Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації papirchik / Рожевий Слоник - творчість без рамок

На своїх крилах

На своїх крилах
ворон вирощує росу
кружляючи в небі
щоб скропити вранці степ
яким я босоніж підніматимусь в гори
щоб знову милуватися
як коріння павутини прокидається
з кожним подихом дощу
даруючи солодкі ягоди чорниці

піднявшись на вершину
бачу як на твоїх долонях
ще сплять
каплички
будиночки
криївки

і видко на твоєму молочному обличчі
від моїх вуст
горобину

Дощ

Гілля дерева
тримало на собі
грака

Легенько
повіки вітру
торкалися пір’я
птаха
І раптово з неба
запроменів рум’яний дощ

Грак відлетів
а на його місце
сів велетень
Звісивши ноги
в прірву яку протоптав дощ

Осінь

Я вистрілив із дробовика у кота
Він розлетівся як дощ по місту

Мені стало сумно і трішки весело

Викинув дробовик у річку як у бойовиках
І пішов спати

На ранок ішов тією дорогою де вчора пальнув у кота
Його вже не було
Напевно його з’їли ворони або
Безхатченки після горілки

Дерева зламані
моя голова пуста
і хочеться блювати після вчорашнього

стало шкода пухнастика
шкода всіх у цьому світі

потрібно подарувати комусь дробовик
щоб я розлетівся дощем по всій планеті.

***

Дорога веде до того
Кого ти застрелив
Примруживши око і здмухнувши димок
З пальця

Ти зустрів життя та провів смерть

Смерть – продовження думок
Продовження ночі
І початок безкінечності

Любов – ненависть до всесвіту
Всесвіт потребує самотності

Якщо ви запитаєте про біль
То це лише сон
Ви зроблені із болю

Якомога скоріше намагайтесь
Прокинутись – потім вас з дмухнуть як димок з пальця

Холод народжує життя
Життя – повія що блює за будинком Будди від передозування

Раки

Заходжу у річку
До гусей котрі пливуть наче кленові листочки
Повільно
Не поспішаючи до господарів

Вони сприйняли мене за свого
Лише одна з чорним чубом глянула на мене
І граційно обернула голову

Я поплив і мені здалося
Що замість ніг хвіст видри

Я заплив у гілля верби
Та залишився спочити
Повз віття пропливли метляючи хвостами гуси

Засунув руку бід камінь
І мене щипнув рак
Я витяг руку а там лишень маленька бібка
А не справжня рана як я гадав

Я витяг рака він пручався як молода кобіта
«ага, знатимеш»

Виліз з річки
Ліг на копицю сіна
Вона колола спину
А сонце пекло груди

Поклав рака біля себе
Накрив жменькою сіна обличчя і ринувся у сон

Цвіркун розбудив мене
І свіжо скошена трава пахла вечірнім сонцем
Я оглянувся рак досі лежав

Взяв торбу
Вдягнувся та пошкандибав до хати

«Ось матінко, рака приніс»
А матінка лишень рукою махнула показуючи головою
На стіл

Там лежала ціла тареля червоних раків
Як чортів
«тато на ринку купив» мовила матінка.

Серед них

Я стою серед січня
Як цей собака котрий замерз біля мене
І уявляє мене величною скульптурою

Мої ноги роздирає холод
Крижана відьма цілує вуста
Як ти перед сконанням

У мене на плечах двадцять три колоди
А я ще не дізнався що таке
Бути порою року

Меланхолія

Самотність — дорога якою ти йдеш
Наспівуючи улюблену мелодію
Але пальці місяця торкаючись тебе
Збивають з певного ритму
І ти зупиняєшся
Дивишся у засіяне полотно
Веснянками серед яких росте пелюстка сонця
І усміхається тобі

Поступово серед пустельної дороги
Роздягаєшся
І відчуваєш як нігті холоду деруть твою
Шкіру

Ніч мовчки цілує тебе
Пестить волосся вітер
Вуста сушить дотик сніжної королеви

А ти поступово вмираєш

***

хрести будуть красивими тоді,
коли оголене тіло твоє
обвиватиметься змією навколо них

Морена

У неї в саду
Дощ посадив озеро
Лишень воно з кожним роком
Висихало стаючи як дід Морени

Вона зрізала усі дерева
Але озеро зробилось
Як зіниця
І уночі виблискує
Зоряним цвітом

Коли дід помер
Озеро проковтнуло все село
І люди почали лягати живцем у землянки
Вона просила їх цього не робити
А вони закривши очі
чекали поки Морена засипле їх землею

Вона збудувала човен
Щоб поплисти звідси
Сіла
взяла весла і з рук
потекла вода, наче з водостічної труби
на дні човна в калюжці тіні
плавало її тіло

Морена побачила своє дитинство
Поля на яких висохле зерно
Самотня зима у калюжах
Маленькі кораблики із листя
Але біля них вона себе не бачила.

Залишивши після себе гніздо

Залишивши після себе гніздо
Лелека відлетіла
Я оселився в одному із них на зиму
Та дивився на людей
Котрі показували дітям
Що на он тому стовпі живе боцюн
Котрий не знайшов пари і не відлетів
А я лише всміхався з їх слів
Я скрутився клубочком
Ноги вкрив гіллям переплетеним лозою
Та заснув
А весною в мій рот пробралася жаба
І мої голубі очі побачили як я годую пухнастого маленького лелеку