моє волосся досі пахне димом
спалених літніх квітів
або осіннього листя
ватрами бомжів на колекторних схилах Дніпра
чи ліхтарями у лабіринтах дренажних тунелів,
печер у стінах місць зустрічей сатаністів
за водоспадами вздовж розмальованих кров’ю стін

моє волосся досі пахне димом
твоїх сигарет на 43-му поверсі
вогників ліхтарів міста-картинки-ляльки
димом заводів, донесених вітром з півночі
світла із спалахів трохи вгорі над штативом

моє волосся досі пахне димом
в якому ми гріли руки
в подряпаних рукавицях
після зелених парканів
(і роздивлялись грязюку на берцах і бруд на кросівках)

за те, що ти вся така випита,
вибита з колії
за те, що тобі так погано не гратися в піжмурки
за те, що ти лялька, загублена за диванами,
куплена планами, мріями й іншим нездійсненим
за шафами бачиш себе, а не інші загублені* …

і хтось Там вже звик, що ти завжди йому підкоришся
за те, що ти звикла сама через раз підкорятися
за те, що лялькам не дозволено навіть злитися
бо лялька ж – не річка, вона і не вміє зливатися

за те, що ти жовта, коли цілий світ фіолетовий
(світ стане рожевим, як зняти зелені лінзи)
за те, що лялькам так не личить статус занедбаних –
занедбаній ляльці вже не личити статусу «інша»

* серця. вони завжди за шафами

отруєна карністю пошуків
й самотністю правильних вчинків
губись між великою медведицею і оріоном
це там,
в гаражах,
за парком із пту

налякана масовим психозом помилок
коли люди ховають у сніг обличчя,
бо так сказано
в якомусь писанні —
щоб нібито стати кращими
ховайся у небі між двадцять першим і недобудованим третім поверхом

я як знаходитимуть,
кричи, що ти випадкова
а не та, за ким пошуки.
однак не повірять,
але
якщо сильно кричатимеш –
глохнуть
і мруть
як мухи –
снопами
іноді – полум’я

ну,
ти як засинатимеш
не забувай перед сном
ставити квіти в горщик
і заливати їх чаєм.
та раптом,
коли забуватимеш —
прокидатимешся серед ночі
як від нестачі вітру
читатимеш:


( Читати далі )

палити шкідливо
давай
спалювати
картонні коробки спальних районів
в картатих сорочках
спа… рятувати карнизи
карбовані фарбами спарених кольорів
калічені карністю того, що конче потрібно
в спотврених спогадах спляче-несплячих красунь

у нього є крила, відрізані «чітко й культурно»
у неї – немає. зате кілька німбів в кишені
у нього є слабкість – з крамниці, і майже задурно
у неї є сила – такі ланцюги товстенні

у нього є відстань – сліди кілометрів на дотик
у неї – немає. вона наче щойно з’явилась
у нього є щирість – із домішок смаку нудоти
у неї ніжність – іще на порозі спинилась

Для нього обійми – лещата з дрібними зубцями
Для неї обійми – холодні торкання пір’їнок
У нього є серце – покрите тонкими рубцями
І в неї є серце – з адресами веб-сторінок.

у неї в душі порожньо
(й брудно)
наче у тебе на кухні
порожні пляшки з-під пива
недопалки в попільничках
і крихти білого хліба
дві? три? не більше

у неї в душі холодно
наче у тебе у ліжку
де ковдри мали би зберігати тепло
ковдри є
а тепла – немає
є крихти білого хліба
дві? три? не більше –
сніжинки

у неї в душі, наче у холодильнику
темно. твоєму
так само порожньо, холодно й брудно
може, твій холодильник – і є її душа?
така чобі порожнеча, де по куткам наплоьвано