Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Капеліст / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Чарльз Буковскі. Як горобець

Аби давати життя, мусиш життя відбирати,
і поки наша печаль пласка і порожня накриває
море з мільярдів тон крові
я проходжу повз мілини рихлі обрамлені
білоногими, білопузими гнилими створіннями
що померли давно та бунтують проти свого оточення.
Люба дитино, я робив тобі лише те, що горобець
би тобі заподіяв; я старий в той час як у моді
молодь; я плачу в той час як у моді сміятись.
Я ненавидів тебе в той час як менш сміливо було би
тебе полюбити.



( Читати далі )

Чарльз Буковскі. Місця для загибелі та місця для сховку.

без шансів.
нічого.
натягни чоботи,
зніми їх.
їдь велосипедом по парку в Парижі.
читай найкращі праці нашого часу.
нічого.
споглядай як акробат розбивається насмерть.
без шансів.
кліпай очима, чухай носа.
нічого.
сиди в кріслі у стоматолога та витріщайся Богу в обличчя.
нічого.
дивися як шоста коняка виривається із загону мов гарматне ядро
без шансів,
переможе все ж восьма.
без шансів у Вегасі.
без шансів у Монте-Карло.
без шансів тут на півдні Каліфорнії.
без надії на Північному полюсі.
натягни свої чоботи,
зніми їх.
нічого.
вікна сяють у чорному ранкові
китайський єврей тремтить на морозі.
я ховаю батька у зеленому плащі.
без шансів.
я терпіти не можу ризик але я мушу.
це вроджене,
я застряг.
мої чоботи під ліжком.
глянь на них.
холодні, закуті шнурівками.
без шансів.
сум гарчить, стінами стрибає.
одна з моїх кішок спостерігає за чимось невидимим.
я посміхаюсь, киваю.
нічого.
нічого нового.
я зриваю плівку з моєї сигари.
нічого не відбувається.
вся цивілізація розбивається наче потужна хвиля.
обережно в кімнату влітає міль.
музика зупиняється.

Чарльз Буковскі. Любовний гімн навпаки.

я міг би криком 90 гір
стерти в порох
якщо хоч одна жива людина мала б у голові очі
та серце у тілі,
але немає жодного шансу,
боже-боже,
жодного шансу.
щур із щурами пес із псами свиня із свинями
грай на піаніно п’яний
вслухайся в п’яне фортепіано
усвідомлюй міф милосердя
застигни
бо навіть дитина й та огризається
а нас ще не обдурили,
це єдине у що хотіли ми вірити.


( Читати далі )

-10-

випадкова зустріч:
один погляд убік
потім другий
потім підходжу
а, це все ж таки ти

а всередині —
щось

чи спогади це? чи передбачення?
чи пророцтва з світів, що
ніколи не стануть моїми
світами?

тихо слідкую
як обслуговуєш покупців
як звичними рухами загортаєш виделки
в рушник
рахуєш гроші, ввічливо посміхаєшся
передаєш записку до кухні
складаєш охайно серветки

підглядаю за твоїм існуванням
наче мене тут немає
так і є — мене тут немає
та я був тут
колись.

знаки цього розсипані скрізь —
сліди моїх поглядів на твоїй шкірі
зморшки від доторків моїх рук

так, я був тут
колись
чи не тут?

-9-

дивитись у дзеркало:

кліпаючи та посміхаючись
поправляти волосся
давити прищі
стежити, як дантист
закладає пломбу до корінного
наче перший камінчик нового життя
видивлятись, хто за твоєю спиною
діставати із ока піщинку
пробувати чисто виголити
адамове яблуко
просто врешті дивитись
у дзеркало

і ніколи не помічати
найголовнішого:
хто стоїть за цими очима?
чиї це зуби?
хто виглядає собі за спину?
чому ці очі —

мої?

