Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Прощання / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Дама з горностаєм

Він вийде з хурделиці, схопить її за рукав:
Господи, як я чекав на тебе, як зупиняв
безнадійно розкритих жінок у квадратах кімнат,
крик – у горлі, щоб не зависнув над
тою, чужою. А пелехатий сніг
я зупинити ніяким теплом не зміг.
І вона, вириваючись, гляне йому в нутро
так беззахисно байдуже, і не розкаже про
те, як міцно можна любити чужих малят
і порожні вокзали, коли назад
значно важче, ніж потягом – уперед,
коли кинутий виклик ніхто не бере.
Він струшує зиму з її волосся, просить іще
пару хвилин, підставляє життя, плече
ненадійне… а хоч би один ковток…
Єдиний, хто не здається – її квиток.
І вони попрощаються без усяких «прощай».
І у ній ворухнеться поранений горностай.
09.2011

ТАК НІХТО НЕ ПРОЩАЄТЬСЯ...

Так ніхто не прощається… Де не клянуться травою
на живому снігу, де сосна виростає кривою,
де водій утрачає пильність і гасне в літі,
я не стану на лікті…
Так не плачуть занедбані діти, йдучи із дому…
Подолавши себе, суперечки, недільну втому,
причаївши страшну історію за щокою,
я тебе заспокою…
Так ніхто не прощається… Весело… Бо зарано
повертати назад, не пізнавши всього туману,
не дійти до війни, переситившись камуфляжем…
На чужому поляжем…
Піде світло повільно донизу по восковій вені,
заворушиться дим у вікні, безкінечність у жмені.
І, помноживши попіл на попіл, відпустимо кому.
Так не буде нікому…

Розділ "Крапка"

Настав момент, коли ти вибираєш,
Прийшла пора і вже тебе нема.
Хоч ще існуєш та в мені вмираєш
Твій вибір не кінець, але пітьма
І скільки пережитого минуло…
Так треба, бо життя трива
А в голові події промайнули
Та все змінилось і майбутнього нема…
Ні, не тебе, немає більш дитинства
Бо дружба помирає, коли вибір є
Чомусь так свято вірим в материнства
Цей розділ «Крапка» завжди програє…

Три дні до осені

За три дні закохались з тобою.
За три дні ми змінились, на жаль.
Просто збіг – стала радість журбою.
Ти не зміг розігнати печаль.
Зачекай, прошепоче кохання,
Зачекай, я сумую сама,
Не біда, що ця зустріч остання,
Тільки жаль, що в люстерку зима
Все мине, серпень змінює рішення.
Ми втекли від його метушні.
Все мине, розлучаємось втішені,
Бути вдвох залишилось три дні.
День у день ми забували казку і часу плин,
Пізнє літо подарує щастя п’ять хвилин.
На світанку знову вип’ю смутку зелений чай,
Із туманом ти до літа більше не повертай.
Листопадом почуттів землю встелено.
Серпень знову розгубив всіх метеликів.
А до осені три дні залишилося,
І метелики усі розлетілися.

.....востаннє

…Смерть
Стікають по щоках коханих сльози
Солоні губи
Я не знаю хто ти
Насправді
А потім буде тиша
Потім
Можливо я відчую дотик
Не почувши навіть подих вітру
Твій дотик
Коли ти будеш справжнім
Зірвеш із уст іще одну сльозу
Востаннє……