Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Ванілька / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

Він сидів і дивися в небо

Він сидів і дивився в небо… Центр такого старого міста здавався йому аж занадто сучасним. Нічого старого
в цьому місці не лишилося, та й центром це місце можна вважати тільки відносно. Весь дух цього міста, всю його
атмосферу вивезли на сувніри всюдисющі туристи. Мабуть, так воно і було, годинник показував далеко за північ.
Незважаючи на це туди-сюди проходили закохані парочки та поодинокі групки туристів. Він сидів самотньо на лаві і
курив одну цигарку за іншою. Чому? Не міг сказати навіть сам собі, не те що пояснити комусь іншому… Де ж та
атмосфера, де її шукати? Здається таке просте питання заводило його в глухий кут, він встав та пішов, пішов просто
прямо, без певної мети та фінішної прямої якої мав досягнути. Йшов повільно, його нічого не квапило. Мабіть дивно
було бачити цієї ночі молодого хлопця який сам брів порожніми вулицями міста далеко від людних місць. З кожним
наступним кроком приходило розуміння, що серце міста для кожного своє, для кожного воно знаходиться в різному
місці, в тому, де залишилися найяскравіші спогади, найкращі…
Центральна частина залишилася далеко позаду коли він почув далекий звук такий нетиповий для спального
району великого міста. Пішов на звук, кожного наступного метру цей дивний звук все підсилювався і підсилювався,
підійшовши зовсім близько вдалося визначити що цей звук це був саксофон. На балконі четвертого поверху звичайної
девятиповерхівки стояв чоловік років 65 і спокійно, тільки для себе награвав якусь журливу мелодію. Він стояв
піднявши голову догори, насолоджувався такою дивною але прекрасною мелодією. Він присів на бордюр якраз навпроти
балкону, знову закурив та просто слухав. Саксофоніст помітив його, однак грати не перестав. Саме в цей момент він
зрозумів, ось він його серце міста, його особисте серце міста, яке знає тільки він, і яке залишиться з ним
назавжди.
Чомусь людині яка зажди була самотня та ніколи не потребувала мати когось біля себе, людина якій добре було
на самоті, зрозуміла просту істину, в нього немає тієї яка б могла просто сидіти на бордюрі біля нього і
насолоджуватися цією мулодією разом з ним, просто насолоджуватися, немає тієї яка б могла просто мовчати і вже цим
демонструвати свою любов, свою вірність, свою важливість в його житті. Чому це стало таким таким зрозумілим? Тільки
зараз він помітив на тому самому балконі жінку, вона сиділа в кріслі біля чоловіка, закутана в картату ковдру та
мовчки насолоджувалася музикою, яка була створена для неї. Чоловік закінчив грати, взяв в одну руку свій саксофон,
іншою допоміг підвестися з крісла дружині, та мовчки зайшов до квартири, залишивши по собі тихе шелестіння чогось
невідомого в грудях та тишу нічного міста.
А де подівся він? Він так і залишився сидіти на бордюрі, дивитися в небо, палити та думати про своє
самотнє існування в цьому майже мільйонному місті, цій країні та на цій планеті вцілому…

Дощ

Вона сиділа біля вікна… Надворі було вже досить холодно що б просто гуляти, та ще недостатьньо холодно щоб бігати під лабатим снігом та ловити сніжинки. Надворі була осінь, саме така осінь, про яку написано стільки книг та складено стільки пісень, жовте, сухе листя вітер носив по асфальтованому дворі багатоповерхівки, клени у її дворі були майже голі, тільки декілька поодиноких листків висіли на самому вершечку. Вона дивилася на
хаотичний політ листя в повітрі та сумувала і раділа одночасно. Вона скучила, скучила за тим, хто одним своїм доторком, одним ніжним поцілунком, одними обіймами доводив їй свою любов. Вони бачилися зовсім недавно, непойшло і тижня, однак їй здавалося що пройшли роки… Але нічого, зовсім скоро, всього за декілька годин він постукає у її
двері, і вона, обійме його і почне цілувати, почне цілувати прямо з порога, навіть не даючи роздягнутися, не даючи зняти капці, а коли він все таки вирветься і роздягнеться, то візбме її на руки і віднесе на ліжко, де зможе обіймати і цілувати скільки захоче. А зранку, вдосвіта, він одягнеться і піде геть, піде геть тільки для того, щоб потім, всього через декілька днів і ночей, після заходу сонця, як завжди, повернутися до неї, щоб знову обіймати і цілувати її, щоб дарувати їй щастя, та отримувати частинку щастя самому.
Вона сиділа біля вікна, надворі була осінь, почувся легенький стукіт в шибку, надворі йшов справжній осінній дощ, він йшов до неї, він був вже зовсім близько…