Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації candice / Рожевий Слоник - творчість без рамок

...

А ей хотелось кричать от боли
И выть по ночам на луну,
А ей хотелось плакать,
Ведь оставил ее ты одну.

Ей хотелось уйти из дома
И поехать туда где ты,
Ей хотелось не видеть знакомых,
Ведь без тебя они ей не нужны.

И слезы капали часто
Из ее красивых глаз,
И было все так ужасно
Ведь исчезло счастье враз.

Ведь без тебя и солнце не светит,
Ведь без тебя и ветер не тот,
Уже рассвет с тобою не встретит
Пока этот час не пройдет.

Она помнит тот каждый вечер,
И помнит твои все слова,
Она помнит как как-то однажды,
Сказал ей что тебе не нужна.

А боль до сих пор где-то в сердце
И грустно этой ночью одной,
Но никто ей теперь не нужен,
Она хочет сейчас быть с тобой.

А ей хотелось кричать от боли,
Сжимая старst письма в руке,
Наверно устала немного
Ей просто хотелось к тебе.

И строчки ложились с слезами,
На белый бумажный лист,
Ты слышишь, как плачет ночами,
Та кто любит, кто часто молчит.

Не надо глупых вопросов,
Не надо ее утешать,
Ты просто скажи ей что любишь,
Она научилась прощать.

И пусть ты ревнуешь немного,
И пусть опять нет письма,
Поверь, что никто ей не нужен,
Навсегда она только твоя.

Про вічне кохання

— Ой! Це вже втретє за сьогодні, — почувся голос і сміх. – Дуже слизько… – посеред вулиці в снігу лежала дівчина. До неї підійшов хлопець, він подав їй руку і допоміг піднятися.
— Сьогодні такий сніг. Навіть не віриться, що вже почався новий рік, новий період нашого життя.
— Ой, яка філософія. Хто б міг подумати, що в цій голові народжуються такі думки, — хлопець засміявся.
— Ха-ха. Як смішно. Можна подумати, я рідко говорю розумні речі. Ти думаєш я хто?
— М-м-м… дай подумати.....- хлопець усміхнувся і обійняв дівчину ,- найчарівніша і найпрекрасніша.
— Ой, не підлещуйся, — вона вирвалась з його обіймів і пішла вперед.

Si vis amari ama
Хочеш бути коханим, кохай сам

— І що це таке? – вона прочитала напис на мармуровій плиті обабіч дороги.
— Це пам*ять, пам*ять про вічне кохання, яке втрачаєш, якщо не встигнеш оцінити.
— Тобто? І що це означає?
— Ти не знаєш цієї історії?
Дівчина заперечливо похитала головою.
— Може розкажеш.
Хлопець сумно глянув на засніжену вулицю.
— Була тепла, але сніжна зима. Уся округа була засипана снігом, нічого не було видно, лише самотні вогники мерехтіли у вікнах, наче іграшкових будиночків.
— У-у-у!!! Який сніг! Я обожнюю зиму, — це була дівчина, вона проїхалась по снігу і впала. Її сміх луною розійшовся по пустій вулиці. До неї підійшов хлопець, він знуджено глянув на цю картину, а тоді простягнув їй руку:
— Вставай, а то простудишся.
— Нічого мені не буде. Я обожнюю зиму, сніг…
Він просто стояв і дивився на неї. Дівчина підвелась і глянула на нього, мить помовчала, а потім сказала:
— Невже тобі не подобається? Невже ти до цього байдужий? Невже тобі не подобаються сніжинки, які падають на гарячу щоку і тануть… Вони ж тануть, як наше життя, спочатку приносять радісь, а потім про них ніхто і не згадає.
Він просто дивився на неї. Люди дивувались, як вони зійшлись. Вона – завжди весела і він – похмурий і задуманний. Та ніхто не знав, що відбувалось у його душі. Він жив нею, кожного разу, коли дивився у ті блакитні очі, то потопав у них, а виринати не хотілось. Але він до смерті боявся, що все це колись закінчиться, що він більше не відчує її дотику, не почує її голосу, що не пролунає більше її сміх.
— І що ти там побачив? Ангела?
Він повернув голову і зрозумів, що вже давно її не чує.
— Ні, ангел завжди зі мною, — він відчув її холодну руку на своїй щоці і посміхнувся.
— Отак набагато краще, — вона усміхнулась у відповідь, — а то ангел може образитись і піти від тебе.
Сніг посилився.
— О, як добре. Наздоганяй, — вона побігла вперед по вулиці, а він подивився їй вслід і тихенько сказав:
— Я кохаю тебе! Ти моє життя.”
-Ось така історія.
— А далі?! Невже це кінець? Що сталось далі?
— А далі був скрегіт коліс та звук удару. „Він підбіг до неї, тримав її за руку, сльози котились по його щоках, але він не міг дивитись на неї, серце розривалось від болю. Нарешті він зважився і гляну у ті голубі очі і зрозумів, що це востаннє. Вона ледь чутно промовила:
— Я так люблю, коли холодні сніжинки падають на гарячу щоку і тануть, тануть…
— … як наше життя, — договорив він. – Я люблю тебе.
Сльоза скотилась по її обличчю.
— Ангел іде, але завжди буде поруч.”
— І з того часу, в Новорічну ніч іде сильний сніг. Це він дарує їй ті сніжинки, які вона так любила, а сам до кінця життя приходив сюди і дарував троянди, дарував свою любов.
Дівчина поглянула на нього, поцілувала і промовила:
— Я люблю тебе.
— І я тебе.- він взяа її за руку і вони пішли по вулиці, а сніг все падав і падав, засипаючи білі троянди біля мармурової плити.
— Просто казка, — пролунав тихий голос, почулось рипіння снігу нід ногами, і чиясь темна постать зникла у сніговому вихорі.

