Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації olenka_loizz / Рожевий Слоник - творчість без рамок

В океані моїх думок

Тиша… Мертва тиша
В океані моїх думок.
Довга ніч.
Навмання шукаю сонце,
Що зігріє променями любові
Моє крижане серце.
Навмання шукаю щастя,
Що пробудить ще вільну душу.
Але надії вже немає…
Довга ніч.
Та колись вернеться те жадане щастя,
Знову зійде сонце над горами —
День настане.
І тепло поллється крізь мій Всесвіт,
Літатиме мов птах ще вільна душа…
Відроджуся.
День настане.
Але зараз тільки тиша,
Мертва тиша
В океані моїх думок…

Крик души.

Вечер…или ночь, а может утро. Это не столь важно. Чашка остывшего кофе…или чая, а может какао. Да какая разница. Душа…или то, что от нее осталось, боясь нарушить адскую тишину, молит о помиловании…или орет, задыхаясь, в долгой предсмертной агонии, а может просто молчит. Не понимаю, не знаю, не хочу, не буду! Нет, буду… — придется, заставят, сломают. Дальше…тьма, нет, даже не тьма – пустота… Некуда бежать. Говорят, когда закрываются одни двери – открываются другие. Чушь. Так тихо вокруг, спокойно. Я всегда желала покоя. Была слепа. Зачем?.. Хочу любить, вдыхать запах дождя, страдать, ненавидеть, чувствовать нежное дыхание. Хочу жить! Хочу, хочу, хочу… И?.. Одного «хочу» мало. Нужно действовать, но каким образом? Не смогу противостоять вам. Не верю в жизнь, не верю в смерть, не верю… И снова пустота, покой. Смириться, принять как должное. Нет, буду бороться, побеждать! А может претерпевать поражение… Да какая разница, это не столь важно… Буду бороться – именно в этом смысл бытия. Побеждать!

Зима.

Холодно, як же холодно! Шалений мороз зковує рухи, стає важко дихати. Гарячі вуста…колись гарячі…з останніх сил промовляють своє «рятуй» у порожнечу. Нестерпна судома заволоділа усім тілом і дісталася до серця… Нарешті! Може хоч це допоможе приглушити біль. Нерухомі, намертво примерзлі одне до одного, пальці намагаються знайти у збайдужілому просторі згусток енергії, якого не існує. Поступове омертвіння тканин. У паніці мозок посилає виснаженому тілу невиконувані накази. Чутно тільки скажені удари серця. Попереджувальні постріли, що нагадують про останній – вирішальний.
Тільки тепер – у секунду, коли відбулися незворотні зміни — приходить усвідомлення бажання жити. «Допоможіть! Благаю! Вирішальний по… Ні! Ні! Тільки не зараз! Чому саме зараз? Благаю…»
Темрява. Постріли стають тихішими – передчувають найпотужніший. Ледве-ледве чутно «Благаю…» Остання мольба.

Врятувати зможе тільки одне – та життєдайна краплина, що містить у собі здатність до відродження, регенерації душі, силу знань, надію, віру в кохання… Лише одна краплина. Одна. Витратити на пошуки єдину мить. Знайшовши, як дізнатися, що вона і є втіленням усього швидкоплинногоу порожнечі світу?.. Чи, шукаючи усе життя, піти у нескінченність темряви…або сліплячого світла.

«Ні… Благаю… Допомо…»
Вибух…
Нескінченність темряви…

Або…