Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Курка Аалямб / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Пофоткаться ВКонтакт!

— Для чого Маші голову розбив?
— Пофоткаться ВКонтакт!
— Навіщо свій будинок запалив?
— Пофоткаться ВКонтакт!

ВКонтакті фотки цікавенькі — Друзяшки файно відкоментять!
«Ай малацця», «Нема борця мужніше тебе!»
Значущий ти! Великий ти! У Вебі.
  • +7
  • 1 лютого 2011, 21:53
  • Kurka
  • 50

Інтернет

Інтернет (також — мережа) — це місце, звідки ти зараз читаєш цю статтю, якщо ти, звісно, не повний дебіл, і не роздрукував її витатуював її собі на чолі.[1]. Інтернет створили ще у 1960 нібито для передавання інформації, але тепер усе зводиться переважно до порнографії, насильства і нарікань на власне життя, школу та батьків з боку хлопчиків і дівчаток підліткового віку. Інтернет є також прекрасним місцем для виникнення драми, укидаль лайна у вентилятор, срачів між різної масті падлами, та інших веселеньких штучок, що робляться виключно заради лулзів. Одне знано: інтернет = нові можливості людству розкрити власний потенціал здатності засрати те, чим ми користуємось.

Іміджборд

Іміджборд (англ. imageboard, «дошка для зображень», також чан від англ. channel) — тип форуму з відсутністю реєстрації та організацією спілкування розділо-тредовим способом. У неформальне визначення також входить поняття про те, що це місце, де користувачі провадять жваві бесіди за допомогою повідомлень з прикріпленими графічними файлами.

Іміджборд складається з тематичих розділів або дошок (також іноді самі іміджборди називають дошками). Дискусія на кожній дошці розділена на окремі треди, які складаються з постів — послідовних відповідей на перше (початкове) повідомлення. Найчастіше будь-який відвідувач іміджборду має змогу створювати власні треди або відповідати в тих, які вже є, безосібно чи підписуючись.

На слонику:
1. Частина перша
2. Частина друга

Читати далі на Драматиці

Файна хуткамоўка для вкраїнського мовця

Дзє дзіцяці дзєцца, дзє дзядзі ї судзьдзі дзєлянкі дзєляць.

Інтерпретація наддніпрянським діалектом:

Де дитяті подітися, де дядьки та судді ділянки ділять.

Хацєў би цвірінькати, як білорус.

Хацєў би я цвірінькати,
Як білорус, їй Богу
Не варте більш нічого
Аби цвірінькати лише як білорус.

Ой ле-ле, гета ж відавочна
Цяжкії буднії порочні
Мені потрібна білоруська
Си файна, як гучиць, а зузьки
Вона потрібна білорусам.
Сі вочи, вуха, бульба, вуса.
Як хочу бути білорусом!
  • +3
  • 16 жовтня 2010, 21:06
  • Kurka
  • 16

Громадяни про новий закон

Ведучий: Дорбого дня, всім, з вами /Ім'я, Прізвище/, ви дивитесь Вікна.… І до найголовнішого, Верховна Рада України сьодні розглянула законопроект про те, що кожен депутат віднині за бажанням може кидатися лайном у будь-якого громадянина України. Попри шокову реакцію світової громадськості, громадяни України вельми стримані, попри те, що голосуванням визначено: більшістю голосів закон прийнято. Ось журналіст /Ім'я2, Прізвище2/ вирішив дізнатися думку киян:

Журналіст: Вітаю, пані, якої ви думки про новий законопроєкт про те, що кожен депутат Верховної Ради може кидатися лайном у будь-якого українця.

Пенсіонерка: Ех, знаєтє, я уже столько прожила… і вижила же, пєрєживу і ета (йде з прищуром-посмішкою).

(монтована зйомка, з вилученням запитання)

Якийсь молодий пан: Ну, це звісно, нікуди не годиться, треба, щоби українці зрозуміли, що так не можна і піднялися на повтання…

Журналіст: Ні, а яка ваша думка, можливо ви бажаєте поскаржитися Президенту на порушення ваших конституційних прав?

Якийсь молодий пан, уникаючи відповіді, йде.

(монтаж крізь запитання)

Жінка середніх років: Кто знаєт как будєт, может в етом гамне штото будет ещьо, может ані нам штото дадут взамен, а может і нічяво, кто ж іх знаєт?