Покажіть мені любов

Я хочу розказати вам історію. Колись жила дівчинка. У неї були люблячі батьки, хороші друзі. Вона добре вчилась, любила музику і хороші фільми. Їй так подобалось спостерігати за краплями дощі, що стікали по вікні. Вона з радістю дивилась на зоряне небо і кожного разу загадувала бажання, коли одна із зірок падала за обрій. Ніхто і ніколи не бачив її сліз, лише щиру посмішку. Здавалося, ніщо не може зіпсувати їй настрій. Її називали Дівчинкою-Сонце, бо коли вона була поруч, то навкруги ставало тепліше, а кольори здавались яскравішими. Йшли роки, усе змінювалось, а дівчинка жила у тому світі, де не було болю, розчарувань і образ. І ось однієї зоряної ночі вона загадала бажання: „Я ніколи не бачила того, що приносить величезну радість, радість за яку варто віддати життя і того, що приносить нестерпний біль, біль, який не дає жити.”
Через деякий час дівчинка зустріла молодого хлопця. Вона не могла ні спати, ні їсти, ні думати про щось окрім нього. Раділа кожній хвилині проведеній з ним, і сумувала, коли його не було поруч. Йшли роки і їхні дороги розійшлись. Почуття ніби забулись, минулись, але серце пам*ятало все до останнього слова, промовленого ним. Ніхто більше не бачив посмішки на її обличчі, вона більше не підводила своїх очей до зірок, вона вже не любила дощу. І тільки, коли згадувала про ту радість, яка давала їй поштовх до життя, тінь усмішки з*являлась на устах, а потім душу огортав біль, що вбивав бажання жити, жити там де вже не будеш з тим, кого любиш. Вона ж не знала, що коли загадувала своє бажання, зорі почули: „Покажіть мені любов.”

Те, що буде, якщо...

Те, що буде, якщо…

Духи, привиди і стогін,
Душі тих, хто вже пішов,
Шум і скрегіт, крик і регіт
Все, що чуємо кругом

Вітер, дощ і ворон,
Ніч безхмарна і пуста,
Нас уже нема, а є лиш тільки морок,
І мене нема, я не жива.

І не хотіли схаменутись,
Бо привид долі вже прийшов,
Вина і совість вже не допоможе повернутись,
Кінець і морок жертв своїх знайшов.

І ті хто вірив, хто брехав,
І ті хто брав й не віддавав,
І тим, хто каже „Ні”
Уже не жить на цій землі.

Це був кінець, розв’язка, результат.
Це була кара за таке життя,
Це було все, гріхів парад,
Початок другого буття.

Буття і смерть, життя і доля,
І сміх, і регіт, і слова,
Той біль, той плач, і та надія,
Остання річ, що у душі жива.

Та раптом зникне все,
І що будеш робити?
Нема куди іти, кого шукать,
Уже усе минуло, й нам не повернути
Любов і правду, і своє життя.