Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації MariyaSivoha / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Ще рік

Ще рік,
Ще рік,
Ще рік,
Ще рік мине
І забуття тернова хустка
Зав’яже очі, затулить рот.
І ти, повільний робот
Із клопотами вічно вагітної білки, –
Чудовий приклад для безголових студенток,
Які злісно нехтують
Цілуванням лап черепахи,
На якій утвердилися підвалини єдиноправильної,
П…рекрасної та безперебійної системи.
Ще рік
Ще рік мине
І, нахилившись до цілування
У позі, яку найбільше любить наша система,
Я виверну на лапи черепахи
Усі свої металеві нутрощі.

Полин приспаних слів

Полин приспаних слів
І жаба післямови,
Що душить так,
Що твої сльози – для неї
Тільки пообідній підхарчівок.
Ти заспокоював мене:
— Не бійся, чому ж тобі настільки лячно?
Я проведу тебе тією ниткою до раю.
Чи, може, в пекло:
До обох веде дорога, вужча за зіницю,
Що намагається дивитися на сонце.
Широкого шляху вже нема, забудь.
А хоч – поплач.
І нагодуй ропуху в мене в грудях.
Давай, кохана, як ти вмієш.
Поплач…

Мою книжку "Півні-Ч" можна прочитати в он-лайні

Рожеві слоненята!
Кому цікаво: відтепер моя збірка «Півні-Ч» — у вільному доступі на issuu.com.
Лінк
https://issuu.com/khimych/docs/_____________________-__

Для довідки: Перша збірка «Півні-Ч» Марії Хімич побачила світ у 2012 році. У цьому ж році книжка була відзначена премією імені Василя Юхимовича в номінації «Проза» (м. Коростень) та її визнано «Кращим літературним дебютом» щорічного обласного конкурсу «Краща книга року» (м. Житомир).

Ілюстрація київської художниці Вікторії Черняхівської до мого верлібра "Дебіл" (проект "Тканина віршів")



Дебіл

Іноді я хочу, щоб ти був дебілом
Із Тетерівського будинку-інтернату
Для імбицильних хлопчиків.
Від тебе б відгонило сечею та червоною примою,
Яку випрохував у місцевих алкашів,
Чиї м'які та перестиглі серця
Можна зривати тичкою, ніби важкі осінні груші.
Я щодня вигулюю нашу вівчарку.
Ти жадібно спостерігав би за нами,
Стоячи за огорожею.
Слина стікала б підборіддям,
Лишаючи довгі липкі борозни,
А ти не помічав би цього.
— До-о-обрий день, –
Голосно та протяжно вітався б,
Як справжній дурник.
Роксі тебе обгавкувала,
Бо злякалася б твого обличчя,
Схожого на маски монстрів
Із дитячих фільмів жахів.
Увечері тебе б била вихователька –
Товста жорстока цьотка,
Яка весь вік пропрацювала в інтернаті
І ніколи не мала дітей,
Бо боялася, що вони народяться такими, як ти.
Я викликала б у тебе бажання,
Щось таке, незвідане раніше.
Ти мацав би свою промежину
І дивився мені вслід голодним поглядом.

Люби мене або здохни

Ти намалював мені широкі вічно усміхнені клоунські губи,
Замастив їх чорною шмінкою.
«Люби мене або здохни!» – прошепотів інтимно на вушко.
Ти навчився ніжно обіймати мене
Своїми кігтистими крилами птеродактиля,
Майже не дряпаючи при цьому, майже.
Я народила тобі шість монстрів,
Шість золотих пухнастих звірят,
Як кількість пальців на одній твоїй руці
І на іншій теж.
«Люби мене або здохни!» – сказав мені ти з вдячністю
І від розчулення пригорнув настільки сильно,
Що мої ребра луснули іграшками
В жорстоких долонях наших малят.
Можливо, я колись теж так навчуся
І, втискаючи тебе в свіжий бетон,
Прощебечу:
«Люби мене або здохни,
Люби мене…».

