Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації sashko92 / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Коли нудно

Інколи буває дуже хуйово,
І хочеться попробувати чогось нового,
Щоб адреналін гнав кров вперед по судинах.
Інакше, я ніби Чайльд Гарольд

Ололо

Товар

Йшов дощ. В дворик, оточений багатоповерхівками заїхав невеличкий фургон.
Зупинившись, авто стихло.
— Хуйова погода, — сказав височенний чоловяга, відкриваючи задні дверцята.
— Енрі, ти думаєш, що ми даремно приїхали? — запитав інший…
— Нє, але такого дощу ще не було за час, який ми займаємося справою.
— Енрі, злива — ніщо, головне бабки.
— Пол — ти божевільний!
— Ні, Енрі — це файна справа! Хіба ні?
— Так! О дивись!
Обоє чоловіків повернулись в бік одного з будинків. Справді такого вони ще не бачили… В їх бік рухалось велике стадо голих людей, які кричали: «Секс, секс, секс!». І байдеже, що зараз 1-а година ночі.
Люди підходять до авто.
— Пол, діставай гандони, — сказав він до свого партнера. — Доброї ночі, пані і панове. Прошу ставайте в чергу, вистачить на всіх!
«Секс, секс, секс!» — кричала розлючена юрба.
— Пол, швидше! Вони скажені. О, грошенята!!!
Але юрба продовжувала кричати своє. Вони все ближче підступали до Пола і Енрі… Продавці презервативів були незадоволені поведінкою своїх покупців. Тим часом інші вже зімкнулись в щільне кільцеі продовжували насиупати. Енрі виліз на дах авто, і з розгону врізався в юрбу, але пройти її не вдалось… Його затоптали. Пол лишився один… Його також вже душили.
— Забирайте все, тільки відпустіть! — кричав він.
Юрба забралася в авто, розбираючи гандони… Пол непритомніє. Розлючені, невдоволені сексуальностурбовані люди пом«яли авто, немав листок із зошита. Проте зробивши своє вони забули про Пола, який залишився живим.

Німа кров

У венах тече рідина німа,
Я знаю, що це кисолата,
Згвалтуй друга, що поруч сидить
І сам, блядь,
Чи тобі насрать,
Згвалтуй ту, що поруч спить.
Подаруй оргазму, розпечену металеву квітку
Іди, і звалтуй малолітку.

Я знаю, що тобі на все насрати,
Так досить вже тікати,
Звільни свій розум під навалою абсенту
Послужи другові — ван Гогу Вінсенту.

Платинові сльози — дощ металевий,
Це плаче твій рай, твоє пекло,
В руці закрововлений платок рожевий.
Закутайся і тобі стане тепло.

Я знаю, в тобі вмерло емо сумне, кольорове
Памятаєш, яке потікло небо пурпурове,
Від удару металу об ніжну, теплу руку?
Впізнай в останнє цю магічну муку.
Помри нарешті для себе,
А я не буду кричати «Не треба!»

конкретної назви цьому нема

Було вже 23:00, коли Вовка вийшов з туалету і пішов до інших продовжувати ПАТІ. Там було ще двоє емичів: один голий валявся і дрочив, інший курив.
Із-за дивану зявилась якась рука. То був ще один їх друг — антигопник! 6 годин назад він проковтнув декілька таблеток трамадолу і запив Джонні Волкером. Після того його астральне тіло трансформувалось в безформну фігню і полетіло на пошуки Яссона і Льоні Черновецького. Вовка вийшов на балкон — і забив косяк, а потім заїв шоколадом. З дурі він рздягнувся і почав вимахувати ча-ча-ча, голосно заявляючи, що С. Звєрєв не прідєл його фантазій, а також що одного разу вкрав 3 пачки Контекса із супермаркуту.
До нього вийшов той сексуально стурбований емо і почав займатись ділом на балконі, в напрямку перехожих, але нічого не виходило. Він сказав:
«жизнь отстой» і перерізав свого дружка. Лилась багрова рідина, а за нею молочна. Секунди танули…
Тут до будинку підїхали менти з омоном… Поки менти танцювали стриптиз ОМОН вламався в квартиру і конфіскував 2 Ящика «Хортиці», коноплю і запальничку. Емичі почали плакати. На плач відгукнулось астральне тіло антигопника. Тіло трансормувалось в людську подобу… Він дістав АКМ-80 і почав палити по ОМОНу
Через 4 секунди закінчились патрони і німецькі вічарки обкусали антигопника, в результаті чого потрапили до ветеринара, а їх астальні тіла відправились на пошуки Джека-Горобця.
ОМОН поїхав нафіг. ТОді емичі почали танцювати під Токіо Хотел і грати Вар Крафт по сетці. Пізніше вони дістали кальяни і дохали, після чого пішли в клюб віджигати під Сяву

Очі

Переслідуй мене щоночі,
Я хочу бачити тебе в снах,
Я хочу твої смарагдові очі,
Що так приспали мій страх.

