не існує такої вібрації щоб ураз щезла

спочатку розходяться шви розбігаються тріщини

а потім як гостре сталеве та зламане лезо

ці вібрації стануть для нас набагато гострішими

поріжуть канати стропила й чавунні ланцюги

поріжуть вітрила всі дошки тривкі й щогли

аж поки не збувшись захисного теплого панцирю

не упокояться тихі холодні і дохлі

довго ще будуть літати над морем крила

структурою схожі на два плоди недозрілі

стомлено знизяться й зникнуть ураз у хвилю

під хвилею

маленька Марі
щовечора проходить містом
потрісканими губами
бруківкою в потіках крові
давно вже не перекладеною
повз статуї у пташиному посліді
повз тихі розбиті роти вікон
проходить повз місто
маленька Марі
краде хліб й овочі у крамницях
бере виноградні грона з прилавків
солонки й перечниці з ресторанних столів
й біжить лишивши на чай
родзинки дитячих кроків пружину дзвінкого сміху

на шиї Марі прив’язаний ключ
груба мотузка тендітна сталь
кожного ранку Марі
відчиняє ним двері свого палацу
йде поміж довгих галерей
повних дзеркал і прозорих тіней
поміж статуй з гіпсу що схожі на вафлі
поміж золота й срібла й оксамиту

маленька Марі
виходить на балкон
там на неї щоранку чекає
сонце
Марі ділиться з нею
виноградом, хлібом, стиглими огірками
сонце блистить
воно щасливе

ми — сон Будди по дорозі в ліс

(Тумаєва)

я — всього лише думка

маленького павучка, що живе на глибині

й живиться лише киснем

що приносить з поверхні води

у волосинках, що ростуть з його лапок

я — всього лиш електричний заряд

що мандрує сонним мозком комахи

доки павук спить, заколисаний

у своєму лігві, оточений аурою

прозорого повітря

я мешкаю у цій аурі

серед брудної води міського водосховища

серед судом і хвиль

серед якихось інших молекул

підтримуваний тільки сном і мрією

кисень у павучка скоро скінчиться

він прокинется й попливе вгору

а я натомість зникну

як зазвичай зникають сни

лишивши лише чорно-сірі плями на його, павуковій, свідомості

ми — лише сон Будди десь по дорозі у сон

коли він сновидить про комах й інших тварин

ми — лише сон Будди десь по дорозі у сон

ми — лише сон

якщо би ти вміла говорити
ти би сказала

так, він був чудовим чоловіком
мав дар оживляти мертве
рукавиці порожня суха непотрібна шкіра
на його пальцях ставали знову живими
дихали гучно ніби дівчина в дощ
набиралися сонця й крові

так, він був чудовим
запалював речі просто лиш поглядом
так щоки юних й тремтливих
згоряли від рясної зелені
його тихого але гучного погляду
згоряли й тліли аж до самого попелу

так, він був
але його не було

бо ти не вміла
говорити

два роки тому
я застряг у ліфті
через годину його заклали цеглою
через десять годин моє тіло померло

але я продовжував жити

довкола ходили люди
я чув їх розмови крізь тонкі стіни
казали, в моїй квартирі вимкнули газ за несплату
казали, що мене з квартири виселив суд

але я продовжував жити

я харчувався нігтями
і власним довгим волоссям
вони ж ростуть навіть після смерті
а на великі свята відкусював по фаланзі з пальців

але я продовжував жити

кожної ночі я підіймався
замурованим ліфтом на п'ятий поверх
дивився в вікно на ніч й два місяці за вікном
і самотні літаки як комети в слизькому небі
лизали його гострі зорі
пестили його ніжно лагідну чорну шкіру

мене вивертало
але я продовжував жити

сьогодні ж затихла остання розмова
згасла остання думка про мене
зупинився лічильник газу в моїй квартирі
а будинок розповзся цеглинами по землі

я піднявся востаннє на п’ятий поверх
глянув в вікно на скло і своє віддзеркалення в ньому
і розчинився у власному диханні
повітря було
зі смаком
сірого пилу

Junk may refer to:
1) Waste, any undesired thing or substance
2) «Junk», slang for drugs considered «hard»
3) «Junk», heroin, a semi-synthetic opioid
© Wikipedia

