Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Usetobo / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Особиста Африка

І

Прокинутися від страху
що ніхто не прийде
з олією поту на шкірі
ще живою рибою на пательні ліжка

Світлофори плавляться на сонці
наче морозиво з трьома кольоровими кульками тіла
залишаючи без правил дорожнього руху
кожен тепер порушник і самогубець

Яка раптова спека
ніхто не був готовий

Новини із заздрістю слідкують за голими жінками
що розгулюють містом наче щойно зійшли зі світлофорів
цариці яким дорогу встеляють шкурами зебр

Спека така що хочеться спати
спека така що не можна заснути

Хто ти що досі чекаєш на світло
з незламною вірою в зеленого бога
що у подобі жінки переведе тебе на інший бік

ІІ

Мерехтіння спеки наче прозора жирафа
з високою шиєю ртутного стовпчика
особиста африка

Очищені рибини босих ніг
б’ються об розпечений асфальт
з десяток лусочок вціліло
виблискують на сонці наче нігті
яка халтурна робота

Вкривайтесь новою лускою
тепер ви риба міста

Водорості тканин
печери пластику і заліза
корали скла і бетону

Блукати містом наче шаман
який не зміг викликати дощ

Вигнанець і жирафа
яка з’їдає листя усіх тіней

Музика під землею

І

Тонкі сухожилля на шиї скрипки досі тримаються
скрипка досі жива
і тут у переході між станціями наспівує мелодію під лезом ножа
кепкуючи над молодою студенткою музичного училища

Вбити мене не зможеш
я не помру від твоєї руки

Коли ж вона навчиться витримувати паузи
запитує жінка яка впізнала мелодію

Залиш їй на це іще кілька років
кидає хтось ґудзик відповіді
на рухому частину балюстради

ІІ

Пісня слиною витікала з його рота
привертаючи погляди пасажирів
але він тієї пісні не знав а приспів і той місцями мугикав

Я мов та ріка що стане морем

Потім кілька секунд намагався згадати як сюди потрапив
чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив

Відпусти мене я стану морем

І так без упину неначе мантру

Але у вагон зайшли патлаті хлопці
з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах

ІІІ

Вкрасти блискучу ноту з кишені віолончеліста
було так по-дурному

Що з нею робити
в око мішені не вцілиш
речення не закінчиш

В усьому зізнаєшся
а ніхто тобі не вірить

Кажуть що ніхто цієї ноти не грає

Кладеш її на дно капелюха
як темну монетку яку не занести в обмінник
і вибігаєш назовні

Тебе зустрічають сяючі отвори дорожніх вогнів
і тужлива музика десь позаду
після якої усе стає зрозумілим

Найзвичайніший день

Жінки із великими кулями животів
вулиці обтяжені іменами
страх падіння у повітрі
наче запах нової фарби

Усе стишується і уповільнюється
можна спокійно зловити муху
тополиний пух прогалинами у просторі
змушує вдивлятися у деталі

Що сталося у цей найзвичайніший день
хтось випадково зачепив штаниною важіль
натис ліктем на кнопку

Можна відчути себе найшвидшим
але роздивляєшся відблиски сонця на власному нігті

Що ж сталося у цей найзвичайніший день
хтось подивився на воду у крані під правильним кутом
дострибав до нескінченності
погодував чужу тінь у не відведеному для цього місці
вистрибнув з окулярів у відкритий космос

Ніхто не помітив що день був на хвилину довшим
і ти
себе не виказав

Шелест і дзвін

Море облизує теплим язиком долоню
Наче величезний вовк якого чомусь зовсім не боїшся
У темряві ж нічого не страшно

Як легко знайти тут знайомий будинок
Як легко знайти чужий
Найкрасивіший на світі

Зі ще мокрим вовчим слідом на тілі
Почуваєшся закінченням нитки яка проходить крізь вушко міст
Зачіпає краї видобуває шелест і дзвін

Як легко знайти тут знайоме слово
Як легко вигадати нове
І кожному з них радіти

Але радість прилипає до цих місць безпорадною мухою
Лишається на деревах дорожніх знаках кріслах міського транспорту вокзалах
Без сили злетіти тільки дзижчить

І свято довкола здається таким нелогічним
Як шапка на голові чи рукавички на руках таких пустих тепер
Гірлянди стрічки чортові колеса сувеніри ятки з їжею
Усе шелестить і дзвенить

Треба тільки повернутись сюди пізніше
З холодною долонею в руці
З можливістю боятися і радіти

Розмова

І що того життя
поглянь на них щасливих і мокрих
чують імена у піснях де немає ніяких імен
тут пахне дощем травою і землею

Кричать від радості зблискуючи зубами
про кохання кричать про кохання
раптове наче найвища гілка під ногами
які не слухаються і тремтять від висоти
але жодних слів
розмова закінчилась
розмова не починалась

Ловлять власну тінь за руку
а торкаються тих кого називають коханими
носять у голові частинки їхніх тіл
але без слів любові
тільки гул копит
жодних слів любові
жодних слів

І що того життя
хоча б раз та залізти на вершечок дерева
чи скотитися донизу крутим пагорбом
з думкою що контролюєш падіння
щоби бути щасливим там укінці
пишаючись власними ранами та переломами
у бруді й знемозі