Сонячна гребля

А що наше життя –
Хрестовина неба,
Щоденне ритуальне ляскання
Жертовними березовими різками
По сідницях,
Побілілі, задубілі руки…
Я ховаю очі під скельцями
Китайський окулярів
У яскравій оправі,
Які купила в торговому центрі «Метро»
Всього за п’ятдесят гривнів,
І сміливо заходжу на хрестовину неба,
Піднімаюся щаблями-березовими гілками
Все вище,
Глибше,
Болючіше,
Просто до сонячної греблі,
Де мої друзі
Щасливі і п’яні,
Де мій коханий в шапочці кухарчука,
Яка повна вщерть вишневим плачем.
Я хочу сказати,
Як сильно їх люблю,
Та не встигаю
І падаю.
Я досі падаю вниз…

Курвомобіль

«Суко, – сказав ти мені, – Суко,
Суко, суко, суко, суко, суко!!!
Кляте стерво.
Ти винесла мої мізки,
Як пліткарка – сміття із хати!»
Але ж, коханий,
Яка з мене сука:
Я ж не маю курвомобіля,
Блакитного «Бентлі»!
Мені все одно, якого року випуску
Буде ця автівка,
Головне, щоб вона була блискуча
І мала автоматичну коробку передач.
Мені все одно, якого року випуску
Буде ця автівка,
Головне, щоб вона їздила
Та була кольору очей новонародженого.
Моє блакитне «Бентлі»,
Курвомобіль.

«Суко, – сказав ти мені, – Красива суко!
Коли ти танцюєш, усі дивляться тільки на тебе.
Кляте стерво,
Від тебе неможливо відвести погляд!».
Але ж, любий, яке з мене стерво:
Я ж не маю курвомобіля!
Блакитного «Бентлі»,
Яким би збивала перехожих.
Мені все одно, якого року випуску
Буде ця автівка,
Головне, щоб вона мала міцну решітку радіатора,
А її значок із крильцями, як у сердечок,
Які я у дитинстві малювала на асфальті крейдою,
Поцупленою в школі,
Був добряче відполірований
Та вражаюче сяяв, видзьобуючи зір.
Моє блакитне «Бентлі»,
Мій курвомобіль.

Це саме той страх

…І, знаєте, це саме той страх,
Як тоді, коли ти – п’ятнадцятирічна дівчинка
В шубі зі штучного хутра сталевого кольору
(Точнісінько такій, про яку мріяла твоя найкраща подруга),
Разом зі знайомим підлітком сідаєш
До випадкової попутки,
Що підвезе вас до райцентру,
І, вмостившись на задньому сидінні, раптом бачиш –
Під вашими ногами на підлозі
В темному чохлі лежить гвинтівка,
Або мисливська рушниця,
Не важливо, одне слово –
Вогнепальна зброя.
І водій, молодий чоловік-інтроверт,
Тридцяти років, неодружений,
Однією рукою тримаючись за кермо,
Іншою мацає гвинтівку,
Щойно автівка наближається до чергової лісопосадки.
І, знаєте, це саме той страх,
Коли ти – під порожнім, виліпленим зі снігу небом,
Загублений у зимовій пустелі
Десь між своїм рідним селом і райцентром,
А лісопосадки такі затишні
Великодні кошики,
Яким так не вистачає крашанок та писанок
Розмальованих червоним!
І, знаєте, це саме той страх
І те полегшення,
Коли водій все ж пригальмовує біля хороводу дерев,
Бере в руки мисливську рушницю і каже,
Дивлячись у ваше підліткове провалля очей:
— Не бійтеся, дітки! Я лише сховаю цю
Зброю до багажника:
Вона заряджена, ще, гляди,
Випадково відстрелить вам ноги!
О, це саме те полегшення,
І ти вболіваєш,
Щоб кожен твій страх мав хепі-енд,
Хепі-енд.

та інша жінка

та інша жінка в дзеркалі
має таке втомлене обличчя
ніби вона водій трактору із двадцятип’ятирічним стажем
по її зморшкам можна вирахувати
набуті та придумані хвороби
кількість дітей
народжених і не зачатих
дійсних і потенційних коханців
та подруг які полюбляють випити
я молодша за ту жінку рівно на половину
хоча ми ровесниці
проте мої очі досі здивовано відчинені
шкіра тонкий прозорий фарфор
душа тепла та піддатлива
чому ж та інша жінка повторює всі мої рухи
я ж зовсім не вмію водити трактор

сонечки

розбігалися-бігли сонечки моїми артеріовенозними трубками
мої бедрики божі тваринки
з крихітними лапками та твердими поплямованими панцирами
розфарбованими в соковиті барви неокомунізму
ви шарудите у моїх вухах
клубочитеся у мозку
я випльовую вас мов шматочки легенів
насправді це я бігаю усередині ваших вразливих животиків
життєво важливими трубками
і це мене ви відчуваєте
десь глибоко в диханні