***
Присвячую А. П
Якщо наважуюся розмалювати обличчя,
Перш за все піду до бабусі з дитинства,
Нехай назбирає каміння,
Яке пахкотить солодощами вересневих вечорів,
Коли вудильники, повертаючись додому,
З отарою овець щільно заповнюючи місток,
Переходять річку.
Цупкі пальці, скрашені ієрогліфами довгого життя,
Затирають на кожному камінці
Генетичну пам’ять дитячого літа,
Залишаючи вохрою спогади про щастя.
Чабан зачинить ворота.
Моє обличчя
Стане жовтим воском,
Що сховало зморшки мудрості.

***
Якщо зима
Назавше перестане біліти,
Розхворіється сірою буденною мрякою,
Сонце з-за хмар,
Чи хоча би з-за віття
Не проглядатиме,
Світла ніякого
Цілу вічність… сподіватимешся на лавину,
Чекаючи снігу.
Дожидатимеш, коли в новинах,
Чи у погоді з Габріеллою Массангою
Повинні
Сказати вам,
Що наближається циклон
З Арктики.
Ти підеш на балкон
Ніби з цигаркою,
Казатимеш, що жарко,
Тобі дуже жарко у глобальному потеплінні
Стосунків між нами.
Чекатимеш на сніг,
Як американці, чатуючи цунамі.
2010-01-22

***
Якщо сей сніг на твоєму лутці
Споглядає, як ми кохаємось,
Він чимало про що може переповісти.
Ти трохи соромишся його
Білого допитливого обличчя,
Завжди задвигаєш штори.
Безхитрісна, не розумієш, він бачить скрізь.
Коли сутеніє, його маленькі очі
Відлискують твою охоту, бо ти насичена бажанням,
Яке перетворюєш у світло.
Світло легко розлітається по Світу,
А коли перестає відчувати тепло,
Випадає снігом на підвіконня.
Не соромся своїх пристрастей,
Ви – одне ціле.
2010-01-18

***
Якщо організуєш пожежу в оселі,
Почни з мого столу,
Там зберігаю почуття до тебе.
Розумію, що не палиш,
Це затрудняє влаштування нещасного випадку.
Утвори коротке замикання,
Навіть, грозову блискавку
Спрямуй до місця накопичення намірів,
Пов’язаних зі стосунками.
Тобі байдуже яким чином застраховані думки.
На столі багато паперових зізнань,
Вітіюватих та не дуже.
Кепський з мене майстер орігамі.

***
Якщо я забажаю
Змалювати своє проживання,
Чи написати про це музику,
Чи скласти поезії,
Почну, певно, із річки,
Яку покрито кригою.
Але у Бердичеві подібне є дуже рідко,
Коли ще снігу нема, а мороз вже пропік
Водяну гладінь сантиметрів за п’ять.
Так, я – річка, яка має своє існування,
І не буває холоднішою за
Плюс чотирьох градусів за Цельсієм.
Бо мені потрібно хоч якось жити.
Бо мені подобається жити навіть так!
Як там у Пушкіна:
«…И речка подо льдом блестит?..».

***
Якщо моя дівчинко
Домагається від мене любощів,
Я будь що хочу ухилитися цих розмов,
Бо не подобається під час обідньої рекреації,
Замість насичення свого організму
Чимось скоромним,
Вибиратись кудись у кущі
На надбережжя Гнила-П’яді.
Набагато приємніше ввечері
Коли постіль застелена
Духмяними простирадлами,
Освітлення приглушене,
А в домі суцільна тиша…

Ні, вона хоче екстрима.
Тому віддається мені на передньому сидінні
Мого джипу, на очах здивованих рибалок,
А коли достигає оргазму кричить так,
Що рибалки
Готові розсипатись аплодисментами,
Але замість цього
Покручують пальцем у скроні.
Я не в образі на рибалок,
Це ж не мені налякали рибу.
Мабуть, це тільки сексуальне відхилення
Моєї дівчинки.
Але чому я ніколи не відмовляю?

***
Якщо я нічого не бачу
Крізь лобове скло мого джипу,
А більш за все ввечері, під час дощу,
Коли тіла цих наглих нестримних перехожих
Що перетинають автотрасу зліва направо,
Повздовж і впоперек,
У геть заборонених місцях,
Мені моторошно.
Бо одного разу я переїду якесь тіло,
Перечепившись, як через лантух соломи,
Поїду далі.
А воно, ще живе і тепле, обіч дороги,
Буде стікати дощем.
А ще більше лячно, що його знайдуть.
Якась бабця буде благати
Визвати карету швидкої допомоги,
Приїде МНС та телебачення,
Щоб зафіксувати пригоду.
Потім родичі нишпоритимуть гроші на лікування
Під матрацом і на книжкових полицях бідолашного.
А він все одне сконає.
Мене охвачує жах,
Бо краще, якщо він помре відразу.

***
Якщо я заховаюся від тебе
У старезні фотокарточки
Шістдесятих років минулого сторіччя,
Якщо лопотатиму чужими плівками
Допотопного магнітофону та
Архаїчними словесами приблудної цивілізації,
То все одне, за будь яких ситуацій,
Відшукаєш мене.
Знімеш з мене окуляри з риб’ячих міхурів,
Наділиш бритвою для гоління,
Наповниш купіль з прянощами,
А потім, коли обкисну,
Охайного та духмяного,
Відішлеш на скотомогильник.
Ти завжди велась зі мною як з твариною.

***
Якщо я заберуся,
Ти не шкодуватимеш.
Бо стану Прохачем Абияким,
Чи то Бомжем Зачуханим.
Доки в мене буде доладним одяг,
Доки в мене буде привітна постава,
Доки в мене буде наснаги рухатись,
Подорожуватиму по Неньці Україні
Від міста до міста,
На сході розмовляючи українською,
На заході – російською.
Кожен патріот зволить набгати мені пику.
Дехто забажає викрасти мене,
Щоб потому розпанахати на органи.
Але я швидко стану
Торботрясом Пересічним,
Чи то Бомжем Зачуханим.
Десь у теплотрасі тихесенько
Буду віддавати Богові душу,
Якщо я піду.
Але ти мене ніколи не проженеш.

**
Якщо я колись зроблюся птицею,
То нехай це буде голуб.
Саме голуб, якому залишилося жити
До першого морозу, бо він голодний
І виснажений.
Тобі же цікаво спостерігати за голубами,
Які б’ються за їжу розсипану тобою.
Я сидітиму на трубі газопроводу багатоповерхівки
І чикатиму на тебе голодний і виснажений.
Коли в мене зовсім не буде сили,
Ти вийдеш на вулицю, щоб нагодувати
Пташок.
Я зроблю останній рух і впаду до твоїх ніг.
Звісно ж ти забереш мене до хати,
Звільниш поличку від книг,
Бо в тебе нема зайвої клітки, а тільки коти.
Відігрієш мене від холоду,
Запропонуєш зернятко.
Так я ночуватиму в тебе,
Але тільки одну ніч.
На ранок я буду проситись на вулицю.
Воля – це найдорожче в нашому світі.