Лампочки

Довго тицяли пальцями скрикували від подиву
доки не зрозуміли що саме так виглядає смерть

Ця величезна риба зі скляними очима
з могильними плитами замість луски
що вона забула у їхньому місті
хіба ж воно пішло під воду

Тепер за вікнами найстрашніше
цей грейпфрутовий звук дотикань луски зі склом
ці пусті очиська неначе протези
кого вони видивляються

Чи помічають вони миготіння світла
від маленьких лампочок що трусяться під столом
наче від перепаду напруги
що без уппину питають одна в одної

Може ми давно померли
може нема чого боятися
може ми вже давно померли

Жовтень

Зранку очі закочуються до голови
наче кулі у лузу
закінчується світ
від тебе лишається тільки пульс

Ми годували хлібом диких качок
о як сідають вони на воду
навіть не помічаєш як струменить і підіймається
кров із вікон багатоповерхівок

Ніч і ранок був дикою качкою
вулиці були шиями
із пір'ям кав'ярень і магазинів
і пір'я росло між пальцями
і насправді ці два дні не закінчились
цей жовтень ніколи не закінчиться

Хотілося прикинутись демонами на будинках
чи перетворитись на речі з антикварної крамниці
нас все одно ніхто б ніколи не купив
я був би старим касовим апаратом
а ти порцеляновою вазою
тільки б лишитись
тільки б не їхати

Ніхто не бачив як ми падали в темряву
й лишались живі
лишались щасливі
не бачив ніхто бо дивились на кров
що підіймається і підіймається догори
а ми падали і забували
забували і падали

А качка одна силкувалася вихопити мої слова
із чужих ротів
наче найкращу поживу

Вкрадені слова тепер не сказати
язик не слухається
і серце як осінній одяг
з вирваними ґудзиками наче літерами

Сподіватись тільки на качину впертість
бо у кожному ательє говорять одне і те ж
немає у нас таких ґудзиків
можливо є тут
пишуть адресу на папірці
проводжають розгубленим поглядом

І тільки твій пульс
ходить за мною
і говорить до мене твоїм голосом

Das Exponat

Zwei junge Archäologen
gruben das Skelett des Windes aus
jetzt ist es ein Exponat des Nationalmuseums
jetzt weht der Wind nur noch fürs Nationalmuseum
und für dessen Besucher

Die Mühlen tanzen nicht mehr über den Wellen der Felder
still stehen die Flügel
Die Drachen stoßen sich nicht mehr die Nasen blutig
brav hocken sie da
wie Hunde an zu kurzen Leinen
Die Segelboote blähen nicht mehr stolz ihren Busen
schlaff hängt er, wie bei ganz alten Frauen
Und die Ballons gleichen Glühbirnen, die durchgebrannt sind.

Aber irgendwann wird einer aus dem Skelett des Windes
einen Knochen brechen und ihn unter der Jacke
aus dem Museum tragen
wie eine Flamme

aus dem Ukrainischen von Beatrix Kersten
2014
i.A. von Meridian Czernowitz

im Rahmen des Internationalen Lyrikfestivals Meridian Czernowitz
vorgetragen im Rahmen der “Nacht der Poesie” am 6.9.2014


Оригінал: slonyk.com/blog/13100.html

Справжнє яблуко

Світ поезії Лесика Панасюка має чи не головну властивість — він тяглий, протяжний, зв’язаний. Це поезія, по якій мало не безпомилково можна визначити автора: наскрізна образність, впізнавана форма, притаманна навіть зовсім коротким віршам… Складається враження, що ми, читачі, просто проходимо по цьому світу далі за автором, роблячи відкриття разом із ним. Тобто цей світ поезії створила чиясь інша фантазія, нелюдська. І — чи не справжніший він за ту буденність, до якої навіть промовляти не хочеться? Тож «Справжнє яблуко» видається реальнішим навіть від справжнього яблука.

Богдан-Олег Горобчук

Замовити можна тут:
bookolyky.com.ua/index.php/smoloskyp/spravzhnie-iabluko-detail.html

Липень

Сьогодні раптово сховалося серце
й поснули пальці

Борсався з туманом
і нічого не відчував

Ні дна човна яким бавиться хвиля
ні зеленої лапи ялини
не відчував

Спробував читати чужі вірші але бачив тільки жаль
подумав було читати історичні книжки але яка ж історія
нема ніякої історії і не було ніколи
замість історичних книжок друкуйте чорнильні плями

Ми завжди жили у казках
я до прикладу виріс із яблуневого зернятка

Лежу горілиць
але ніхто не нап'ється з очей моїх
ні птаха ні корова ні пес-приблуда
бо сьогодні сховалося серце й поснули пальці
як у цей день налаштувати гітару
як у цей день співати

Вириваю язик свій
і кидаю у небо
бо сьогодні найбільше хочу говорити
але слова тепер не мають значення

Не треба нічого все ясно й так
бо серця нема
а може ніколи й не було
просто віриш книжці з анатомії
а сам живеш у казці

І пальці тепер як олівці із загубленими стержнями
як бджоли що вжалили вперше й востаннє

А серце
що серце
порожня каструля
дзвенить при кожному необережному рухові
а зараз і воно сховалось

Навіть липень тепер який
не читає тобі твоїх улюблених поетів
навіть не говорить до тебе
забирає людей
забирає пальці
забирає серце