Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Inna / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Замовкни!

Замовкни! Мені вдосталь вже болить.
Ти кат. А я от вірила між іншим.
Кохання? Лиш одна примарна мить,
А я, дурепа, все ще марю більшим.

Тут все чуже. Тут вже не ті дощі.
Під сірим небом лиш примарні тіні.
Тут носять чорні (і зажурені) плащі,
Я ж вперто мерзну у своїх яскравих міні.

Замовкни… Ми давно уже чужі,
Та все ж я тут, у сірому полоні.
І твого неба не шукаю я межі,
А лиш шукаю, де б зігріти тут долоні.
© інна.раіх

"А я оселю поміж ребер вірші..."

А я оселю поміж ребер вірші
Про тебе, про війну і про любов.
І твої ласки не врятують мене більше,
Тепер писатиму про молоко і кров.

А я розірву своє серце на шматочки,
І з посмішкою розкидаю по кімнаті.
Я заверну в червоні штори наші роки,
І, щоб не згадувати, кину у багаття.

Я буду пити чай (а може віскі?),
Згадаю все що було й засміюся.
Я не вправлятиму собі нарешті мізки,
Бо відсьогодні в твій полон я не здаюся.

Я божеволітиму доки встане сонце,
І вже не склею те, що я розбила.
Тебе нема у мене. Навіть в думці,
Бо я тебе нарешті розлюбила.
© інна.раіх

***

Тобі подобається мене добивати, зізнайся.
Тобі подобається, коли я стою на колінах і схиляю голову, такий покірний.
Ти ніколи не просиш мене і навіть не кажеш «здавайся».
Ти поводиш себе так бридко й розкуто, ніби я вже беззаперечно твій.

Зізнайся, тобі подобається годувати мене пересмаженою яєчнею або пересоленим борщем.
Коли я кажу, що ти жахливо готуєш, ти так по-котячому посміхаєшся і відповідаєш: "Їдь до своєї мами, вона зготує краще".
Зізнайся, ти обожнюєш мокнути, раз у раз, знову і знову, мокнути під дощем.
Ти викинула усі парасолі, сказавши, що вони нам зовсім на потрібні. Я ненавиджу дощ. Ти задоволена ще дужче.

Ти до біса розпусна. Ти з*їдаєш поглядом (і повір, я знаю, що не лише поглядом) кожну особину чоловічої статі, котра проходить повз.
Знали б вони про твій жахливий характер, то не посміли б вичавити з себе навіть щось подібне на посмішку.
Тобі подобається грати зі мною, до того ж не в банальні «кішки-мишки», а в середньовіччя, де ти королева і наказуєш катувати мене знов і знов.
Ти дуже мінлива. От зараз, ти кричиш, вимагаєш від мене уваги, а за мить тікаєш і міняєш мене на нову подружку.

І от тепер я висвітлив тебе, як найжахливішу жінку в світі.
Тебе вже звісно засудили, і назвали жорстокою, феменісткою, повією. І тепер я скажу те, у чому ти точно ніколи не зізнаєшся.
Ти любиш, коли тебе годують з ложки (і завжди лаєш мене, коли я це роблю). Ти пихаєш у свою душу бруд і алкоголь, а вона тягеться до квітів.
Ти інколи тремтиш і кохаєш мене так само безмежно, як я тебе, бо якби не кохала, то напевне так наді мною б не знущалася.
Ти хороша. Але ніколи про те не дізнаєшся.

А ще я одного разу бачив, як ти плачеш…
© інна.раіх

***

Вона була з тих, хто завжди приходить невчасно.
Вона була з тих, хто не вміє просити пробачення.
Вона була з тих, хто завжди забуває важливі дати.
Вони для неї ніколи не мали значення.

Вона була з тих, хто фарбує нігті червоним.
А волосся — яким заманеться, аби яскравим.
Вона ніколи не забивала баки майбутнім.
І пила завжди що завгодно, аби не каву.

Вона була з тих, хто не говорить красиво.
Для неї лайка була рідною мовою.
Вона була з тих, хто робить, що забажає.
Коли не замовкне, коли не обмовиться й словом.

А ще вона часом стріляля мої сигарети.
І коли я балакав про вічне — важко зітхала.
Вона була з тих, кому не пасує косметика.
О боже мій, як я її кохав.
© інна.раіх

У кожного своя свобода

Колись я, з великим натхненням, спалю себе до тла.
Колись я гордо підніму голову й стрибну з даху.
Я потраплю (звичайно!) в пекло, до найбільшого мабуть котла.
Я вип*ю чогось із смертю і піду в гості до страху.

Я буду співати не потрапляючи в жодну ноту.
Я буду читати вірші без рими й розміру.
Я буду ділити абсурдні числа складаючи в купу кожну соту.
Я буду вчити напам*ять Пушкіна й Кафку не знаючи міри.

Я буду розказувати голосно і неясно.
Мене буде видно, з космоса, з неба, всюди.
Колись я буду робити шалені речі, чесно.
І головне.
Колись.
Я.
Буду.
© інна.раіх