Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Обране / Профіль olik / Рожевий Слоник - творчість без рамок

таємна вечеря.

У холодну зимову зливу не відкривають дверей до теплого дому. Так повелося, що затишок та любов під вечір ховають у старому слоїку спід червоних вишень. А маленьких Олежика та Варю вкладають у м’які покривальця й співають колискові. Все починають з молитви до Бога та Богородиці. Срібні виделки сервірують, як в дорогих женевських пабах, а порцелянові тарілки розставляють проти годинникової стрілки. Червоне сухе вино наливають повільно, милуючись «пальчиками міледі». Закриваючи двері до дитячої, вдихають пахощі м’яса, що смажиться в новенькій духовці. А хліб ріжуть – до себе, не кришачи на білу мережану скатертину. Він допомагає Їй.
Вона ж робить все так, як навчила її мама: додає прянощі та трошки кориці. Підсолює зверху, щоб всередині було солодко і перчить зовсім трішки, щоб було смачніше. Завжди нервує – підгорить чи ні, та куштує перед тим, як подати. Робить так, як любить він. Залишаючи трошки крові. Вона схожа на маму. Байдуже, що мами давно немає і на її могилу не ходять онуки. Сторінка перегорнута.
Горить. Вечеря в попіл. Він буде незадоволений. Коли щось іде не так, як мусить, він відвертає голову та відводить очі в бік соромлячись вибору. Він не слідкує за словами та діями – дає волю своїм демонам. Не говорить більше з Богом, ігноруючи його заповіді.
Натомість у будинку починають звучати симфонії На підлогу падають акордами срібні виделки та порцелянові тарілки.
Вона ж любить Моцарта, тому ненавидить Баха і пронизливий скрип дверей. Бог, мабуть, має ідеальний слух і сильні руки. Адже тримати світ заважко для слабких. Вона ж лише всесвіт. А в нього сильні руки настільки, щоб зробити її щасливою.
Їхня любов, ховаючись у слоїку під ліжком, затуляє очі та тихо плаче, а затишок, ти часом, піддивляється за малими. У кожного своя половина вікна. І коли хтось затуляє одну, втрачається сенс та рівновага поряд із силою та відчаєм.
Їй же боляче крізь сльози сміятись та любити Всевишнього. Боляче цілувати побитими губами та потопати в обіймах зі зламаними ребрами. А хіба ж легко любити того, хто стоїть за образами?
Біблія мовчить про те, що відчуває він — знищуючи її тіло. Спопеляючи його щоразу пригнічуючи свою плотську хіть. Натомість, що відчуває образ Бога, ламаючи кістки Єві і ріжучи їй пальці? Пристрасть?! Гнів?! Владу?! Чи спокій та благословення?!
Але хіба ж це цікаво малій, що розгублено стоїть на порозі кімнати?! Вона ж схожа на маму.
А тобі, Господи, є що сказати???