Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Джордж Терен / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Авіабомби і Любов

Коли новий заклад громадського харчування розчиняє свої гостинні двері,
можна навіть сказати, розсуває ноги в готовності прийняти перших клієнтів,
розпушує хвіст із симпатичною розмальовкою з простих і доступних піктограм,
магія розсунутих ніг починає діяти.

Як все-таки просто створити любов
І заклад громадського харчування служить простим полігоном,
куди можна прийти, навіть якщо прийти нікуди.
І справа навіть не в тому, що обійми завжди розкриті —
полігону чуже почуття любові, полігони не вміють любити,
але, в наївності своїй, підставляють голі ребра під спалахи авіабомб,
вочевидь, сподіваючись любові.
І хто знає, може, для полігонів усі ці авіабомби і є любов'ю,
всі ці вибухи і відстріляні гільзи, що вивертають землю навиворіт
і змушують тремтіти в орґазмі.

<= Попередній Наступний =>
Лінк на всю серію

Каста заблудлих душ

З часом нас назбиралось багато.
І коли нам не було куди піти,
або і тоді, коли не було від кого втікати,
або коли просто хотілося випити пива в приємному колі,
можна було просто прийти у знайомий майже з дитинства сектантський Храм,
прочинити ногою двері,
дати органісту десятку і попросити заграти «мурку»,
підійти до свого притертого місця у п'ятому ряду,
або у тринадцятому, або в першому — загалом неважливо,
впасти в оце своє притерте місце,
віддатись ергономіці, що з плином часу набула форми сідниць користувача,
і слухати.
Слухати всі ці п'яні проповіді п'яних пророків,
які так вдало зібрались за сусіднім столом
і так вдало закривають телевізор своїми п'яними пророчими тілами,
слухати і насолоджуватись, слухати і любити.
Це так просто любити в Храмі Любові,
бо варто почекати п'ять хвилин — і вас стане двоє:
ще одна заблудла душа із касти заблудлих душ,
що прийшла сюди слухати п'яну проповідь
уже в гавно п'яних на той момент пророків.
І коли вас стане двоє, відбудеться таїнство,
відбудеться дивовижне народження Венери,
заради якого, власне, і приходять до Храму,
заради якого слухають цих неймовірно надокучливих,
і, що характерно, п'яних в поросята пророків.

<= Попередній Наступний =>
Лінк на всю серію

42

З часом усе змінюється.
Важко сказати, та й нема універсальної відповіді,
ну, крім сорока двох, але це нає стосунку до справи.
Хоча ні, має.
Адже кожну касту чекає своє сорок два.
Одного дня каста збереться в храмі —
це станеться цілком випадково і зовсім незаплановано,
навіть, можна сказати, позапланово,
і писар окине присутніх мутним поглядом,
перед тим окинувши телевізор поглядом жвавим
і скаже своє п'яне і пророче — сорок два!!
І всі зрозуміють, що сорок два — межа,
бо після настання сорока двох сорок два більше не настане.

<= Попередній Наступний =>
Лінк на всю серію

Стіна із зображенням дощу

Коли покидаєш полігон на танку, з якого місцями звисають залишки колишньої пристрасті,
або коли дятлом вилітаєш з храму, весело викрикуючи епічне гасло "сорок двааааа!!",
або коли виповзаєш із фастфуду, витираючи вдоволений писок стрічечками касових чеків —
тобто коли любов переповнює тебе по самі вінця
і витісняє із організму продукти напіврозпаду алкоголю,

ніхто, ясен пень, не переймається дурницями на зразок думання про майбутнє,
адже саме від нав'язливих думок про майбутнє доводиться ховатись в Храмі,
ніхто не переймається кольором сміття на танковому череві,
адже танки бруду не бояться, тому часто в ньому копирсаються,
ніхто не переймається долями свійських тварин,
чиї голови гниють десь на полях в центральних районах Батьківщини,
адже любов, щойно народжена любов, як-не-як, переповнює,
і тепло, щойно народжене дружнє тепло, як-не-як, розтікається.

