Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 ВІРШ / Пошук по теґам / Рожевий Слоник - творчість без рамок
  
 

***

шукаючи серце не йди там де позначка гаряче
де холодно скажуть де тепло де тепло зупинишся
можеш торкнутися вітру заслинивши пальчика
можеш заслинити слово й торкнутися тиші
небо тобі усміхнеться і місяць вишкірить

шукаючи серце не лізь не торкайся до персів
торкайся до спини до шиї до шиї і черева
до спини і черева шиї і так по черзі
мовчи у дорозі зі слів проростають вірші
не плач у дорозі зі сліз проростає дерево

цілуєш і ріжеш язик бо у роті листя
вітер вдихаєш і листя в тобі шелестить
спинися де тепло бо тепло це близько-близько
твоя рука – віть
моя рука – віть

останні сльози тобі останні тобі рядки

плачеш у натовпі плачеш вві сні плачеш п’яною
його голос у плеєрі просто натисни й видали
на зап’ясті дороги венами відстань ранами
біль видимий

у війні переможе той хто програє дві битви
не дочитуй цю книгу аби не закінчити речення
залишаєш собі записки щоб не полюбити
і рвеш приречено

прошепочеш люблю тебе де кожен видих зі стогоном
тому плачеш вві сні плачеш п’яною плачеш у натовпі
ця любов пахне сіллю ця кров смердить ацетоном
нею блюватимеш

Стяг

Грудневий вітер
гладить небо,
ясно зоріє воно над головою
мирним тихим знаменом,

сонно тріпотить і майоріє,
аж як у темінь раптом зникло
ген до світання.

Ти, зрячий, та й побач,
що вітер той торкне
вогонь,
що дутиме він із-за спин,
що гнатиме надію уперед,
вперед, вперед,
попереду останніх кроків.

Ти, який чує, та й почуй,
чи грім гримить, чи гімн небесний, чистий
співає сотня янголів
поверх голів
з чолом залізним,

( Читати далі )

Мізинець

Скільки між нами дерев порахуй і скажи мені
палиця у руках робить обох скаженими
торкайся великим до великого пальця
війна починається

Скільки між нами зірок забуваю кількість
знову вдивляюсь у небо у кожен піксель
торкнись вказівним до мого вказівного
і будь зі мною

Скільки між нами подихів любий скільки їх
цим середам не судилося стати спільними
забудь про новини і будьмо безпосередніми
торкайся середніми

Скільки збитих тварин тут стільки між нами убитих
стримано сльози перед останнім видихом
торкайся четвертим того що не має імені
і прости мені

Скільки між нами страху і цей стан постійний
повстанські тіні заплутуються на стінах
візьми мою руку і як не впустиш повз пальцями
нічого не станеться

#.

Ми будемо інші як я допишу цей вірш
бути сильною це означає тобі не вірити
помолися за мене коли ні у що не віриш
ти йдеш вірним шляхом коли ти ідеш проти вітру

Нехай все що з нами пов’язане це утопія
любити тебе це знати що все закінчиться
напиши що усе буде добре й зроби 100 копій
ми порушили все нас засудять на кілька вічностей

Чекати на безвість це те що усіх виснажує
візьми мою руку й дізнайся яка я втомлена
та ця революція є від початку нашою
тож просто забий на усе і виходь із дому

Тебе і себе видаляти рядок за рядком
мені ще ніколи мабуть не було так страшно
ти більше не можеш брехати – такий закон
здається ми стали на 22 роки старшими

Evol

Як можна жити із цим болем?
Любов — пусте для мене слово.
І хоч живе в серцях воно,
Не розуміють зміст його.
Це муки, біль, одні страждання.
Та хтось вважає, що кохання
Це щастя, радість і добро.
Для мене згасло все давно.

***

Ти знаєш це місто ти довго у ньому жив
як небо складалось з неба а інше з пилу
мене затискають п’яниці або бомжі
та що би не сталось нагадуй мені завжди
як сильно тебе любила

Мене затискають і в когось навіть встає
виходити з дому виходити з себе гидко
я їду до тебе як люди ідуть на смерть
позбувшись від справ не позбувшись судом у литках

Усе тимчасове залишить лише подряпини
усе що постійне лишає мене зубів
не бачитись злочин і нам уже час за грати
та що би не сталось ти завжди мені нагадуй
як сильно мене любив

Вірш, написаний на майдані

Веди мене через натовп я йду наосліп
останнє що маю твоєї руки тепло
осіннє взуття нагадає що вже не осінь
та є з ким ділити граніт і ділити постіль
і поза повіками світло нас обпекло

Веди мене в місце де більше не буде холодно
я звикла до темряви хочу у ній побути
наосліп здається що ти мене водиш колами
озвучити власне ім’я як лишитись голою
озвучуй його по буквам

Тіло дороги

Від міста до міста неначе людським хребтом
долонею кожен хрящ як нічний ліхтар
по небу літак як по шкірі вести пером
далекий гавкіт мов в тиші ти щось спитав

У плед загорни видихай щоб спітніло скло
морозом по шкірі кожна нічна зоря
подряпавши спину горизонт у міста увійшов
просвіт між будинків як ти у дверях стояв

Поодинокі вогні родимками на спині
долонею проведеш по хребцям і у місті дощ
метро під землею у кожній моїй судині
я чекала на повний місяць і ти прийшов

Терпіння

скільки брудних рук торкалось до цих дверей
жінка зриває рекламу щоб бачити краєвид
вже надто пізно, мала, ми в’їхали у тунель
ззовні занадто темно всередині надто гидко

виріж із себе серце й розмазуй його по склу
терпне рука триматись терпіння нема плисти
всі твої плани, мала, це просто снобізм і олдскул
в ребрах сховай порожнечу і не читай листи

ти випадковість, мала, ти просто сюрприз між сторінок
щасливий квиток пробито ви більше нічого не винні
серце твоє у шлунку хрипи твої в колінах
крики твої навшпиньки

світлом твоїм, мала, не освітити тунель
навіть пробита, маленька, ти дихати мусиш
скільки подумай бруду торкалося цих дверей
скільки брудних рук торкалося до цих душ