-6-

дівчина в хутряній куртці
із шкіряною сумкою
довгою парасолею
та невдало накладеними
тінями для очей
ще вдосвіта ми
перетнулись з тобою
в транспорті
я навіть не знаю, чому я
звернув на тебе увагу
можливо
на вулицях міста
автоматично помітно людей
що вдягнені не у чорне

а ввечорі того ж дня
я побачив, як ти виходиш
із того ж транспорту
та ідеш угору по вулиці.

я й забув про твоє існування:
тисячі слів було мною сказано
десятки життів пережито
доки мотало містом
я й не знаю про тебе
анічогісіньки:
де живеш ти, що робиш
чим заробляєш на хліб
що робила в той час, коли
нас розірвало відстанню

знаю лиш, що щоранку
ти фарбуєшся сидячи
під люмінесцентною лампою
і макіяж через те
виходить невдало

він нагадав мені
що уранці
я був тут так само
не інша людина
а я
що дивився на твої тіні
яких не впізнав би
якби вже не бачив
раніше.

***

так добре і тепло у наливайці
через дорогу від поліклініки
хапають стаканчик тремтячі пальці
згідно з мовчазним внутрішнім викликом

романтичні герої на його місці
пили б, аби скоріше забути
він знав лиш, півлітри — то шлунок не трісне
і знав, чого хочуть потріскані губи

він випив усе і потроху вийшов на вулицю
тут мала б бути ремарка, що для себе щось вирішив
щось змінити, чогось придбати, від чогось позбутися
стати на крок до досконалості ближче

але ні, він пішов, бо скінчились гроші
і бо схотілось піти постояти та покурити
курити у наливайці чомусь не можна
наче її відвідують лиш вагітні та діти

він ішов вниз по вулиці та ані про що не думав
і раптом дерево впало йому на голову
він вихлюпнув на асфальт свої мізки і нікому не було сумно
беззмістовний кінець для чувака і вірша
беззмістовного

історія Осанни

не смурніло ніколи стільки облич
не котилося стільки зірок небесами
як в ту рокову і пекельну ніч
ніч, коли опустили Осанну

його знав, поважав і любив весь район
і навіть за межами нашого міста
Дергачами, Ізюмом і кожним селом
котилась лиха про Осанну звістка

позаздрив би, певно, кожен естет
його елегантним і сильним рухам
коли діставав із кишені кастет
коли лаштував він свою викидуху

безліч речей він поганих вмів
безмежно крутим було його обличчя
коли посилав за пивком пацанів
коли завдавав чиїмсь кісткам тріщин

він вийшов курнути на сходи один
після відмінного сексу з малою
а коли розвернувся, побачив крізь дим
що на нього чекало аж троє

один зарядив йому з ходу в табло
інший — в грудину, третій взяв в хватку
в очах у Осанни все попливло
і його заламали раком

ніяк не змінилось круте лице
коли роздирали спортивки з трусами
перший згодом промовив: от, все
все, ти пітух, Осанна.

не смурніло звідтоді стільки облич
не котилося стільки зірок небесами
не повториться вже ніколи ця ніч
ніч коли опустили Осанну.

wireless in-fidelity

кожного вечора
ми з товаришем вдвох
спускаємося під землю
під тисячі тон ґрунту
під сотні тисяч тіл
що функціонують згори
під мільярди душ, що щомиті
відлітають і прилітають

чотири монети — дріб’язок
за таку насолоду!

кожного вечора
ми з товаришем вдвох
спостерігаєм за переплетіннями тіл
тайфунами крові роз’ятреної
вслухаємось в стукіт сердець —
одного, двох, трьох, а іноді й десяти
але всі ці серця — всі наші!

примхливі вигини, скривлені форми
ритм змінює обрис їх, забиває
нам подих
так що можем не перейматись
за те, що нас викриють

єдина причина, що змусить
піти — це нестача снаги
нерозумного третього друга
хоч хто зна, може, він швидше
за двох нас
вирахує дванадцятий знак числа пі
та тим не менш
він би не придумав ніколи
цю штуку з метро;
зате прям з повітря виловлює
найсолодший цей флогістон
що згоряє у наших очах.

