш руки щоб я обмивав їх росою
і цілував
сліди твої
тінь твою
сльози твої
амінь
  • 0
  • 24 грудня 2011, 01:13
  • shtiger
  • 1

думками поряд

ми зустрінемо наступний світанок і впустимо
його у свої обійми безмежні
і голoсно мовчатимемо бо слова тут зайві назавжди
бо якщо є початок то існує кінець

деякі речі не можна змінити
ані частково уникнути їх
завтра ми повернемося до власних життів
і все буде звичним і трохи незграбним
а те що є зараз ніби крижане потойбіччя
ніби часткова самотність
ми завжди у двох світах
тут і там

черпати із тебе наснагу без кінця
слухати дихання серця
пам'ятаєш?
у мене до тебе магніти у серці
а також остання cтадія любовної залежності
ось тут поглянь

навіть якщо тебе впіймає самотність
просто знай що я завжди думками буду поряд
ми мов хвилі морські
такі бурхливі
такі нестійкі
інколи зовсім застиглі

я намацував очима ще свіжі сліди у повітрі
і пестив губами твої відбитки на вологій шкірі
виношував у собі потрібні слова і
народжував їх коли час відкривати навстіж все тіло
це немов би проституція душі і розуму
я вигадав у тобі всесвіт
я вигадав його навмисно

ці вокзали бачили так багато прощань
так багато нерозділеного простору
так багато дрібниць що поєднюють
вони нагадують нам про нас
ти ніби зовсім поряд
але не зовсім
на жаль

між нами

ця ніч холодних стін
тільки місяць погаслий без жодного обличчя
не бачить тебе не бачить нажаль

тільки щирість і відвертість
тільки тиша і терпіння до зустрічі
ти рахуєш дні а я рахую втрати людей
між нами лиш ми
між нами лиш мить

дуже хочеться щоб мрії збувалися
полюби мене хоча би на половину
незабаром я прийду до тебе голосом тихим
голосно дихай щоби я відчував у собі тепло

куди від'їзджають ці потяги від рідних перонів?
вони увесь час кудись мчать беззупину
бо треба десь бути
бо треба адже час не чекає війни

видихни космос там усі наші надії
у тобі живе так багато життя що аж
вино замерзає зберігаючи форму посуди
там народжуються спільні відбитки вранішніх поцілунків

усі відповіді у наших запитаннях
твоя муза безжально викрала твоє серце
дуже дивно бо я ще дихаю
тільки твій
нічий
мені тебе не вистачає
завжди
я буду різати простір думками
а ти рахуватимеш дні і все буде добре між нами

доторкатися

я дуже люблю слово доторкатися
саме так а не інакше бо інакше не існує
звичайно можна було б придумати ще кілька варіантів
із аналогічним значенням але чомусь саме це мені найбільше імпонує

вони стояли пліч-о-пліч уже майже самотні уже майже закохані
і незграбно доторкалися руками і черепами
вони зросталися в один такий великий спільний витвір чиєїсь уяви
що існує лиш зараз і більше не буде таких ніколи уже

а час як завжди буде невпинно й навмисно губитись
між спорожнілими вулицями
між вологими спинами
між безкінечними просторами

тулилися притискалися обнімалися грілися дихали
дивилися стояли лежали слухали говорили
і мовчали і мовчали і мовчали

твої долоні палахкотіли мов розжарений вулкан
і він вивертався навиворіт крізь пучки пальців
тоді починався наш приватний апокаліпсис
океани захлиналися від надміру води і риби
небо невпинно витікало крізь наші тіла застиглими хмарами
і сонце впліталось у пальці крижаними променями

земля народжує нас заново
заколисує на своїх тендітних материнських долонях
і ти вкотре засинаєш без мене
поринаєш за далекі погляди і безкраї мрії і чарівні сни
чекаєш весни бо саме тоді львів найчарівніший

у мені постійно відлунює пронизливий погляд твій
у моїх кишенях ще вібрує струмом тепло твоє
у моєму волоссі ще плутаються сповнені ніжності пальці твої

і колись ти можливо будеш пригадувати щось не надто важливе
із тієї приємної миттєвості
переглядатимеш спільні фотографії
шукатимеш мої запахи і притискання у інших тілах
але не знайдеш нічого подібного
забування це невід'ємна здатність нашої пам'яті

я б хотів навмисно заблукати на одинці з тобою між довжелезних вулиць
не відпускати навіть якщо ти матимеш завчасно
приготовлені мапи і квитки на зворотній потяг додому
краще збирай речі і переїзди до мого серця
так буде найкраще



під згинами пальців

під згинами пальців ще пульсує тепло
і небо витікає крізь очі болючими спазмами
ледь-ледь зігріваю його крихкими руками
щоб уміти торкатись повітря потрібно
повністю поглинати його у себе і залишати там помирати

твої відбитки на долонях це такі лабіринти і мапи
у яких хочеться заблукати назавжди
і не знаходити виходу
і не знаходити вчорашньої логіки
і не мати нічого важливішого за ці швидкоплинні доторки

вкрай важко здолати у собі віру
у світло без тіней що спадає по нерівних площинах
площини це світ
світло це ми
тінь це всього лиш не зафіксоване перебування світла на площині

накопичення невластивих тобі перетворень
роблять із тебе богородицю що творить дива і чуда
ти завжди поряд
ти живеш у мені
ти жінка жінок

повертатися з нізвідки в нікуди
повільно і пристрасно курити час
встромляти погляди крізь пальці і бачити все що потрібно
марнувати ще ненароджені дні
визбирувати зранку твоє волосся на подушці
заварювати духмяню каву і цілувати ще свіжі сліди у спальній
згадувати
вигадувати
розповідати
переказувати
слухати
бачити
мовчати
писати
любити так як ще ніхто не любив

є такі люди
з якими можеш бути
з якими хочеш бути
з якими ти бути не можеш
не можеш

пів подиху

впускати зненацька осінь на дно легені
мов гостей до спорожнілого серця
зім'ята постіль під розпашілими скронями
вже ніч під небом втомилася
вже місяць нахнюпився ріжками
і зранку мене будять до болю знайомі приголосні
я одразу ж впізнаю їх
хтось ступає невагомими поцілунками по м'яких зіницях
і я прокидаюся
так починається звичайний осінній ранок

зупинись на кілька мовчань переді мною
світло спадає по віях картонних
аквареллю намазує простір вологий
виткані пензлем орнаменти твоєї статури
твоєї пластичності
довершена модель боголюдини що має дар розмовляти мовчки

колекціонувати відчуття
колекціонувати враження
колекціонувати думки

у цю мить ми лиш обоє і сповзають обої
по стінах строкатими сутінками
на околицях ще не гаснуть вуличні ліхтарі
що перемовляються короткочасними спалахами
можливо вони так розважаються

тонко відчувати присутність ніжності у твоїх руках
тонко викреслювати лінію твоїх стегон
що розсікають повітря ароматами свіжості
твої подряпини ще не загоїлись але
там щось таке живе що не дає тобі воскреснути

крізь нас пробігають безліч людей що не залишили
по собі жодного шраму чи опіку на поверхні потрісканих губ
і ти це добре знаєш
закипає вино у келиху
за ритмом і частотою серцебиття що створює завихрення
визначають чи воно ще придатне до пиття

нам треба ще трішки пожити
нам треба ще трішки зачекати
до наступної застиглої осені
до наступного на пів подиху
повільно світає а ми засинаємо
окремо одне від одного