======

Кажуть, що українські жінки, а як наслідок і чоловіки — одні з найгарніших на планеті.

До фантастичної краси
Іще б і розум фантастичний.
Не так було би це класично,
Та спробуй їх в одне змісти.

Щоби бачити усе,
Що нам воля принесе,
Необхідно жити!
Необхідно зрити!

Буряк...

Я бачу лиш “буряк”, не горох і моркву, і в тих буряку і груші, а не в оливках і яблуці,–красу, моя краса у “глибокій овочевій ніжности”, в “смаку моно-і ди-цукрів”, в “безмежній схожости видів корнеплодів”, в “любові до городини”,–в ліричнім овочівництві.

Навічно в пам'яті народній

В одному з гуртожитків Києва, у кімнаті, на 3-ому поверсі, ледь чутно через довільні перешкоди, як то літак, чи шум водограю поруч, з телевізору радянських часів «Горизонт», лунає голос ведучого одного з сучасних ігрових телешоу:
Ведучий _… а тепер, любі телеглядачі, я звертаюся особисто до вас. Ви коли-небудь замислювались над тим щоб в один момент стати відомим?..., що з допомогою сучасних технологій можна не тільки відпочити ввечері, а й зробити так, щоб вас, старанного працівника типового підприємства України нарешті почули мільйони ваших співвітчизників? Ви ж бо заслуговуєте на цей скромний дар від нашого телепроекту!.. Тож зараз, як тільки годинник покаже 33 хвилини на дев'яту, ви маєте шанс, набравши 274991, вельми простий номер телефону нашої студії, уславити своє ім'я назавжди, як виказавши його на всю країну, так і записавши себе у число перших учасників подібного телепроекту. Нагадую: 274991, номер нашої студії… о… а… годинник вже підходить: 10… 9… 8… 7… 6… 5… 4… 3… 2… 1… почали!!!
Посеред кімнати почувся гучний стукіт пальців по кнопковому телефону…
Голос в кімнаті(а через 3 секунди і луна в телевізорі) _Алло, вітаю…
Ведучий _Так, так, і ми вас вітаємо. Поздоровляємо, ви перший у світі учасник нашого проекту. Ваше ім'я?..
Тиша у відповідь.
Ведучий _Ваше ім'я…
Голос в кімнаті _О, так, так, просто не віриться…
Ведучий _… Звісно, я вас розумію…
Голос в кімнаті _Мене звати Бондаренко Петро Олегович, я мешканець міста Києва, Д…
Зала(здіймається оплесками) _О-у-у-у, вітаємо, вітаємо…
Ведучий _Дійсно вас вітаємо, ви відкрили нову сторінку в Українському телебаченні. Нагадую, власне телеглядачам, Бондаренко Петро Олегович, з Києва — перший з тих, хто дотелефонувався до нас. Запам'ятайте це ім'я — Бондаренко Петро Олегович. Він був першим… Студіє, наступного…

Навічно в пам'яті народній.

-Хто з нас не мріяв набути всесвітньої слави повсюдно і навіки? Мабуть кожен. Та у чому полягає слава — у першості? У кращості? У величності за життя? Хтось з вас був у Корсунь-Шевченоковому?
Хтось бачив той чарівний парк, ту країну в серці нашої держави? Йдучи на річку Рось, в Корсунь-Шевченківському парку, поміж інших предметів рідної мені мистецької величі, я побачив відро для сміття. І я зрозумів що навіть його, той стандартний незначний предмет, розмальовував дуже талановитий митець, чиї думи нічим не гірші за майстерність рук. Кожен помазок на поверхні цього відра монументального об'єкту покритий не лише фарбою, а ще й творчою силою та здібностями художника. У цілому світі не знайти настільки талановитого художника, щоб той створив подібний експонат, вартий звання достояння світового мистецтва. Це зробив наш художник! Він створив незабутню творчу краплю в тому величному океані мистецтва, яка знаходиться в Корсунь-Шевченківському парку. Тому обов’язково приїжджаєте в Корсунь-Шевченків, щоб побачити те досягнення тисяч років нашої еволюції і вкинути в нього що-небудь, аби виявити повагу до цього мистецького дива та творця, який його створив.

Великий прибивач
Був першим на планеті.
Він молот і створив,
Це перший був орач,
І колесо кареті
Він також молотом зробив.
Пройшовши крізь віки:
Крізь бідність, гніт і голод,
Вбиваємо гвіздки.
Нехай ні жар, ні холод
Не спинить нас, бо ми — прибивачі!