Переслідуй мене щоночі,
Я в’язень твої п’янких губ,
І в пітьмі побачити твої очі
Хоче мій гарячий ще труп.

Переслідуй мене щоночі,
Я ніжно обійму твоє тіло
І просто скуштую ці очі
Поки сонце не розбудило.

До ранку є досить нам часу,
А потім залишаться мрії,
Я не чекаю закінчення дії,
І спокійно допиваю цю чашу.

Сонливість

Фригідність, тошнота, вагітність
Звук тисячі кригких дзеркал
Навіщо вам думок безплідність,
Коли перехиляєш черговий бокал?

Гламур вже більше не годує?
А глянець нігті не фарбує?
Фешн задихнувся в голові,
Насолоду викидаючи тобі?

Руки стали як німі каліки,
І стомленого болю зіркові ліки
Вбивають душу матеріально
Хаос вітаючи глобально.

дід Панас і Гітлер

І от одного разу до села в якому проживав дід Панас прийшли німці….
Діло було наприкінці 1941 року…
Грубий німець, що при ходьбі перекочувався з ноги на ногу щось прокричав … І почали простих людей зганяти до поїзда — якогось дивного, ржавого і запліснявілого. То мати Панасова каже:
— Забирай сину манатки і вйо у вагон, бо застрелять.
— В мене дитячого посвідчення нема, щоб поїздом їхати, — почав глузувати Панас.
Матінка бере його за шкірку і закидає у потяг, у пропасть, у гамно на колесах…
Їхали остарбайтери три дні і три ночі…Панас блював двічі: перший раз, коли його причавили до стіни і він наївся червяків, а другий….важко сказати…смерділо аж страх!
Ну просто дехто не доїхав – от і все…
Опинився Панас з іншими у незнайомому місті. Великі будинки сміялися з нього, малого і зеленого, а він плювався, за що отримав по обличчі…
Увесь народ, що прибув потягом почали розділяти. Ніхто нічого не розумів, бо ж на німецькій говорилося, тільки через кожні 2 хвилини людей забирали…
Дойшла черга і до матінки Панаса.
— Ідіть ви на…. – кричала вона. – Панасе, ми ще побачимось. Якщо не в цьому світі, то на тому!
Її забрали. Разом з іншими повезли невідомо куди на вантажному автомобілі.
Зостався лише Панас…Пошушукавшись і пошпрехавшись німці беруть його з собою.
Квартал за кварталом, поворот за поворотом — і авто зупинється біля якогось великого будинку, що тягнувся під небо. Всі виходять(Панас також ) і крокують до входу. Там ще двоє у формі щось говорять, підіймаючи руку до гори. «Що за диво?» подумав на те Панас і рушив далі. В будинку всі підіймаються по сходах. Заходять до великої кімнати. Там також всі підіймають руку вверх, ну трохи похило… Відбувається розмова…Всі кивають на малого Панаса і дехто посміхається в його бік. Підкликають до себе.
— Комуністен, — каже один із них.
Панас мало не заплакав, йому дають пограти з ведмедиком Тедді, в якого була відірвана задня лапа, а на передній – червона смужка з білим кружечком в середині і хрестиком.
— Я – Фрідріх, — заговорив один з німців. – Пока ти пожевьош здєсь.
Панас аж підстрибнув, почувши знайому мову, яка 2 роки назад проникла в його село.
Фрідріх забравши ведмедика, веде Панаса до іншої кімнати.
— Пажевьош здєсь, — каже він.
Двері замкнулись і хлопчик лишається один на один з темрявою і пустотою.
Пройшло декілька днів. Панас призвичаївя до нових умов існування. До того ж в кімнаті були двері, що вели до туалету… Такої чудасії малий не зустрічав раніше. Умивальник – шось таке напівкругле з дірочкою посередині. Над ним залізна трубка, з якої по потребі тече вода – тільки холодна…Унітаз, чи як там? Також шось незвичної форми, тільки з більшою діркою в середині…Там якась вода чи що? Оці всі надбання цивілізації показала покоївка, що мала перекошений вигляд обличчя і родимку на носі…Залишилось одна не зрозуміла річ – схожа до унітазу, з якої по потребі бив невеличкий фонтанчик. «Можливо це гібрид унітаза та умивальника?» — подумав Панас, «пішовши» одного разу туди…Фе…
Сморід… «Що ж робити?» — розмірковував він, ніби давньоримський філософ.
По виклику прийшла ота кумедна покоївка і … Скажений крик… Вона вилетіла звідти,
прикриваючи носа, немов мегера, розмахуючи брудною шваброю… Приводить Фрідріха,
заводить його на місце скоєного…Покоївка кричить, а той німець поглядає з посмішкою на Панаса…Погляд тої тітки також на мить впав на дитинку. Здавалось, що вона вліпить тією шваброю йому по спині або між очі. Панас злякався і заховався на ліжку…Через декілька хвилин «інцидент» вичерпався в прямому значенні цього слова.
Минуло ще декілька днів. Одного ранку до Панаса зайшов той самий Фрідріх і промовив:
— Собірайся, ти поєдєш к самому фюреру!
І він підняв руку до гори.
Панас, Фрідріх і ще двійео німцівпокидають апартаменти, а з ними і покоївку… Через півгодини авто зупиняється біля Рейхстагу.
В самій будівлі

