убрать из памяти обрывки
сегодня меняем на вчера
глаза услали спать на иний
пальцы обмотали провода
просохшие энергодети
слова измазали печать
и ты умрешь а след остался?
не нам следы тут оставлять

На десятьох сходинках сидять десятеро сліпих
І кожен прислухається до мовчання іншого
Їм погано із кимсь набагато більше
Аніж комусь – без них

Чутливі пучки пальців дозволяють читати спеціальні книги
І на деякий час забувати про свою марудність стосовно рідних
Які приносять журналів свіжих
І фруктів стиглих

Число десять вжито у переносному сенсі
Де про велику кількість говорять – трохи
Віруючих чи то пак довірливих називають лохами
Од чого проблем стає аж ніяк не менше

Спеціальні заклади як резервації
Дитячі садки будинки для перестарілих
Ті хто вже/ще нікому не потрібні
І кого годують чаєм варенням пляцками

Слабкі стараються змиритись і вичікувати завершення
Сильніші беруть ініціативу в свої руки і викидаються з першого поверху
Збиваючи мирного санітара що їхав ровером
І хотів приїхати першим.

Лікар Час коротеньким ланцетом
Відтинає шматки плоті від тебе
І викидає ці рештки до фотоальбому,
В якому ж старі фотоґрафії –
Наче вже абортовані діти,
Ненароджені шматки плоті,
Що все ще кров’ять, кровоточать, кривляються,
І посилають прокляття живим із минулого.

Лікар Час оперативно втручабельно, операційно і операбельно
Видалить душу із тіла тіла,
І запечатає у світлини
Сімома печатями
На згадку для друзів//близьких//родичів,
На фото для надмогильного пам’ятника
//якщо такий пам’ятник буде//.

На фотозвалищі
Старі фотоґрафії,
Наче біолоґічне сміття:
Відходи життя
<<із минулого>>
У могильнику //зліва від могил мертвонароджених,
самогубців і нехрещених//.

Лікар Час ще прийде й до тебе,
Й медсестри-валькірії помчать враз
Шаленим чвалом
Не під Реквієм Моцарта,
А під звуки музики Ваґнера-Менсона,
Проте
Не до Вальґали – до морґу.

що присумився, старий аскете
що опустив так затужливо очі
погляд не раз ще обійде лице те
дасть бог, і вона озирнутись захоче
я сподіваюсь, й тебе знайде доля
оббігши в шуканнях усі місця ці
натиснувши клапани силою волі
витягнувшись з алкогольних прострацій
годі стріляти сльозами у вечір
годі випльоскувати сповідь праведну
можеш завжди класти все мі на плечі
боженька знає, як я це ненавиджу
але для тебе нічого не шкода
згадувать про вечори не забуті
й спостерігати, як її врода
їде два-вісім-вісім маршрутом