-Чому ж їх не славлять, чому не знають про їхні воздвиження, досягнення? Навіщо забувають? — це мабуть найбільше і водночас найцікавіше питання української сучасності.

Студія з запрошеним гостем і диктором. Гість важливий з себе, очевидно значна мистецька чи наукова фігура.
Диктор _… Тож, Андрію, я до вас так звертатимуся, ми запросили вас до студії, аби ознайомити сучасного вибагливого глядача з вашою оригінальною творчістю.
Андрій _Так, дякую, це для мене висока честь бути тут. Я сподіваюсь, що глядачам сподобаються мої творіння.
Диктор _Отже, ви стверджуєте, що є засновником нового жанру в поезії.
Андрій _Безумовно. Ся ідея спала мені на думку, коли я читав Пастелі Тичини. Чудовий автор, вірші надзвичайно м'які та близькі до духу людині гармонійній…
Диктор _(ствердно хитає головою)
Андрій _...І я подумав, чому б і не створити згідно з художніми жанрами, щось сучасніше. І я вирішив писати вірші у аванґардному стилі.
Диктор _О, це мабуть щось надзвичайне..?
Андрій _Так, так, саме так. Ось, я зараз прочитаю один з них:
(Для тебе, шановний читачу, поясню правила прочитання: ' позначає невимовний голосний типу «ъ» в рос. мові, відсутність його між приголосними позначає їх африкативність (читаємо не розділяючи), відповідно пробіли як і між словами — паузи, коми — довші паузи, крапки ще трохи довші. Слухаємо аванґардистський вірш у стилі абстракціонізму)
Андрій _… один з них:

В'Л'Н' К'Г' АСА
Д'М'УО Ф'Й'РЕ
Е, БАА ИГР' Ж'ҐЕ
П'К'Д' ЕЄКООО
А ЦВ'Х' І ТОО
М'М'Е Б' Ж' ЕА

Р'Н'Ф'Д' И УУ?
К'С'ДН'Д' Л'Л'УИ
Х'З'В' Н'Т'М' УЛУ
ІБ'УУД' З'З'І
ЮБІОФО ИУІ
Б'Б'Л'Х' ОВЕУ!

Диктор _Чудово, чи не так. Це просто нове звучання в поезії!
Андрій _Дякую, дякую. Мені вже казали багато комплементів що до цього.
Диктор _Що ви думаєте робити далі?
Андрій _Я думаю про велику подорож Україною, з подорожніми читаннями моїх поезій. Планую відвідати Харків І Львів. Можливо Київ.
Диктор _А чому можливо?
Андрій _Тому що це київський канал, мене вже мабуть почуло близько половини жителів міста.
Диктор _О, так, ви маєте рацію. Як кажуть «Світ ловив мене та не спіймав.»?
Андрій _Так, саме так.
Диктор _Добре, приємно було з вами поговорити, скажіть «До побачення» глядачам, бо наша рубрика добігає кінця.
Андрій _До побачення, на все добре. Сподіваюся ще колись удостоїтися честі потрапити на цю чудову програму. До побачення.

Навічно в пам'яті народній.

Пам'ять..., ще зі школи ми багато знаємо про наших попередників, котрі на відміну від нас своєю героїчною славою затьмарювали очі своїм союзникам і кололи ворогам. Наша єдність і наш менталітет починаються в одній точці простору і часу. Кожен українець знає про се.

