уже весни тепло і сонце
ідуть крізь замкнене віконце
зігріють душу ту зповна
що так опала і вона
ніколи знаючи не скаже
і тої правди не покаже
яку хотів пізнать би сам
на серці лишиться лиш шрам
закутане шматком любові
ледь виступлять сліди від крові
огорне розум страшний жах
і слово те що кличе страх
повільно скаже так вона
і лиш тоді густа мана
наповнить ту пусту свідомість
здається добре та натомість
поринеш в життя вічний балаган

закралась в свідомість через чорний хід
і як ведеться винесла все що було всередині
замаскувалась під когось знайомого
допомогали двоє в фіолетово-жовтих масках

мабуть у сусідів викликали недовіру
тому вони одразу зателефонували копам
що ж так привернуло їхню увагу розсіяну
невже сумно-радісна гримаса обличчя

стало страшно чути кроки і совання меблів
попри те спустився до холодильника по пиво
ви ж не заберете в мене пиво я й так не віддам
воно ж світле… ні ні ви не розумієте воно світле

чомусь пояснення не дало бажаного результату
вони забрали й пиво і воду і молоко… навіщо молоко
якого біса їй треба в моєму холодильнику
то останній мій сховок поважай хоч його

нарешті приїхали копи слава Богу копи
ніколи не був такий радий бачити їх як сьогодні
вони забрали її і отих двох чим принесли спокії
але вони забрали і награбоване все ж виявилось сволоти

а втім все не так вже й погано чи не так ось поглянь
стало значно більше місця для різних порнопостерів
шкода лиш пива… так лиш його воно ж було СВІТЛЕ
тому зараз піду в магазин грошей на пиво має стати
на світле

зранку прокинувся важко і зрозумів
що трохи тупо провтикав життя
відкрити холодильник не зумів
здавалося нема вже вороття

намагався знайти трохи драпу
щоб настрій падений в лайно підняти
та в те ж лайно сам таки й втрапив
це ж треба вчора так було набратись

я й не чекав що постукає в хату
грубо побє щоб з собою забрати
лиш з далеку дядечко схожий на тата
єдиний хто буде щось довго питати

все схоже на дикий свавільний сон
життя взяло образ психоделічний
розум покритий могутнім Дніпром
і води його безконечно не вічні

ніхто вже й не думав про вихід з будинку
комусь не важливе твоє буття
тому й розгорнуло останню сторінку
загаджене твоє тобою ж життя

памятаєш на нашій вулиці жив мужик
той шо завжди фляшки збирав
йому було всього 45 а він помер
тоді я радів як немовля…
ні ні… не ридав… а радів
у той день я полюбив смерть
вона завжди забирала тих
хто мені хаважав жити так як хотів я
наче вона слухалась мене
тоді я потоваришував з нею
вона була добрим союзником
покин не забрала життя мого…
собаки
а я ж любив його більше ніж свою дружину
в цей день я порвав зі смертю
послав її
вона мабуть образилась
довго не приходила
аж до сьогодні…

тоді я чув лиш спів птахів
натюрморт змальований з кохання
стояло в ряд п'ятсот стовпів
закритих огорожею бажання

тоді я чув лиш спів птахів
ніхто не міг завадити літати
мені ж тоді було не до богів
я все ж тебе продовжував кохати

( Читати далі )

то було далеко не вчора
знав що забуду про це на роки
вухо бажало почути знайоме слово
ноги тремтять…
повторити забуті кроки

птахи давно віднесли той день
і листя з дерев пожовкло й опало
повернулась
я думавзабута
мігрень
почуття що втекло ще й розум вкрало

збудую човен і подамся у відкритий космос
і відстань між нами на тисячі лє під воду
ти не подумай…
насправді я не тікаю… просто
не можу паплюжити твою квітучу вроду

Хочеш відпочити від мене?
тоді тобі потрібно втекти.
далеко… Дуже далеко…
я ж бо почну шукати.
я будь що знайду тебе…
де б ти не була…
я сяду на краю світу
втомлений від пошуків
щоб перепочити…
всього на вічність…
запалю запашну
для себе цигарку
втягну у легені дим…
солодкавий… змішаний
з твоїм запахом… запахом
щастя.
Споглядатиму танець зірок.
Знаєш… вони… вони
відкрили мені секрет…
вони танцюють для тебе…
світять для тебе… існують…
знову ж для тебе.
Місяць посміхнеться мені.
заздрісник… про те він
щасливий за мене…
і нічого що зранку до мене
завітає похмілля — друг.
до тебе ж я послав птахів.
вони весело щебетатимуть
під вікном… ніжно розбудять.
я мучитимусь всього лиш…
годину… день?… вічність?…
та це нічого.
ти ж бо кожного ранку
вдихатимеш аромат
запашної арабіки що я купив
вчора… недавно?… колись?…
завжди являтиму тебе.
знаю ж бо що скоро знайду…
обніму… поцілую…
КО-ХА-ЙУ!

Знову ранок…
пляшка на підвіконні…
(відрижка)…
віскі?… коняк?…
Що вчора було?
Де я?
Чому такі тупі питання?
пляшка майже повна…
спрагла мене…
втамую бажання випити.
Балкон… давно велике
диво-місце… гніздо.
Запалю цигарку.
Кумедні людиська
спішать кудись…
робота… мабуть.
сьогодні?… Нєєєє!…
не піду.
я ж один.
зроблю вихідний.
Ввімкну телик.
Газ…
Криза…
Банки…
Обама…
Якого біса.
Візьму краще пива…
Голова не болітиме.
Що ж було?
Проведу весь день на канапі…
О… сімпсони :)
Спокій.

Тебе окупувало місто.
Ти тут застрягла на віки.
Тіло твоє наче тісто.
Людських потоків зносять ріки.

Ти перебуваєш у чотирьох стінах.
Ти вдихаєш пафосу частку.
Ти корчиш дивнії міни.
Ти й не помітила як утрапила в пастку.

Новини шипочуть-кричать про кризу.
Ти не знаходиш собі у світі місця.
Життя показало гидку мармизу.
Наздогнав час спинитись-присісти.

Від тебе залежить доля людини.
Тобі вибирати як далі жити.
Життя біжить-іде без упину.
Час залишається лиш руки умити.

Іду кудись поволі…
пішки
Оглядаю листя опале…
спокійно лежить
Шукаю щось знайоме…
щастя
Для того щоб жив мені потрібно…
лиш голос
Твій солодкий спів і відчуття…
присутності тебе
Час покинув мене він аморфний невладний…
Підкоряється лиш нам він і з нашого дозволу…
йде спокійно.
Рядок цей росте в довжину як квітка пахуча для тебе зрощена
Він постійно міняє форму доступну для тебе… тобі.
Ти вибираєш шаблон для нього бо того захотіла ти.
Для тебе зроблю цей світ іншим граючись…
рядками слів
Заплутаю в клубок закину в куб…
круглий
Замкнута будівля щастя…
зведена тобі в імя.
Ця поезія схожа на хмарочос
Поглянь збоку…
То пік мого щастя…
де ти.