Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Marfetko / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Художнику ІІІ ( Маленький принц)

Дозволь мені побути твоїм сонцем
Промінням цілувати твої губи
Вишневим цвітом за твоїм віконцем
Наповнити весною твої груди

Дозволь мені побути твоїм небом
Дощем солоним вмити твої щоки
Дозволь мені побути всім для тебе
Навчитись впізнавати твої кроки

Дозволь мені побути кошенятком
Заснути на порозі твого дому
Колись я народилась янголятком
Дорога ж моя довга й невідома

Дозволь пришвидшити стук твого серця
Засявши в темряві зеленими очима
І від негоди, що в життя ввірветься
Сховатись в тебе за плечима

Дозволь мені побути твоїм шляхом
Твоїм трамваєм із нізвідки і в нікуди
Я б утекла, якби я була птахом
Бо ангели без крил — це просто люди

Дозволь мені, я просто буду поруч
В твоїх думках, в твоєму серці, в твому тілі
Я залишу собі напам'ять краплю болю
Й твій поцілунок з присмаком ванілі

Художнику ІІ (щось зламалось)

Так захотілось бігти на край світу
Подалі від думок, бажань і згадок
Та знову озираюсь на те літо
Ти мій кінець і мій початок

Важкі краплини падають на щоки
Дорога мокра й незбагненно довга
Легка хода, повільні кроки
Я знов підходжу до твого порогу

Гудзики легко піддаються пальцям
Моїм легеням знов забракне кисню
Душа натягнута немов на п’яльця
Ніхто із нас на гальма не натисне

Твоє мовчання і твоя неправда
Туманом сірим упаде на очі
Мені б хоч протриматися до завтра
Й втекти не дочекавшись кінця ночі

Тонкими цівками тече вода із неба
Зливається з потоками з-під вій
Я кинула свій світ заради тебе
Та чи покинеш ти для мене свій?

Художнику І (Творіння)

Ти знов вриваєшся у мої двері
Вдихаю запах – спогадів сліди
Лягає пензлем фарба на папері
Солоні губи від очей роси

Ти намалюєш сонця візерунок
В бокалі тане усміх моїх губ
Вбираю в вени цей солодкий трунок
Як спогад, що завдасть лиш мук

Художнику! Убий в бокалі сонце!
Скоти з очей моїх гірку сльозу
Подаруй мамі мальви за віконцем
Поклич мене в свій сон і я прийду

Дозволь наповнити кімнату світлом
Яке ввірветься вранці крізь вікно
Гарячу каву поєднати з світом
Змішати фарби дня в одно

Зірвавши пензлем з уст моїх цілунок
Ти ним на шкірі намалюй любов
Ми творимо для світу подарунок
Шедевр утілений у плоть і кров

.....востаннє

…Смерть
Стікають по щоках коханих сльози
Солоні губи
Я не знаю хто ти
Насправді
А потім буде тиша
Потім
Можливо я відчую дотик
Не почувши навіть подих вітру
Твій дотик
Коли ти будеш справжнім
Зірвеш із уст іще одну сльозу
Востаннє……

Клітинка чорна...клітинка біла..

…Клітинка чорна, клітика біла
Я не можу відвести від тебе погляд…
Ти граєшся з чужими почуттями
А я й далі не відводжу від тебе своїх очей
…Тобі весело.Ти вириваєш з їх грудей серця
І граєш ними в шахи…
Темрява всередині тебе…
Клітинка чорна, клітинка біла…
Ти як дитина,якій набридли її іграшки
Тобі стає нудно…
Хочеться нових сердець,нової гри…
Але навколо немає нікого…
…Клітинка чорна, клітинка біла
Ти не помічаєш мого погляду
Ти боїшся його зустріти
Я граюсь з твоїм страхом…
…Тепер мені весело
Ти не знаєш хто я…
Але хочеш знати.Страшно? Гмм…
Клітинка чорна, клітинка біла…

осіння

Похитуючись вона йшла парком
На тонкі шпильки наколювалось листя
Колись вона пахла молоком і свіжим хлібом
Зараз їй залишився лише запах похмілля

Прощання

Закрились двері в прірву мого серця…
Твій погляд в потяга вікні
Пробач за все, що було так відверто
Залиш свій запах ще хоч на три дні

Забудь про сонце,що десь понад нами
Забудь що день вже стукає в вікно
Ще мить – і вічність поміж нами…
І знов життя немов німе кіно

Я задихнусь від надлишку повітря
Я втрачу розум від свободи дій
«Ти надто сильна, щоб так просто вмерти»
Навіщо ці слова,о Боже мій!

Я б краще згинула,померла і пропала
А ніж забула хоч один твій крок
Чому це гріх, що я тебе кохала!?
Чуму залежна від чужих думок?

Чому це нам не можна просто жити
У цьому світі так, як хочем ми?
Ні, це не гріх когось любити
Бо народились ми усі людьми…