Київ, 988 рік, головне капище.
Володимир (Після прибуття до місця головного капища) _Велію поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж прив’яжіть коневі до хвоста і волочіть з Гори по Боричевому на Ручай, і дванадцятьох мужів приставте бити палицями!
Волхв _Але ж ідолів становили за гроші народні з продажу полюддя! Перуна, припустимо, ставили за древлянські гроші, інших ідолів за гроші інших племен!
(Древляни дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Як ти смієш перечити мені? — І чому це Перун поставлений за гроші лише Древлян?
Волхв _Я охоронець цього капища, оберігаю його вже 34 роки. А щодо грошей, тобі не знати, ще з дідів-прадідів наших, невідомо звідки, походить традиція з Древлян збирати подвійне полюддя.
Володимир _Так, дійсно.
Волхв _І з якого це вам дива, забрело в голову ясну думання про повалення ідолів, яких привели не так і давно на це капище.
Володимир _Віднині це не боги нам — європейській державі потрібен європейський бог.
Волхв _Але ж браття мої зі Славії північної, кажуть, що саме вони допомогли тобі здійнятися на титул в обмін на посилення ролі язичництва.
(Новгородські Словени дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Так, але це так звана жертва новому богові. Сим же приносили? Хоч і цапів та ягоди, але…
Волхв _Ходить молва, про те, що ти, Великий Князю, хочеш армію зміцнити?
(Полоцькі Кривичі дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Вірна молва.
Волхв _І у кожному князівстві сина чи майже сина намісником встановити?
(Радимичі дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Правда.
Волхв _І що мури облаштувати аж в Білгородці, щоб лише столицю ними захищати?
(Сіверяни дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Теж правда.
Волхв _І розпочати війну з Волзькою Булгарією та Волохами, батьком незакінчену?
(В'ятичі та Тиверці дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Розширити Русь це обов'язок мій, як намісника богів, тобто Бога над слов'янами.
Волхв _Я ще чув, що Ляхи Перемишль захопили.
(Дреговичі та Хорвати дивляться на князя з ненавистю)
Володимир _Так, правда. Та не на довго. Он в мене синок росте, Святополк, шанує звичаї та богів, тьху, Бога, любить батька та братів. Чого ще бажати?

Володимир _Нужбо, дружино, чого стали, скидайте, і котіть! Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде!

Навічно в пам'яті народній.

Козак Левко навічно в пам'яті народній,
Він гусаків їпає кожен день і кожну ніч.
І от у свято Великоднє,
Схотів посольство відіслать на Січ.

Нараду довго вели з козаками
Минув так ранок, вже обід
Хотіли було бусурманському султану
Листа послати із походом вслід

Та ні, посольство справа важливіша
Це ж невідкладно. Бо бажання козака
Та щоб було усе-таки скоріше
І вдовольнилась рішенням юрба,

Відправили — та повернулось за годину
"- Чому ви тут, щось дуже дивна днина?"
"- Учора звісно п'янка була гарна,
Та ми хоча і вірні козаки
Не будемо кудись ходити марно
Оскільки зараз і стоїмо на Січі."

До речі, про їпання гусаків — Левко чемпіон з цього виду спорту. Це було давно, у 1673, коли на Січі зібралися найсильніші общипувачі пташок, і тримаючи гусака в руках по команді козацької старшини почали їх їпати. Левко першим вискуб зі свого все пір'я.

Навічно в пам'яті народній.

Що ще додати. Нарід наш, Український вмів завжди займатися всім окрім прогресивної розбудови чогось-там. А от дослідниками Україна може пишатися.

(Січень місяць, початок 19 сторіччя. Океан. Десь біля південного магнітного полюса землі. У каюта дослідницького корабля забігає знервований і брудний матрос. Капітан-дослідник Вадим Джерелейко спить після своєї зміни )

Матрос _Капітане, капітане! Підіймайтесь, капітане!
Капітан (Спросоння) _Навіщо збудив? — Вже допливли?
Матрос _Так, вже допливли куди треба було. Тепер ваша черга брати керування.
Капітан_Зараз іду. А тут холодненько.
( Капітан підіймається з ліжка і виходить з матросом на палубу )
Капітан (кермовому)_Плавання проходить за планом? — Непередбачуваних ситуацій не було?
Кермовий _Ні, все як і годиться. Пливемо згідно з визначеним курсом. Приймайте зміну, моя черга відпочивати.
Капітане _Так, я відіспався і готовий знов покермувати цим кораблем. Нумо, я… (???) — А чому ми пливемо на північ?!?! — Ми маємо плисти на південь?!?!
Кермовий _Тобто, пане?? (Дивиться на корабельний компас) (???) Матінко, я не змінював курсу, вибачте, капітане, я не знаю у чому справа.
Капітан _Ви ж кермовий! Дозвольте вам нагадати про нашу важливу місію: ми маємо затвердити шостість України на південному полюсі серед світових держав і розпити там пляшку вина. А ви так несерйозно ставитесь до цього завдання. І давно ми збилися з курсу?
Кермовий _Годину тому ми ще пливли на південь.
Капітан _Тоді все не так страшно. Розвертайте корабель! Пливемо!
( Десь близько 3/4 години минуло )
Капітан (???) _Що за мара? Що це таке? Ми знову пливемо на північ!!! Дурня якась. Розвертайте корабель!
(Минуло близько 15 хвилин)
Капітан _Не може бути!!! Знову пливемо на північ!!! У чому справа?? Розвертайте корабель!!!
(корабель знову розвернули, проходить трохи часу)
Капітан _Здається ось, нарешті ми на півдні. Здається тепер можна випити за наші досягнення!
Команда _Ура!!! Слався Україно?
Капітан _Постривайте, що з компасом??.. О, ні!!! Що за мара, ми знову пливемо на північ!!! Ох-ох-ох-ох-ох.

