не думаю, що час уміє лікувати,
бо він у мене найдорожче відібрав.
навіщо змусив пам*ятати?
те, як на вушко він шептав?

я вірю, що здійсняться всі бажання.
адже заради мрії я живу.
безшумно знов прийде кохання.
у сні твоїм його знайду

я знаю що зірки уміють розмовляти.
я це обов*язково доведу!
потрібно вже лягати спати
але я краще їм щось розкажу!

..інколи хочеться любові або хоча б тепла і ласки.А де то можна знайти?
Не інакше, як в Батьків…
Коли маєш батьків, то ти завжди знаєш, що можеш до них приїхати… і яким би ти не був, вони тебе приймуть,і подарують, щонайменше, частинку своє любові…
незавжди в світі ти будеш мати людину, яка тебе пожаліє, приголубить(а тобі цього так хочеться, в кожного таке буває)і ти знаєш, що коли приїдеш у рідну домівку, там буде тепло, затишок і… Батьки… твоє коріння, твоя природа… ВСЕ…
А коли не маєш батьків, не маєш коріння… подує сильний вітер… не буде до кого навіть голову прихилити… за що зачапитись… і покотишся ти по полю… широкому полю… до болю… усе.

Батьки-то найдорожче!
І рано чи пізно, Всі це зрозуміють.
Тільки на жаль, дехто запізно.

*1*
старі чорнила шепочуть
маленькими крапками
на пожовтілому тілі

мова рук і навіть система дихання
і ротом і носом
все так само піднімає груди над рівнем моря

*2*
писати листи щоночі щодня щомитті
кодуючи свій погляд через вилив старого чорнила
маленька дівчинка марить зариваючись щосуботи
у батьківський гардероб де живуть лиш краватки й полиці

я-лиш діалект; всі пориви обірвані й самотні
як очі, що годинами впиваються в стелю
а на віях краплини молока і ночі
що всипані пурпурним цукром надії

гіркуватий друк (я-лиш діалект) посилаю по пошті
свій погляд у марці а серце у слині
що скріплює тонкі шари паперу
і марення безглуздої системи видоху

*1*-*2*
а ви все говорите про еволюцію і закономірності
а я на сьогодні купую лиш хліба
а ви все продовжуєте про передумови і перетворення
а я маю здати у понеділок аналіз крові
та тільки вже замість крові-старі чорнила
а ви все продовжуєте…

надлишок Солі і Снігу
осів десь на вусі і слуха
думки мої мокрі й важко-жахливі

а ти не живеш на підвіконні
виходиш щоранку на сходи
спускаєш свій день по перилу
натикаючись на поверсі другом
на стару бабуню з сміттям на проході

а ти не любиш поезію й добре
не живеш у цій ручці на двох
і не водиш очима щоночі
сонний погляд ковтаючи подих

час дійсно б*є нижче колінок
прикриваючи ніжний живіт
морозним повітрям і пилом
без рук і без вух хоч чиїхсь

бігти щосили до краю
ковтаючи той подих солодкуватий
прирівнюючи дійсність до раю
малюючи брунатним олівцем очі

а вона так любить журавлину у пудрі
я пам*ятаю всі її родзинки і кроки
але мабуть більше такого не буде
оригінали існують в одному ж екземплярі

кіслий асфальт
і зєльониє стєни
вакруг дамов што смотрят на запад
із наших ртов вилєтают слава
із каторих букви даждьом капают
наше солнце пасадили в камєру
і всє вихади залєпілі нахуй пластєлінам
наша луна освєщяєт путь
новим лєнінам і хо ши мінам
наши завтракі аказиваюца нєпрімєнна
у кавота другова в пузє
і ета ахуєнна
тисячі взглядав випущєних в пустату
но ліш адін пападаєт в цель
в піздатую чьорную диру
пад названиєм карусєль
жизні
тот у каво гатови міліони атвєтав
на всє вапроси — далбайоб
єсть ліш адін атвєт —
«похуй всьо і нє ібьот»

Китайський рибалка
У солом’яному капелюсі
Сумирно рибалить
Посеред такого ж озера
Човен ледь помітно
Розкачується
Наче заколисує малу дитину
По його дні стрибає
Біла кулька спокою
Хоп
І вона залетіла за комір
Китайцю
Покотилась до екватору
Спини
Котра прийняла її до себе
Ніжно ледь чутно
Немов дівчина що
Отримує квіти від коханого

Пастори і півні

Скоєнні нещастя на долю пастора не ляжуть,
Так само як і півні не знесуть хоча б яйце.
Можливо, хоча б ти візьмеш свою поклажу,
І скинеш із душі важкенький камінець.

Візьмеш свою поклажу, що пакувала досі,
Повернешся туди, де стрибнула в таксі.
Обнімеш своє ліжко, по подушці волосся,
І станеш набирати добре знайомі номери.

І слухавки всі братимуть при першому ж дзвінку,
І пастори, і півні розкажуть про сутності буття,
А ти все обиратимеш: правду жорстку чи м»яку.
…В аеропорті холодно, втомилася від камінця.

Уявні твої друзі нал»ють тобі із пляшки коли.
Ти присядеш слухняно поміж ними двома:
«Насправді всі дороги завжди ведуть по колу,
Так що поверни собі назад, люба, гроші від квитка…»

15.03.2010
ad