Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації NotTheOne / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Пліт

Не знаю, скільки ще пройде десятиліть
Щоб хоч один з плотів доніс мене й тебе
До того берега, який чекав на нас
Який бажався спільно хоч в одному з снів

Ми ж бо пливли через думок бурхливість
Через буденні злочини незнань
Про те, що ліси наші абсолютно різні
І кожен з нас щасливо так мовчав

Не допливає сотий вже наш пліт
Не лише наш, але чужий тобі також
А може і плоти — то не моє, з лісами
Й колись самому вдасться доплисти.

Вдолині

Весняний вечір
Осінній одяг
І вітер не каже «бувай»
Сьогодні я ворог
У мене у скронях
Тече шумовий водограй
Униз, аж до площі
Туди, там де струни
Ти сонце від мене сховай
Не буду шукати
На моїх долонях
Мутніти почало. Давай
Занурюйся глибше
Не дихай до мене
І голову високо, хай
Це буде востаннє
І все вже так звично
Залишилось. Прощавай.

Маленький

Холодний запах осені пробравсь тихенько в хату.
Роздягнений і босий я зайшов з кухні в кімнату.
Заповз повільно в ліжечко під коцик мені сплетений,
Щоб було тепло, і щоб я не був смутком заметений.

Радіозапис

Вологе сире місто облизує мої руки
Слюна в'язка та солодка
Наче сувеніром обдарований
Іду по грушевим вулицям
І басовите світло ліхтаря
Не може дотягнутися до темряви
А мене все не можуть зупинити
Закоренілі вічнозелені карлики
Твоя улюблена їжа застрягла
Не повіриш, але прямо у моїх вухах
А над ними здійнялися булави
З променистими зірками
Я відлип від животика
А вони взяли і перегоріли
І з молодих зелених птахів
Не виростуть жовті
І не полетять через квартал
Як пролетіла попри мене
Сталева куля
Зруйнувала усі меблі
Чужої молодої домівки
Але не зупинила вторгнення
Інопланетян на зорі

I wish you luck

Мені холодно
Постійно
По шкірі
В кишках
По всьому епітелію
Ззовні і зсередини
Я промерз
Із корінням
До судин
Без землі
На якій усі стоять
А я волів би рости
Твої паростки їсти
І сипати сни
У твою постіль
Погладити непомітно
Прослизнути повз
Сонне тіло
І шумливий мозок
Під тепле
Зимове покривало.
Усе розтануло

Друзі?

Які ж ми друзі, дівчинко,
Коли моя рука засинає,
На твоїй правій сідниці?
Які ж ми друзі,
Коли я вию вовком,
А ти щебечеш загнаною пташкою?
Які ж ми друзі,
Коли сонце ховається,
Соромлячися нас?
Які ж ми друзі!

Сніданковий

Млинці були моїм сніданком
А ти заходила повільно
В мою кімнату лише ранком,
Як Сонце зводиться свавільно.

Я брав собі трохи варення
Й чекав, бо ти була не в змозі
Витримать правди сьогодення
Що ніч вже пада у знемозі

І ти дивилась як в кімнату
Вливались хвилі ізнадвору,
І вбране в жовті жильні шати
Листя летіло птахом вгору.

Спробуй

«Спробуй полюбити вранішню прохолоду»,-
Казав я собі щоранку, вийшовши о п'ятій.
«Не важко помітити проміння чистої вроди
Коли туман кривавим слідом наступа на п'яти.»

«Спробуй зробити навколишнє особливим»,-
Нагадував собі щодня, бачачи все звичне.
«Поки живий, навіть волосся ще не сиве,
Перетвори на природнє усе що є тепличне.»

«Спробуй бачити сни, і те, що непомітне зазвичай»,-
Слова, що крутилися на подушці мого ліжка.
Сідаю зручніш, допиваю міцнозаварений чай,
І забуваю останнє, дописавши 183-тю книжку.

Втрьох

Краплини з даху
Вибухають об перила
На п'ятиметровому балконі.
Тут могли б вміститися ми втрьох.

І?

Ну то й що, що вітер холодний
Скидає натягнутий каптур з очей.
Я знаю — з тобою у мене дорога
У кількасот днів і тисяч ночей.