ледь не безкоштовно —
кожного вечора
ми з товаришем вдвох
ділим чиюсь насолоду
впиваємось чиїмось вустами
кусаєм цей заборонений плід

поштовх; крик; подих; серце
стискається і калатає
поштовх; ще поштовх;
рик звіриний;

в наших очах згоряють древні міста Камбоджі
сходить сонце над узбережжем Японії
вузенькі вулички десь в Італії
увішані всі білизною
іспанський жовтий пісок забиває нам ніздрі
і старий посміхається приязно
з пляшкою на завалинці десь біля Кейптауну

аж якось ми помічаєм
на наших колінах
ниточки двох чужих поглядів
сині, тягучі, миршаві ниточки

короткий викрик —

і ми вже біжимо угору
стрімко сходинки втоптуючи
у масу землі під ними

і нам на секунду здається
що хтось
так само як щойно ми
впивається
стукотом наших сердець
ритмом помірним рухів
пружністю наших м’язів
досконалістю стрибка кожного.

тож обіцяти марно
що ми туди не повернемося.

Чарльз Буковскі. Життя.

ну, я щойно спав
я прокинувся з мухою на лікті і
я назвав муху Бенні
потім я вбив його
а потім я встав і зазирнув до
поштової скриньки
а там було щось накшталт урядового
попередження
та оскільки ніхто не стояв у кущах із
рушницею
я зім’яв його
і повернувся до ліжка і почав дивитись у стелю
і я думав, мені це дійсно подобається,
я лиш полежу тут ще з десяток
хвилин
і я лежу там іще з десяток хвилин
і я думаю,
це просто безґлуздо, стільки всього ще потрібно
зробити але я полежу тут іще з
півгодини,
і я потягнувся
потягнувся
і я поглянув на сонце крізь дрібне листя на дереві
зовні, в голові жодної дивовижної думки,
жодної вічної чи безсмертної думки,
і це дійсно було найкраще
у цій ситуації.
і стало припікати
і я скинув простині з ліжка та спав —
але клятий сон:
я знову їхав на потязі
ті ж 5 годин у два боки до іподрому
сидячи біля вікна
повз той самий сумний океан, там Китай у багнюці
полоще вигини мого
мозку, а потім хтось сів проти мене
і заговорив про коней
нафталінові кульки розмови що роздирали мене наче
смерть, а потім я був там
ізнову: коні бігають так наче їх показують
на екрані і жокеї надто вже блідолиці
і не було різниці хто врешті
виграв і кожен знав
це, подорож назад в сон була така сама як подорож
назад у реальність:
чорна маса ночі навколо
ті ж гори застиджені своїм існуванням
там, знову море, і знову,
потяг тягнеться наче хєр по
скловаті
і мені довелося встати і піти посцяти
а я ненавиджу вставати та ідти сцяти
бо хтось кинув папір, якийсь лох знову кинув папір
у парашу і воно знову
не змивалось, і коли я вийшов
всі не знайшли собі справи окрім подивитись мені в
обличчя
а я так стомився
що вони знають коли бачать моє лице
що я ненавиджу
їх
а потому вони ненавидять вже мене
і хочуть
вбити
та не вбивають.
я прокинувся та оскільки не було нікого
над моїм ліжком
щоб сказати що роблю я
неправильно
я подрімав
іще.
коли я прокинувся цього разу
був майже
вечір, народ повертався з роботи.
я підвівся сів в крісло і дивився як вони
повертаються. вони виглядали не дуже.
навіть дівчата не виглядали так добре, як коли
йшли.
мужики також поверталися: наймані вбивці, кілери, злодії та шахраї,
повний комплект, їх обличчя були жахливіші ніж
будь-яка хелоуінська маска, що я колись бачив.
я знайшов у кутку блакитного павука та пристукнув його
мітлою.

я дивився на людей іще трохи а потім стомився і
припинив дивитись і засмажив собі пару яєць і присів
і випив чаю із хлібом.

тоді стало краще.

тож я прийняв ванну та повернувся до
ліжка.



( Читати далі )