Що важливо: ніхто абсолютно не переймається стіною,
щойно прикрашеною дивним графіті із зображенням дощу,
ніхто не переймається тим, що стіна належить новому фастфуду,
який незабаром стане новим Храмом, адже, як-не-як, сорок два нарешті настало,
ніхто не переймається, бо любов, як-не-як, переповнює,

і головне в такій ситуації — продовжувати творити любов,
передавати її далі по естафеті, яка називається харчовою пірамідою,
передавати любов усьому світу епічними криками "сорок дваааааа!!!!",
розповсюджувати любов, як вірус, усіма доступними способами передачі хвороб.

І найголовніше — не перейматись, любити і не перейматись
долями всіх тих, кого любиш, кому передаєш любов,
не перейматись тим, що тепер з них звисатиме все те сміття,
що тепер їхні голови, вкриті яскравим барвистим листям,
лежатимуть десь у полях під теплим осіннім дощем
і гнитимуть, розповсюджуючи світом щойно народжену любов.

<= Попередній
Лінк на всю серію

Риба-жаба

Неймовірні речі іноді відбуваються просто перед нашими очима.
І справа навіть не в бетменах чи суперменах,
справа навіть не в тру-лайф-драмах,
так, наша історія понесе нас у майже голівудську історію,
лише без вогняних спецефектів і розкиданих внутрішніх органів —
хіба що кілька розбитих сердець, та й усе.

«О, риба-жаба, відповідь вірна! Цьомачкаaaa! ^_^ » —
моя вчителька англійської мала відверту тягу до пафосних висловлювань…
Поняття не маю, як я тоді спромігля розшифрувати буквосполучення «тоадфіш»,
але чорт, ця нафарбована краля із поставою фотомоделі,
губами богині і зачіскою навіть-не-бріолін —
можна сказати, моя перша сексуальна фантазія,
і водночас моя остання сексуальна вчителька…
Ну, типу із сексуальних вчительок в школі ця була останьою в часі,
але далеко не оcтанньою в моїй душі…

читати далі =>

Бурі ведмедики

Наше знайомство відбулося не найкращим чином —
думаю, якісь травми в мене лишились дотепер,
але факт є фактом — вона затягла нам гайки ще до того, як з'явилася в нашому житті —
на перший урок ми йшли уже з готовими домашніми завданнями.

Ось тут і почалось найцікавіше, бо «цьомакчка» ще не любив у ті часи англійську,
не зависав у інтернетах в пошуках якісного американського порно,
не дивився класичні американські телепрограми і не їздив світом —
блін, я навіть жінками тоді не цікавивися, що вже про англійську казати…

І от наше знайомство.
Відбулося, знаєте, в кращих традиціях нездалих перших побачень.

Вона — така сексуальна, свіжа, загоріла — перше вересня, як-не-як,
на ній ще було надягнуте щось таке неймовірно збудливе… Зелене боа?

Ну і я, витриманий в дусі правил і ранкової зарядки ліцеїст,
запакований у форму, яку привабливою назвати важко,
а еротичною вона може стати хіба в якомусь сильно збоченому садомазо,
і головне — я не можу зв'язати навіть двох слів, бо все відбувається ще до того,
як я зрозумів усі ті радості, які дає нам якісна американська порнуха —
чудове перепетення кохання з ґлямуром, мрія сучасної жінки, можна сказати…

З тих часів у мене лишилась травма.
Мені навіть іноді сниться ночами:
— ось я стою навпроти неї, наче перед розстрілом
— руки тремтять, наче вчора я випив і впав із вікна (о так, все відбувається за кілька років перед першим алкоголем, але це зовсім інша історія)…
— і я повторюю неначе молитву:

Once two little brown bears
Found a pear tree full of pears;
But they couldn’t climb up the there
For the trunk was smooth and bare.

OnCe tWo LItTle BrOWn bEArS
FoUNd A PEar tREE FUll oF peARs;
BuT thEY cOUlDn’T cLiMb Up tHERE
FOR tHe trUNk wAs sMOOtH aND bARe.

