Я – воїн, лицар честі я.
Я – син своєї рідної Вкраїни…
І не потрібнії подачки ті Кремля,
Коли стою на березі таїни.
Таїна – то історія життя,
Історія життя, страждань і болю –
Голодомори, Крути, побиття…
НКВС і КДБ конвої…
Я бачив все, я знаю, що є страх.
Я знаю, що є сила, що є правда –
Кришталь в моїх нефрітових очах
Палає спокійливо ізмарагдом.
Я все пізнав. Я знаю – ми одні.
Одні на полі брані, бранці поля.
І не поможуть нам добродії жодні́,
Поможе, може, добрая тополя…
Тополя є своя, тополя то є дім.
А там де дім – ти знай, межі немає.
Коли-небудь і ми побачим дим –
То знай тоді – Москва горить й палає.
Так, я пізнав – немає меж…
Є тільки Бог, Вітчизна, Віра…
Немає більше неприступних веж –
То все ніщо, то смуга сіра.
Але крокую я – все далі, все туди,
Крокую, б’ю ногами, тим не менш.
І ноги залишають ті сліди,
Сліди, що їх залишив Übermensch.
