Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Капеліст / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Чарльз Буковскі. Ще один поранений

кота переїхали
тепер срібний гвинт тримає разом зламане
стегно
права лапа
замотана у яскравий червоний
бинт

приніс кота додому від лікаря
відвернувся від
нього всього на
секунду
він понісся підлогою
волочачи червону
лапу
погнався за
кішкою

цей піздюк не
придумав нічого
краще

тепер він
у коробці
мотає своє
покарання
пітніючи

він як і
всі
ми
у нього здорові
жовті очі
він дивиться
й хоче просто
прожити
гарне
життя.

Чарльз Буковскі - На самоті із кожним

плоть укриває кістку
інколи кладуть мізки
туди а
інколи навіть душу,
й жінки розбивають
вазони об стінки
а мужики п’ють занадто
багато
і ніхто не знаходить
Того
та шукати
продовжує
заповзаючи в ліжка
виповзаючи з них
плоть укриває
кістку, плоть
в пошуках
більше ніж
плоті.

жодного шансу:
нас всіх заскочила
доля
єдина.
ніхто не знаходить
Того.

заповнюються смітники
заповнюються звалища
заповнюються божевільні
заповнюються лікарні
заповнюються кладовища

тільки це і
заповнюється.

Ч. Буковскі. Дощ.

симфонічний оркестр.
гримить грім,
вони грають увертюру Вагнера,
а люди підстрибують із сидінь під деревами
і стрімголов несуться усередину павільйону:
жінки хихочуть, чоловіки намагаються виглядати спокійно,
мокрі цигарки відлітають убік,
Вагнер усе звучить, і ось всі вони вже під дахом
того павільйону. навіть пташки злітають з дерев
і влітають до павільйону, а потім йде Венгерська
рапсодія №2 Ліста, і все ще дощить, але глянь,
один чоловік сидить собі сам під дощем
і слухає. публіка помічає його. вони повертаються
й дивляться. оркестр займається своєю
справою. чоловік сидить вночі під дощем
і слухає. з ним щось не так,
чи не так?
він прийшов щоб почути
музику.



( Читати далі )

***

я сиджу у замкненій кімнаті
і читаю «Федон». стілець дещо
затвердий, аби сидіти довго,
а світла трохи не вистачає. інколи
за стінами шумить якийсь пристрій.
за стінами сонце потроху сідає за обрій,
люди перебігають дорогу без пішохідного переходу,
птах п’є довгим дзьобом талу воду з калюж,
кора дерев стає все дедалі тривкішою,
вітер гуляє майданчиком, куди не приходять діти,
аби погратися. стирається слід, який я залишив на подвір’ї зранку,
електрички гладять своїми колесами рейки
ковзкі, поліровані вітром,
потріскує струм у високовольтній мережі,
повітря гойдається під впливом тиску
і дверей, що відчиняють і зачиняють люди,
збирається дощ,
десь за стінами
потроху збирається дощ.
десь за стінами
люди, яких я ніколи не знав,
живуть у містах, назв яких не дізнаюсь,
мабуть що, ніколи.
десь там, за стінами,
люди, яких я колись пізнав,
живуть у містах, назви яких
свідчать лише про те, що міста ці
занадто далеко. як, власне, і люди.
десь там, за стінами,
планети стикаються, падають бомби,
на небеса підносяться янголи.
десь за стінами
моєї замкненої кімнати,
в якій я сиджу, підгорнувши ноги під себе,
й читаю «Федон».

Ч. Буковскі. Мамо.

Мамо

ось і я
попід ґрунтом
мого рота
роззявлено
а я
навіть не в змозі сказати
мамо,
і собаки
пробігають повз і зупиняються,
аби попісяти
на мій надгробок; все це в мене є
крім сонця
а мій костюм виглядає
хріново
а вчора
залишки моєї лівиці
щезли
залишилось зовсім трохи,
наче така собі арфа
без музики.

п’яний у ліжку
із запаленою цигаркою
може хоча би викликати п’ять
пожежних машин і
33 хлопців.

я не
можу
зробити
хоч
щось.

але p.s. — Гектор Річмонд у
наступній могилі думає лиш про Моцарта
та цукрових черв’ячків.
він — це
дуже погана
компанія.



( Читати далі )

Чарльз Буковскі. Пересмішник.

пересмішник слідкує за кішкою
ціле літо
глузує глузує глузує
дражливий та самовпевнений;
кішка залазила під гойдалки на подвір’ях
хвіст наче спалах
і казала щось дуже зле пересмішнику,
чого я вже не розумів.