ONCE TWO LITTLE BROWN BEARS
FOUND A PEAR TREE FULL OF PEARS!

ONCE TWO LITTLE BROWN BEARS
FOUND A PEAR TREE FULL OF PEARS!!!!


ONCE TWO LITTLE BROWN BEARS!!!

ONCE TWO LITTLE BROWN BEARS!!!

ONCE!!!
TWO LITTLE!!!
BROWN BEARS!!!

ONCE!!!
TWO LITTLE!!!

ONCE!!!

OOOOOOOOONNNNNNNNCCCCCEEEEEEEE!!!

AAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAA!!!


читати далі =>

Гіперпростір

Осіб жіночої статі зрозуміти практично нереально,
особливо, якщо вони носять зелені боа,
взуття на платформі, помаду, декольте, чудові зачіски…

Та блін, яке тут, в кінці-кінців, розуміння,
якщо на тебе дивиться таке декольте… Ну, тобто очі,
такі очі, я хотів сказати, що можна забути де ти зараз є,
включно з тим, що для чого ти тут і чому розмовідаєш про бурих ведмедиків…

Так, я допускаю, що вона могла забути,
наприклад, одного разу забути зошит, або ручку, або будь-що іще —
коротше, їй довелося повертатись і вона випадково залишилась після уроків.
Справді, мені не відома скорочена версія першої частини історії,
але все могло бути саме так.

Вона повернулась — на цих свої платформах і в цій своїй декольтованій ліцейній формі,
так і опинившись один на один у цьому класі англійської,
де, мабуть, дотепер є запилюжена ничка за шафою, де валяються плакати,
і от, саме там, коли вона нахилилась узяти зошит,
між ними і пробігла ота сама чарівна іскра —
як-не-як, обоє вони носять капці на платформі,
обоє мають схильність до декольте,
в обох у голосі присутні нитки гіперсексуальності — такої справжньої і тінейджерської,
обоє роблять зачіски і в обох такі очі — ну, ви розумієте…

І навіть не важливо, що між ними, м'яко кажучи, є різниця у віці,
але хто там рахує, якщо у них на двох — жодної ігрик-хромосоми,
якщо у них на двох — запилена ничка із нікому не потрібними плакатами,
а приєднаної маси стає, щоб їхній світ згорнувся в маленьку точку,
не більшу за розміром від запиленої нички,
яка на той час стиснеться до таких малих розмірів,
що зможе вміститись між іхніми гарячими переплетеними губами.

читати далі =>

Роберт

Нагадаю, нам не відомий короткий зміст перешої частини історії,
можна лише робити припущення,
щовечора, всівшись зручніше перед екраном
і, не покладаючи рук, робити припущення,
перетасовуючи і розпихаючи в каталоги уривки спогадів,
перемальовуючи нарізки кадрів і відворюючи відчуння пісень,
які вони співали вдвох просто на уроці,
бо як не банально це звучатиме, але їм було добре разом…

Я сидів тоді на першій парті і споглядав картину олією:

Вона, зростом метр-вісімдесят-два-плюс-підбори,
одних її ніг достатньо, щоб моя парта просто перекинулась на цю чудову парочку,
яка сидить просто переді мною,
але кажу, тоді я ще не цікавився жінками, бо все відбувалось за кілька років
до першого алкоголю,
майже за цілу вічність до першого сексу
і зовсім трохи пізніше після першого поцілунку;
вона намагається щось розповідати про вживання дієслів у паст перфект…

Вона, зростом метр-шістдесят-сім, так ідеально, компактно розміщена,
і це її волосся в хвостик просто мене вбиває…

Вони сидять одна у одної на колінах, іноді солодко цілуючись,
так солодко, що у публіки в залі просто плавляться мізки,
а їм іще слухати про цей бісовий паст перфект,
в мене, в міру згаданих обставин, — імунітет…

Ось вона встає і виходить до дошки.
Ну, виходить — це голосно сказано, бо вони сидять просто під дошкою
і трохи лівіше від британського прапора — така собі британська мрія:

My heart's in the Highlands! — починає вона,
my heart is not hееerеееe!!

