Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Блоґ / Публікації Asja / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Нажаль так буває

Сьогодні у моєї подруги трапилось те, до чого ми ніколи не звикнемо і ніколи не приймемо…
Так сумно… От говориш ти з людиною, смієшся, попрощались лишень на одну ніч, а зранку тобі кажуть, що його \ її вже нема… Ось так нема й все… І вже не можна набрати до болю знайомий номер телефону і почути таке рідне «привіт»…
В такі моменти навіть буденна тиша здається якоюсь особливою… Особливо мертвою…
Коли втрачаєш рідну людину, то здається що світ тускне разом з тобою… І зірки ввечері не так яскраво світять, і дворові собаки ні разу не подали голосу. Стає так порожньо і моторошно …до болі моторошно. Уява малює веселі моменти проведені разом, а свідомість, як на зло, пошепки нагадує, що це вже все в минулому… Час біжить швидше чим над швидкий літак чи потяг, якого наздогнати просто не реально. Ми завжди все відкладаємо до «кращих часів», але ж… сьогодні… те що ми робимо ЗАРАЗ це і є вони — «кращі часи»…
Ми ніколи не задумуємося над тим, що ми кажемо чи робимо тим, чи іншим людям… Іноді це просто слова образи, різкі рухи, але кожен раз втішаємо себе, що потім встигнемо все виправити… Час спливає так стрімко, що наше «потім» нічого не значить.
Не треба забувати про тих, хто дарує нам щастя. Потрібно частіше казати батькам та коханим людям таке мале, але багатозначне слово «кохаю», адже потім ми менше будем жалкувати про несказанні можливо не до сказанні слова.

Тобі...

Протягни мені руку і я візьму тебе з собою… спочатку буде важко, але… сподіваюсь, ти втримаєшся…сподіваюсь ти не зупинишся тільки почав…сподіваюсь ти не зійдеш з маршруту… не потягнеш мене вниз…не змусиш проходити все знову…я покажу тобі все в інших кольорах… я покажу тобі, як Я живу… ми дійдемо до Всесвіту… до МОГО Всесвіту….Я обіцяю!.. а там вже можна й перепочити… можливо я покажу СВОЮ зірку… адже до тебе нікому не вдавалось її побачити… та ніхто і не намагався… якщо захочеш ми покатаємось на астероїдах думок, а схочеш сходимо в гості до Великої Медведиці… сьогодні вона частує молоком… я знаю, ти любиш молоко… я покажу тобі світ з іншого боку… можливо з більш жорстокого… можливо тобі і не сподобається, але дороги назад вже нема… це моє життя і я хочу показати тобі його сповна… мабуть ти змерзнеш і ми вирушим до сонця… Я буду гріти тобі долоні, обпалювати їх подихом… злегка торкнуся сухими вустами твого зап*ястя… ми полетим на Сатурн?.. кататись на його кільцях… Можливо я побачу посмішку на твоєму обличчі..? я покажу тобі ще більше… ти тільки розповідай мені казки на ніч… по більше, по довше… я хочу слухати тебе… я хочу уявляти те, що і ти… я хочу бути головною героїнею… я хочу переживати кожен поштовх, кожну радість …
Будь ласка, розповідай мені казки…