«ОГОЛОШУЄТЬСЯ НАБІР НА УЧАСТЬ У НОВОМУ ЛІТЕРАТУРНО-КРЕАТИВНОМУ ПРОЕКТІ
«ЛІТРЕАКТОР». ТРУДЯЩІ КРЕАТИВНОГО КЛАСУ – ЄДНАЙМОСЬ!
«Літреактор» – це новий експериментальний літературний проект в рамках фестивалю «Гогольфест». Літреактор є навчальним проектом, однак його результати є цілком відчутними для учасників та суспільства. Куратор проекту – письменник Любко Дереш.
«Літреактор» – це шестиденний семінар-інтенсив для молодих авторів та людей, які б хотіли ними стати. Впродовж семінару учасник отримує ексклюзивне практичне знання і навики з культури, методології, семіотики, мистецтва перфоменсу. Ведучі майстер-класів – унікальні спеціалісти свого профілю: Сергій Дацюк (методологія), Костянтин Дорошенко (введення у мистецтво критики), Ігор Козловський (введення у семіотику), Ута Кільтер (мистецтво перформенсу) і т.д.
Тема першого «Літреактора» – «Україна архетипна». Результатом участі слухача у серії-майстер-класів є написання і творчий захист есею на вказану тему. Підтверджений захистом есей буде опублікований у збірці есеїв провідним українським видавництвом.
Для участі в «Літреакторі» необхідно мати менше 28 років, але більше 18, одну або більше літературну публікацію в інтернеті, газеті часописі і т.д., або досвід публічних читань, чи, в крайньому випадку, велике бажання це отримати. Кількість місць на семінар – 16. Правила відбору виходять за рамки усіх правил, пріоритет надається людям з високою мотивацією до навчання і опановування нового. Бажаючим взяти участь у семінарі необхідно заповнити анкету-заявку і надіслати її за адресою india.glamur{собака}gmail.com
ЧАС ПРОВЕДЕННЯ: 5-12 вересня 2010 щодня з 12.00 до 00.00
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: Київ, кіностудія імені О.Довженка.
ВАРТІСТЬ: Безкоштовно.
Детальніше про ЛІТРЕАКТОР читай на сайті »
маленька Марі
щовечора проходить містом
потрісканими губами
бруківкою в потіках крові
давно вже не перекладеною
повз статуї у пташиному посліді
повз тихі розбиті роти вікон
проходить повз місто
маленька Марі
краде хліб й овочі у крамницях
бере виноградні грона з прилавків
солонки й перечниці з ресторанних столів
й біжить лишивши на чай
родзинки дитячих кроків пружину дзвінкого сміху
на шиї Марі прив’язаний ключ
груба мотузка тендітна сталь
кожного ранку Марі
відчиняє ним двері свого палацу
йде поміж довгих галерей
повних дзеркал і прозорих тіней
поміж статуй з гіпсу що схожі на вафлі
поміж золота й срібла й оксамиту
маленька Марі
виходить на балкон
там на неї щоранку чекає
сонце
Марі ділиться з нею
виноградом, хлібом, стиглими огірками
сонце блистить
воно щасливе
так, він був чудовим чоловіком
мав дар оживляти мертве
рукавиці порожня суха непотрібна шкіра
на його пальцях ставали знову живими
дихали гучно ніби дівчина в дощ
набиралися сонця й крові
так, він був чудовим
запалював речі просто лиш поглядом
так щоки юних й тремтливих
згоряли від рясної зелені
його тихого але гучного погляду
згоряли й тліли аж до самого попелу
два роки тому
я застряг у ліфті
через годину його заклали цеглою
через десять годин моє тіло померло
але я продовжував жити
довкола ходили люди
я чув їх розмови крізь тонкі стіни
казали, в моїй квартирі вимкнули газ за несплату
казали, що мене з квартири виселив суд
але я продовжував жити
я харчувався нігтями
і власним довгим волоссям
вони ж ростуть навіть після смерті
а на великі свята відкусював по фаланзі з пальців
але я продовжував жити
кожної ночі я підіймався
замурованим ліфтом на п'ятий поверх
дивився в вікно на ніч й два місяці за вікном
і самотні літаки як комети в слизькому небі
лизали його гострі зорі
пестили його ніжно лагідну чорну шкіру
мене вивертало
але я продовжував жити
сьогодні ж затихла остання розмова
згасла остання думка про мене
зупинився лічильник газу в моїй квартирі
а будинок розповзся цеглинами по землі
я піднявся востаннє на п’ятий поверх
глянув в вікно на скло і своє віддзеркалення в ньому
і розчинився у власному диханні
повітря було
зі смаком
сірого пилу
Ален Гінзберг помирає
про це пишуть газети
говорять вечірні новини
великий поет помирає
та його голос
не помре
його голос на землі
в Нижньому Манхетені
у власному ліжку
він помирає
і нічого з цим
не поробиш
він помирає так само, як кожен
він помирає смертю поета
у нього в руці телефонна трубка
він дзвонить усім
з його ліжка в Нижньому Манхетені
й скрізь по світу
пізно вночі
лунає дзвінок
«Це Ален»
каже слухавка
«Ален Гінзберг на лінії»
як часто вони чули це
скільки довгих років
йому не треба казати Гінзберг
скрізь по світу
по світу поетів
є тільки один Ален
«Я хотів розказати», каже
розказує, що відбувається
що опускається на нього
темна коханка смерть
Його голос летить супутником
над землею
над Морем Джапи
де він колись стояв нагий
тризуб в руці
як молодий Нептун
молодик чорнобородий
що стоїть на кам'янистому пляжі
Прилив високо й чайки плачуть
хвилі ламаються над ним
й чайки плачуть
на узбережжі Сан-Франциско
дме сильний вітер
Гігантські білі шапки
заповнюють Ембаркадеро
Ален на лінії
Його голос у хвилях
Я читаю грецьку поезію
в ній море
в ній коні плачуть
Коні Ахілла
в ній плачуть
тут, на узбережжі
Сан-Франциско
де хвилі плачуть
вони тихо шиплять
вони тихо пророцтвують
Ален
шепочуть вони
Ален