сьогодні я цілий день спостерігав

як протікає над головою нефарбована стеля

й слухав одкровення розшатаних пружин

під дірявим старим матрацом

сьогодні я багато курив у кімнаті

й дим обтікав розбещені тріщини у білій шкірі

а в сусідній кімнаті протікав кран

й кожна крапля створювала окремий всесвіт в моїй голові

кожна крапля опалювала надлобові долі мозку

наче концентрований спирт чи бензин

й навіть прості кроки по підлозі

звучали як гімн самотньому нереальному господу

сьогодні я вдумливо слухав святого Яна-Себаст'яна

й ноти повільно зникали в срібному мороці

танцювали у мене на посічених пальцях

сплітались у повільне подіб'я жовтня на вулиці

вночі я буду стежити, як на порожньому шосе

усіяному наче стиглою жовтою черешнею

минатимуть порожні тролейбуси як довгі гусені

біжуть до води щоб врешті заснути як Кант у коконі

там наповнені вщент жовтою кучерявою порожнечею

розквітнуть великі стада овець бігтимуть за хмарами

а одинокий синій пес буде од безвісті втомлено гризти

одиноку сіру гумову шину загублену кимсь на дорозі

допоки ти бачиш
свої опівнічні видіння
загорнувшись в порепану хустку
в кутку великого незграбного вокзалу

допоки ти лічиш
кількість дрібних ліній
на схоплених артритом потертих пальцях
намагаючись не втратити ґлузд від холоду

твій демон наближається
випалюючи за собою вугільний шлях

твій демон наближається
змітаючи випадкові дерева й погляди

і крила його сірі як армійське сукно
і крила його широкі як зіниця у наркомана

а над ним горить Бетлеємська зірка
зірка — путеводна провісниця
наче забитий в гумове небо
блискучий цвях

спостерігай за вікном
на ньому тихо ворушить
своїм прозорим крихким волоссям
стара і байдужа до всього мексиканська хвойда зима

спостерігай якомога уважніше
як циганські вуглинки-діти
перекидуються гарячими бісеринками
своїх колючих, як циганські голки, чорнявих поглядів

та не забувай твій демон в дорозі
з пронизливим до кості кришталевим поглядом

не забувай він уже в дорозі
нестримний як лють парової машини

пекло замерзло
він їде до тебе
зігріти
своє заморожене
серце

заколисай мене серед тихого шурхоту
колес, що невтомно долають відстань
серед стін, що пошорхло побілкою муркають
міцно схопивши себе за кисті

заколисай мене під блакитним неоном
під водою в повітрі, що б'є наскрізно
щоб я несвідомо і дуже сонно
говорив про тихі горні обійстя

заколисай мене ніби щиро і марно
ніби господа що не поминають всує
заколисай мене серед розбитої тари
і розбуди мене,
чуєш?

Ален Гінзберг помирає
про це пишуть газети
говорять вечірні новини
великий поет помирає
та його голос
не помре
його голос на землі
в Нижньому Манхетені
у власному ліжку
він помирає
і нічого з цим
не поробиш
він помирає так само, як кожен
він помирає смертю поета
у нього в руці телефонна трубка
він дзвонить усім
з його ліжка в Нижньому Манхетені
й скрізь по світу
пізно вночі
лунає дзвінок
«Це Ален»
каже слухавка
«Ален Гінзберг на лінії»
як часто вони чули це
скільки довгих років
йому не треба казати Гінзберг
скрізь по світу
по світу поетів
є тільки один Ален
«Я хотів розказати», каже
розказує, що відбувається
що опускається на нього
темна коханка смерть
Його голос летить супутником
над землею
над Морем Джапи
де він колись стояв нагий
тризуб в руці
як молодий Нептун
молодик чорнобородий
що стоїть на кам'янистому пляжі
Прилив високо й чайки плачуть
хвилі ламаються над ним
й чайки плачуть
на узбережжі Сан-Франциско
дме сильний вітер
Гігантські білі шапки
заповнюють Ембаркадеро
Ален на лінії
Його голос у хвилях
Я читаю грецьку поезію
в ній море
в ній коні плачуть
Коні Ахілла
в ній плачуть
тут, на узбережжі
Сан-Франциско
де хвилі плачуть
вони тихо шиплять
вони тихо пророцтвують
Ален
шепочуть вони
Ален

коли хлопчик помре від голоду
в нутрощах його оселиться маленька чорна діра
поступово згорнеться в себе шлунок
а кишковий тракт перетвориться у червону зміюку

холодний березневий ранок
слоїться підморожена шкіра душа від тіла
вислизає кішкою із згаслих обійм
погрітися до вогняних комісарів