Ці витончені пальці ці тендітні плечі
Зроблені із спротиву тепла і зривів
Вони ніби ранок або пізній вечір
Зникають у пам’яті як обгортки від контрацептивів
Пам’ятаєш тільки перший той котрий важливий
Котрий змінює тебе вже лиш будучи присутнім
У задній кишені хіпово-порваних джинсів
Той котрий стає рубежем між тепер і майбутнім
Ці пальці ці плечі ці дикідобезумства очі
Тільки інколи перед грозою відчуваю їх як зміни тиску
коли пригадую проводячи долонями по тілу й досі
здригаюсь перед тим як ти наснишся й сховаєшся за ширму
ніби солдат що відчуває смерть кінчиками пальців
незважаючи на їх тремтіння біжить вперед на поле битви
так я тримаю образ твій впевнено і вранці
знову намалюю та то не будеш ти а тільки титри
StanusLaVIV
гарна робота для Будди — сидіти в книгарні на ксероксі
медитувати на тихе дзижчання внутрішніх коліщаток
зранку спостерігати, як дим над стеклами стелеться
ввечорі замкнені двері, йдучи, за собою лишати
чисто голити лисину, пахнути струнко озоном
в зеленому набувати ледь мрійливого вигляду
варити собі чаї тільки з води негазованої
щоб ці чаї остигали й їх було можна вилити
читати сутри серед величезних завалів ватману
посміхатись, дарувати цукерки відвідувачам
поступово приводити в досконалість свій Атман
й йти у нірвану, кудись далеко, на Видубичі
Я у шість не любила зеленку і вазелін.
Імітувала хвороби, постійно губила ручки.
Підходила до чужого вікна, що росло із землі,
а з нього дивились на мене сусідські близнючки.
Їх каламутні погляди з-під широких лобів,
їх безкінечна слина й короткі стрижки.
А ще в них був тато, і він їх, здається, любив.
Ставив по черзі на підвіконня і гладив ніжки.
Я поверталась додому, лаяла школу, їла обід,
ловила в тенета заздрощів оті сопливі моменти,
згадувала щосили, яким був мій дід.
А мама, затуркана, бігла по аліменти.
І коли закривалися двері, вимикалося світло,
усі на світі секрети розлазилися по фантиках,
я уявляла, як сильні руки, ніжно і вміло
одягають на мене форму і білий фартух.
А місяць вростав у осінь уламком ребра.
І вже нічого на світі не мало значення…
…І кожного разу мама казала, що хоче мені добра.
І просила пробачення.
тролейбуси
травень
бруківка
кобіти
Лас-Вегас
заграва
весна –
майже літо
алеї:
зустрічні
спішать
перевальцем
серця
металічні
і втомлені
пальці
брунатні
вагони
мов чайна
заварка
і я на
пероні
зі мною –
цигарки
вісниці
ночі
збайдужілі
лярви
аж ось –
твої очі
незнаної
барви
пісні
і самотність –
супутниці
хмелю
а серце
вже вкотре
летить
попід стелю
це тільки
слова
із танцюючих
літер
спи,
мій
ловелас,
незагнузданий
Вітер
Чужим ключом чужую дверь
Я открываю на рассвете.
Тебя лишь рядом нет теперь,
Но твоё имя шепчет ветер.
Ты не случишься никогда –
Тебя меняю на свободу,
На те чужие города,
Что мне роднее с каждым годом.
На расписанье поездов,
На бесконечную дорогу,
В своём блокноте меж листов
Тебя забуду понемногу.
Я заплачУ потом заплАчу, потом я снова заплачУ
И не дождавшись даже сдачу раздам все вещи и уйду
Уйду туда где нет тревоги за то что я живу не так
Чужие говорят – убогий, родные говорят – дурак
И я не скрою что я грешен, что не умен, не башковит
Системой за ноги подвешен я к дереву чужих обид
Ведите же меня дороги, я весь отдался вам итак
Пусть говорят что я убогий, пусть говорят что я дурак.
ДАНСИНГ
Я купила нові черевики до танцю,
Я розбила на щастя всі вікна й свічада,
Я налила у ванну шампанського з льодом.
Мій миленький на скрипочці грає.
Я ніколи не слухала Елвіса Преслі,
Я ніколи не знала, як губляться речі,
Я завжди малювала ножем по зап’ястях.
Мій миленький на скрипочці грає.
Я не маю на стінах портретів і квітів,
Я не знаю, навіщо ховаються ельфи,
Я купила до танцю нові черевики.
Мій миленький на скрипочці грає.
А коли б я дивилась на сонце й казала:
То якийсь помаранч або тенісний м’ячик,
Все здавалось би простим, як вуличні танці.
Мій миленький на скрипочці грає.
Я, здається, не вмію сприймати свій вигляд,
Я, здається, не вмію ховати свій погляд,
Не затримую свій нікотиновий подих.
Мій миленький на скрипочці грає.
Я сьогодні купила нові черевики,
Я розбила на щастя всі вікна й свічада,
Я танцюю під звуки пляшок і перкусій.
Мій миленький на скрипочці грає.
Чорт…
ДЖИММІ
На березі річки Фонтанка жив хлопчик Джиммі.
Зап’ястя у Джима були зі своїм штрих-кодом.
І, може, на Кипрі чи Криті, чи в Єрусалимі
Є згадки про те, звідки прадіди Джима родом.
Жив весело Джиммі. Він пив собі джин і колу.
Він знав, що будинки також мають зморшки й пори.
В дитинстві Джим навіть ходив до якоїсь школи,
В дитинстві Джим навіть читав манускрипти й тору.
У Джиммі були сережки з кісток кентавра.
Знав Джиммі казок і легенд про птахів багато.
І друга мав Джиммі – старого, як сонце, мавра,
Який називав день померлих ямайським святом.
Бо річка Фонтанка текла, як ніде у світі
Вода не струмує по венах старого міста.
І Джиммі завжди помічав те холодне світло
Від річки, коли їй ставало від світу тісно.
АМІАК
Аміак… Він так пахне сечею.
Через фарбу цю стану лисою.
Німота твоя пахне втечею.
Що ж, біжи собі. Я все винесу. Я все висмію.
Чорні патьоки, ванна з піною.
Серце з глини у грудях смажиться.
Погляд хлопчика, сміх дитинний…
Просто «кайф прашол». Але страх піти не наважився.