далі буде…

абсурд

-Дивіться, ось це частинка мого язика, — похвалився скрипаль.
-А дочого тут язик? – запитала Зоя.
-Курва, ти шо не доганяєш? Він же немає кісток!!!
-Я знаю і інші речі, що мають схожу будову. – заперечив Ігор.
Скрипаль ховає свій сувенірчик в платок і тікає.
-А вчому логіка? – запитав Страус.
-Важко сказати…- промовила Зоя, відкриваючи пляшку горілки.
-А шо портвейн закінчився??! – кричить Страус.
-Я допив. – хвастається Ігор.
-Ти падло! Я його купив, а випив 1 стаканчик.
-Заткніться, ми ж прийшли на атомну електростанцію дивитися! – кричить Зойка,
заряджаючи наган.
Пляшка йде по колу. Допивши Зойка ставить її на голову Ігоря і відходить на певну відстань.
-Сука, ти мене вбити хочеш? – знервовано крикну він.
-Небійся…В обох випадках ти будеш щасливим!!!
Ігор замахується і попадає пляшкою прямо вголову Зойці. Вона падає, з лоба тече кров.
-Ти шо взагалі страх втратив? В дівку кидатись склотарою!!! Якщо злякався, то міг
би просто заплакати або сходити підсебе!!!
-Да.Раніше я як придурок підставляв голову під всякий маразм! А тепер – зась! —
закричав Ігор.
Страус протирає кров рукою, а вже звідти злизує кінчиком язика. Ігор обіймає Зойку.
-Дякую,- каже вона до Страуса,- але можна буловідразу злизати зголови. Перехожих зараз не багато.
-От бач і нічого страшного, — усміхається Ігор. – Вдома замажемо зеленькою…Всю тебе!
— Ти як завжди всвоєму стилі! – каже Страус, кусаючи себе за руку.
-Буде гарний борщ! – засміялася Зоя.
— А що, хіба він буває некрасивим? – штовхає її Ігор…
Падіння….Весь лікоть в крові…Зоя плаче…
Страус і Ігор злизують цю напрочуд гарну червону рідину і кайфують.
Повз ту компанію проходить міліціонер, запитуючи:
-Нарушаїм, граждані?
— Ні. Ми простоотримуємо задоволення від життя,- каже Зоя.
— Ви б ще тут трахнулися. – З іронією заявляє «страж порядка». А сам забачивши кров щось записує, втирає пальцем краплинку і продовжує: -Нє, ну не така як менструальна…
— А що ви цим стривожені?
— Да. Працюю у вбичому відділі. У вас і вогнепальна зброя бачу є?
— Та то раритет…По горобцях стріляєм.
-А мені не продасте? – спитав мент.
-Ну…питайте в дівки.
— За 300 доларів віддаю, — каже та.
Мент шукає гроші і тут!
-Товариш сержант! – роздалось десь.
-Бля, мене спалили! Я тікаю! Зустрінемось іншим разом!

Мент ловить таксі і тікає.

-Ні, не продам! – каже Зойка. – Самій знадобиться.
-Ну шо, колєгі-свінгери, додому? -спитав Страус.
-А ходімо.В мені прокинулось бажання написати нову картину! – озвався Ігор.
-Тільки перед тим під міською ратушею насрем!- засміялась Зойка.