Минув певний час.

(Капітан Джерелейко відмовився від своїх амбіцій відсвяткувати досягнення України на півдні планети і подався на схід. І от прекрасний корабель вже досяг берега на невідомому континенті. Особисто капітан зі своїми помічниками, щоб дізнатися у місцевих детальнішу інформацію)

Капітан (До місцевих, яких зустрів) _Вітаю, славний східний наріде! Куди ми на зараз припливли, не скажете?
Місцеві _Hola, Capitan, чому це мі східний нарід? Це західна Патагонія, Південна Америка.
Капітан (до помічників) _Повертаємось на корабель, триматимемо курс на схід.
(Минуло кулька місяців. Корабель прибув на черговий берег. Капітан особисто зі своїми помічниками пливе до берега на човні, аби привітатися з місцевими)
Капітан (До місцевих, на березі) _Вітаю, великий східний наріде! У якій чудовій ми знаходимось країні, скажіть будь-ласка.
Місцеві _Salue, Capitanо, це Французька Західна Африка,…
Капітан _Західна??? — Західна??? -Дякую панове, та я маю йти.
( Капітан і помічники гребуть назад, до корабля. Підіймаються на нього та тримають курс на схід. І от знов, через пів року, вони сходять на невідомому березі)
Капітан (До місцевих, що проходять повз) _Вітаю, що це за прекрасна східна країна, скажіть будь ласка?
Місцеві _Hello, Sir, чому ж східна, це Західна Австралія.
Капітан вихоплює пістоль з кишені і стріляє собі у скроню. Ну чим не матеріал для фільму?

А й справді, нам ж що екранізовувати. Та хоча б «Сонячна машина» Володимира Винниченка. Ми маємо чим пишатися, але за все потрібно дякувати вчасно, от і я б хотів подякувати тим, хто дочитав цей геніяльний твір до кінця. Бувши кимось і ставши найкімсійшим з тих кімсіх, які зустрічались коли-небудь на Русі я все ж залишився найсобійшим із собішніх. На кімсіх покладено важливий обов’язок бути кімсими над всіми некімсячими в нашій чудовій країні.
І стати найкімсійшими із кімсіх для мене було найвеличнішою честю з часів освоєння Америки нашими предками. Думаєте це легко стати найкімсійшими з кімсьов? – найнісійше ні з усіх можливих варіативностей цього квантового світу, його реліктового випромінювання і всіх інших чудесних явищ, якими він повен. Кімсями завжди були люди, які намагалися і прагнули бути кімсями. В першу чергу для цього треба бути найсобійшими із всіх собих, по-друге, щоб бути кімсистими треба поважати тих, хто був кімсьом до тебе.

Ні, не огидно — що природньо,
Пиха не гріх, у міру як
Крокуй з Шевченком вже сьогодні
Такий же ти, як він земляк!
Хоча і є у нас герої,
Котрі для кожного, як сонце для рослин,
Не збережем від купи гною,
Себе розніжених в покої,
Що в масі всій своїй гидотній,
Навічно в пам'ять народній!
  • +2
  • 26 вересня 2010, 14:49
  • Kurka
  • 7

Цивілізована природа

Крокодилів ми купили,
І шампунем їх помили — Терли, терли, не відмили:
Все ж зелені крокодили.

Стали глибше міркувати,
Чим іще їх відмивати,
Щоби з гідністю біленькі
Крокодильчики маленькі
Вийшли гарні з-за воріт
Найдорослішому вслід.

В місті будуть їх вітати,
І те кожен має знати:
Тільки наші крокодили
В люде ходять білі-білі!

Ще невдовзі купим ламу,
Хай живе до ряду з нами,
Щоби милими очима,
В окулярах над плечима
Споглядала качкодзьоба
І мурах, що ті — нероби.
  • +1
  • 24 вересня 2010, 14:44
  • Kurka
  • 8