My heart's in the Highlands!!!
a-chasing the deer!!! — A-chasing the wild deer!!!
and following the roe!!!
My heart's in the Highlands…

WHEREWER I GOOOO!!!!


читати далі =>

Клементина

Лише тепер, коли минули роки,
перші поцілунки, перший алкоголь, перший секс, перші легкі наркотики,
перші сигарети, перший кальян, перший люльковий тютюн,
лише тепер я розімію, яку чарівну опцію дарувала мені доля.

Виявляється, в ті добрі старі часи,
коли із відомих нам радощів життя я знав лише поцілунки і мультик «Трансформери»,
мені вдалося на власні очі спостерігати таїнства великої любови…
Виходить, що ніяке американське порно не могло зрівнятись із тими переживаннями,
думаю, школа, саме школа була найкращими роками мого життя,
які подарували мені сюрреальну картину олією
із зображеним на ній коханням.

Вони так і сиділи прямо переді мною,
сиділи майже цілий семестр під звуки бурих ведмедиків…
Іноді звуки переривались звуками чмокань…
Можливо, іноді вони навіть торкались одна одної,
торкались зовсім поруч із пам'ятними декольте —
тепер важко сказати, а тоді я цього не помітив,
ну, із відомих уже причин…

Іноді ці всі любовні ігри переривались піснями.
Саме з тих часів у моїй голві оселилась Клементина:

In a cavern, in a canyon, Excavating for a mine
Бля, що це мале стерво робить у неї на колінах?
У неї, з усіма цими її декольте, боа і підборами!

Dwelt a miner forty niner, And his daughter Clementine
Ні, ну скільки можна, я просто не розумію, ці всі показухи,
ці всі їхні намальвані губи, що я роблю тут, як дурень на першій парті?

Oh my darling, oh my darling, Oh my darling, Clementine!
Що я тут роблю? Що я роблю тут із цим тупим паст перфект, із циМи біссООвими бурими ведмедиками, в ім'я якого доброго, блять, дивааа??? Дванадцять все одно поставлять їЙ!!..ЇЇЇЇІІІІІйййййИИИ!...

Thou art lost and gone forever. Dreadful sorry, Clementine!
Там, на цИх преКРаСних гоЛеНих колІнАХ, тАм, дЕ лЕЖиТь їЇ НІЖна рУКа, тАММ На Її нІЖЖній руцІІ, там повиНННі буТи мООООїііі рУУки, мООООїііі сідниці, мООООїііі губи, там повинен бути ЯЯЯААААА!!!

Oh my darling, oh my darling, Oh my darling, Clementine!
Я ЗазДрю!!! Я чоРрРрНо заздрю! Я ВБ'Ю ТЕБЕ, ЧОВНЯР, Я ВБ'Ю ТЕБЕ ПРОСТО ТУТ!
НУУУУ ЧИИИМММ ЯЯЯАААА ГІІІІРШИИИИ-ИИИ-ИИ-ИИ-ИЙ ЗААА НЕЕЕ-ЕЕЕ-ЕЕ-ЕЕЕ-ЇЇІ-ІІ??!!!

Thou art lost and gone forever. Dreadful sorry, Clementine!
Ти пішла, пішла назавжди, дуже шкода, Клементайн…

Епіграф і вступ

«Теплий хуй — це прекрасно.»
Еліна Алієва


Як добре мати надійні джерела інформації…
Еліно, я згоден повірити тобі на слово.
Лежачи в холодному ліжку і задумаючись над сенсом життя,
довго так, не покладаючи рук задумуючись,
я розумію, що згоден повірити тобі на слово,
що може це і справді прекрасно,
що це хороший спосіб погріти руки,
погріти в будь-який момент, саме тоді, коли це потрібно,
ну, принаймні, коли ви обоє в ліжку і все таке…