Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації george_teren / Рожевий Слоник - творчість без рамок

проблемка

У мене є
проблема.

Коли я
бачу красу —
я матюкаюсь.

Коли зненацька
я помічаю щось гарне,
у мене вихоплюється
«йоб твою мать».

Їбать-капать його зелено...,
кажу я,
коли бачу весняні бруньки.

Йопересете, дивую я пасажирів вагона,
за вікном якого вгинається
схожа на виноградне гроно
рясна яблунька.

Бля, йобана в рот!,
вихоплюється при спостереженні білих корабликів
у небі над Карпатими.

Вкуси його пизда з рогами,
думається, коли перед очима — сакури,
припорошені рожевим квітковим снігом.

Ох і піздєц же ж йокелемене!,
не втримуюсь я,
коли сонце «заходить навпаки» —
вивалюється із-за хмар
в щілину між хмарами і горизонтом,
перш ніж за цей горизонт упасти.

І нарешті, коли на фоні
гіганського оранжевого напівдиска
проглядаються благенькі рисочки дерев
на вершині горба, за яким зникає світило,
коли білі рвані хмаринки
вмдаються його протуберанцями
я видихаю:

Ах ти ж йобаний ти нахуй...

назустріч
нічній
прохолоді.

Степан

Марсоходи їздять зовсім на там, де це справді потрібно,
думаю я продираючись пересіченою місцевістю
між крижаних кратерів міської периферії;
все, що зараз існує — це я і Степан.

Я обрав хороший час для походу на Середземля,
коли зміяться струмки між лихими людським ногами.
Степан споглядає мою боротьбу зі стихією,
в Степана на кожному кроці є пара очей.

Приблульці повільно плазують у мокрих снігах,
між майже марсіанських морів, у приємному смозі.
Степан споглядає цей майже-Марс скрушно і з докором,
а може, він просто стомився бути борцем і героєм.

блєск і ніщєта

Підарас — це стан душі.
Це стан чогось на стільки глибокого,
що так глибоко може проникати хіба що Кошмарний,
так що це таки душа, скоріш за все.

Підарас — це різновид класичного сноба.
Підарас належить до окремої касти обраних,
закритої від звичайних і простих смертних.
Тілька Джа має допуск. Ну і Кошмарний, куди без нього.

Підарас претендує на окрему релігії.
Знайєш, говорить він,
ніжно і гаряче дихаючи просто у вухо,
це окремий закритий світ, куди немає доступу твоїм близьким,
ти можеш торкнутись його прямо зараз —
не бійся, він не триперний —
торкнись — і Кошмарний явить тобі одкровення своє
і істина проникне в тебе, і пізнаєш ти благо вище,
бо Кошмарний любить тебе, бо він всюди є
і все наповнює.

Опіум для народу служить справі підарасів.
Опіум для народу у веселих пакетах,
котрий покликаний нести мир і любов,
але яка там любов, лише мир,
мир у теплих і дружніх чоловічих компаніях,
де жодних тобі істерик,
жодних скандалів,
жодних проблем,
жодної жінки на милі навколо
і індастріал.
Інадстріал — це коли без жодних прелюдій,
без квітів і ходіння по барах,
баз голослівних валентинок і безглуздих побажань,
без лицемірних посмішок і брехливих причин
закидаєщ опіум для народу в жерло вулкана,
і вибух його виносить на далекі планети,
і голос Його залишиться глибоко в Ньому,
і голос мій залишиться глибоко в мені,
і що характерно, жодної жінки
на милі і милі довкола.

Клієнти нічних аптек

Марі, це місто — лише для нас,
хоч воно може навіть цього не знати.
Так, Марі, ми володарі цих нічних подвір'їв
і сонних спалахів світла в самотніх вікнах.

Та місто не згодне із нами, і наша любов,
наше прагнення до знаходження спільної мови
натикається на закриті тютюнові крамнички
а також на безліч, безліч нічних аптек.

І я починаю думати, а Марі — супиться —
як-не-як, тисячі миль заради однієї пачки,
і що характерно, нам не потрібні кондоми,
і валідол нам теж не потрібен. Зовсім.

Натомість, велика кількість нічних аптек
з їх широким вибором засобів втечі від смерті
натякає на велику кількість нічних бабусь
які так сподіваються протягнути ще трошки, ще мить.

Так, бабусям не потрібні цигарки й бухло,
вони прагнуть встати вночі із належаних ліжок
і, наче вампіри, ходою пантери чи махами крил
досягнути аптеки, схопити, смоктати, кричати.

Бабульки — грізні примари, домінуючий вид —
виходять вночі із пропахих котами квартир
і їхні банькаті окуляри горять в пітьмі
їх легіон, їх армія суне в атаку.

Зомбі відверто списані саме з них:
немертві, страшні і рухливі, неначе кальмари,
в їх жилах тече вічна молодість і краса,
яку вони регулярно купують в нічних аптеках.

Ніч

Володарі відповідальності
залишають відкритими хвіртки
і їх кишенькові вовки
розбігаються сірим туманом.

Крематорій пахне теплом,
кондитерська дихає медом
злившись у димну суміш
з вовками, з живим повітрям.

Шелест нічної тиші…
Запах нічної тиші…
Вовки, крематорій, кондитерська
і килим, пухкий і білий.

Криниця

Маленьке приміщення, наче криниці дно,
світло десь дуже високо, неба не видно,
я зосереджено мрію про рай на землі,
я медитую і з мене падає зайве.

пацанчик

Пацанчик при стежці сидить, вмостившись навпочіпки,
пацанчик дивиться в простір поглядом Будди,
хоч це може бути погляд п'янкого похмілля —
хто його зна, та й по що руйнувати ідилію?

Пацанчик при стежці із пляшкою пива в руках,
докурює, мабуть, уже зо третю цигарку,
дванадцята ранку, пиво пацанчику брат,
пацанчик навпочіпки як Будда у позі лотоса.

Ось він — такий досконалий і самодостатній
рівно на стільки, щоб дарувати собі радість від пива
з самого ранку, під дзвони маленької церкви,
за заднім парканом якої — смітник і вбиральня.

Пацанчик дивиться в простір поглядом вовка,
і погляд його не віщує нічого доброго;
десь там — за товщами кепки, шкіри і черепа
з криком проносяться спалахи вчорашніх баталій.

Туман ранкової свіжості, пацанчик при стежці
мріє про те, як пОночі труситиме лОхів,
тихо радіє і пиво — чи привід, чи спосіб,
чи проста сублімація такого людського щастя.

Повітроплавання

Справжня краса іноді не триває довго:
це як падіння обсохлого листя з осінніх дерев,
коли воно втрачає останні контакти із базою,
яка перед зимою гасить всі посадкові вогні,
і вирушає в далеке і повільне повітроплавання —
ну, до холодної осінньої землі — як мінімум.

Наступний =>
Вся серія

Життя десь там

Можна сидіти поруч із стовбуром і відчувати його життя.
Навіть якщо навколо зима,
або осінь, яка спритно шифрується — що, втім, неважливо,
все одно буде відчуватись життя —
десь там, під нашаруваннями кори,
під вуличним пилом, що ховає кору і пухнастий мішок,
під звуками шуму, шо заколисує сплячі дерева.

<= Попередній Наступний =>
Вся серія

Корабельний журнал - 1

Борт Корабля Кохання, день перший.
Відділились від бази.
Скептики кажуть, що наші квитки — в один кінець.
Але ми — романтики.

<= Попередній Наступний =>
Вся серія