вчора кішка спокійно йшла вулицею
з живим пересмішником у її пащі,
крила розпушені, чудові крила розпушені й шльопають,
пір’їни у різні боки наче жіночі ноги,
і пташка більше не глузувала,
вона просила, вона молилася
але кішка
ступаючи крізь століття
не слухала.

я побачив як вона залізла під жовту машину
із пташкою
аби понести її десь іще.

літо скінчилося.



( Читати далі )

Чарльз Буковскі. Дружина-японка

Боже, казав він, японські жінки,
справжні жінки, вони не забули,
кланяються та посміхаються,
ховають побої, нанесені чоловіками;
а от американські жінки: вбити тебе — як
абажур розірвати,
в американських жінках турботи ані на гріш
вони з рейок зійшли,
нервуються надто, добро щоб чинити
хмурі постійно, чухають своє пузо,
без жодних іллюзій, у перевтомі;
але боже, поглянь на японок:
була якось одна,
я додому прийшов, а двері були зачинені
а коли я вламався вона наскочила на мене із хлібним ножем
і загнала під ліжко
прийшла її сестра
і удвох вони стерегли мене попід ліжком два дні,
а коли я все ж виліз, нарешті,
вона не згадала про адвоката,
лише сказала, ти ніколи мені не зрадиш,
і я не зрадив; та вона померла на моїх руках
і помираючи, проказала: можеш мені зрадити,
і я їй зрадив,
але знаєш, мені було куди гірше аніж
тоді, коли вона ще жила;
ані голосу, ані ножа,
нічого, крім крихітних японських гравюр на стіні
малесенькі люди сидять над червоними річками
й пташки зелені літають,
і я зняв їх й поклав, зворотнім боком нагору
в шухляду з моїми рубашками,
і саме тоді я усвідомив уперше
що вона вже померла, хоча я її й поховав;
і колись я витягну їх назовні ізнову,
всіх цих маленьких людей із засмаглими лицями
що сидять радісно біля своїх містків та хатин
і гір —
та не зараз,
іще не час.



( Читати далі )

απτέρου

довго йшов він
між пагорбів та дерев
серед рік та степів
самотність була його тілом
пробирався крізь хащі, гілля кущів
пригинаючи долі; ось Феб
озирнув все навколо — а світ безсилий, трава безсила
небо безсиле; і тіло зовсім без сил.

сівши на жовту землю
зігнувши під себе ноги
пригладив волосся коротке
очі зсірілі у втомі протер
навколо повільно з усього
виростала зоря. то що
з цього? затерпли давно вже ноги
затерпло серце й розсудок
але — вже нікуди. α-πτέρ.

Чарльз Буковскі. Нащо взагалі назви?

вони не справляються
ці прекрасні просто згоряють
таблетки, щуряча отрута, мотузки, усе що
завгодно

вони відривають свої зап'ястки
вони викидаються з вікон
вони витягають, вирячують очі назовні
заперечить любов
заперечить ненависть
заперечить саме
заперечення

вони не справляються
ці прекрасні не можуть витримать
вони — метелики
вони — це лебеді
вони — горобці
вони не справляються

єдиний спалах вогню — це
старі, що грають у парку в шашки
єдиний спалах, єдиний хороший спалах
старі що грають у парку в шашки
під сонцем

а ті прекрасні — в кутку кімнати,
заговтані у голки мовчання та павуків
нам ніколи не зрозуміти
чого ж ті прекрасні пішли
вони же такі прекрасні, а прекрасні вмирають рано
і лишають огидних на своє огидне життя
красиве та досконале
життя самогубство та смерть

доки старі у парку все собі грають в шашки
під сонцем

Чарльз Буковскі. Сміттярі

ось і вони
ці тіпи
сіра вантажівка
грає радіо

вони поспішають

доволі цікаво:
сорочки розстібнуті
пузо стирчить назовні

вони викочують сміттєбаки
котять їх до підйомника
а потім машина зі скрипом їх підіймає
і звуку вже куди більше…

їм довелося заповнити кілька заяв
аби влаштуватись на цю роботу
вони платять за дім та
керують тачками найновіших моделей

нажираються суботніми вечорами

зараз в Лос-Анджелесі сяє сонце
вони метушаться туди-сюди із своїми баками

все це сміття кудись та потрапляє

і вони перегукуються

потім вони знову в вантажівці
їдуть на захід у напрямку моря

ніхто з них не знає
що я живий



( Читати далі )