Треба викорінювати тебе зі свого життя
різко і болісно
ніби брови смикаючи

Здивувався?
Не дивись так на мене
з мордочки тигра
що висить над комп*ютером
Тебе забагато у моїй квартирі.

Так! Тебе забагато у моїй квартирі.
В цьому приміщенні
відчувається твій погляд та запах
тому мені не страшно жити одній

Минулого разу
ти певне домовився зі стінами
Ніколи не бачила у них рота
та підозрюю що це розетки
що гіпнотизували мої пальці у дитинстві

Стіни звітують тобі
коли розмовляю із хворими мною хлопчиками
по скайпу
саме тоді починаєш дзвонити

Стіни звітують тобі
коли роздягаюсь одягаюсь переодягаюсь
скидуючи шкіру жаб*ячу
саме тоді починаєш дзвонити

Повставляю ватки у тріщини їхніх вух
розмалюю маркером шпалери їхніх очей
можливо перестануть зраджувати мене
чи хоч трансляції твоїх погляду й запаху позбудусь

Тебе забагато у моїх текстах
Навіть у цьому поставив автограф
дев*ять разів

Зміню тебе (десять) на нього
того що освідчився мені у коханні зі сцени
того що пише і дивиться
того що хворий

А ще забагато снігу
яким до вчорашнього дня плямкали чоботи
тепер вони запивають водою

Сніг зникає танучи
А якщо і ти розтанеш і зникнеш?
Тоді я помиратиму одинадцять разів…

Роздвоєнням особистості зарази мене
можливо буде не так самотньо
коли гулятиму вулицею
спокійною як дерева у дощ
такою що виринатиме із найнеочікуваніших місць
будучи асфальтовою річкою

Ти обіцяв назвати її на мою честь!

На цій вулиці не можна буде носити парасольки
тому стоятиму з піднятими обличчям
прагнучи зануритись у хмару
і перетворюючись
не то на калюжу не то на замет
для дощу що і досі вважає себе снігом

На розі
під табличкою з назвою вулиці
ти вперше не стримаєш обіцянки

Я сьогодні спала тридцять секунд

Знаєш
я сплю на двоспальному ліжку
великому як твої зіниці
коли на мене дивишся

Моя мама
щоб в її дитини не виникали думки з німецьким сюжетом
розклала на незайманій половині речі
які сигналізують їй шарудінням
при кожному моєму русі

Це такий запобіжний захід
більш дієвий
ніж твої контрацептиви
за народними рецептами

Вона не врахувала
що мене щоночі торкається повітря
яке сопить кватирковим протягом
коли влітає під ковдру
і лягає на мою шкіру слідами гусячих лапок

А я спійманою у сітку рибою
видаю себе шарудінням
борсаючись і відштовхуючи небажаного полонителя

Я спіймана у сітку
сітку мереживних трусиків

Я
дамою треф ступаю
у чиїсь залишені в снігу відбитки

Мороз робить своєю королевою
пристрасно відкушуючи мої пальці на кінцівках
і вставляючи на зміну сніжинки
Волосся
нагадує про себе
вростаючи під шкіру і стаючи дибом

Думки примерзли до стінок черепу –
вимерли
Лише творчі ганяються одна за одною
бездомними собаками чи бомжами –
найживучішими істотами

Серед них і цитата із мистецького довідника
«білий – це не колір, це його відсутність»

З цим погоджуються і мої чоботи
що хрумкають снігом
немов капустою

Білий – це відсутність кольору
Зима – це відсутність кольору
тобто емоцій
тепла
і тебе

Ти
холодною чашкою ніжишся
між пальців
змушуючи мене
віддавати власне тепло

Грійся
грійся
щоб я змогла таки відмітити тебе
губною помадою

Тільки не віддячуй зіркою з неба
вона ж бо розкришиться у долонях
цукром впаде в чашку
чи снігом поляже на моєму обличчі
змушуючи світитись у темряві
і мерзнути

Не даруй зірки
бо сам же грітимеш мене
ніжачись між пальців

А я все одно віддячу тобі губною помадою

Не порушимо тиші ми ночі
криком хащі зворушених вій.
Корінець тонкий – шлях мій. Шепочеш:
«Балансуй, прошу, тільки не стій!».
Крок, ще крок, шепеляво засніжена
ця притрушена збірка віршів.
Нічні шерехи так органічно
злились з рухами шийних хрящів.
Охолонувшим чаєм поляжуть
наші тіні на жахи зіниць.
Слід циганської крові то краще
за помаду чи джем з полуниць.
………………………………
Хоч і впала, але ж не страчена,
поки падатиму – помолись!

Чим ти ближче
тим швидше розряджається телефон
нагріваючись від нашого магнітного поля

Коли туман відпустить наїжакованих машиністів
взаємні потяги
шукатимуть спільного пункту призначення
на одній з плит перону

Поки переходитиму
через світанкові рейки сонячного проміння
прикордонником не віритимеш
що мій приїзд
не є правопорушенням
у нашому кодексі

Коли зорі одягають фосфорні рюкзачки
і вирушають на пошуки сонця
ти починаєш
складати пазли моїх фотографій
вибудовуючи карту мого тіла.

Доба Великих Географічних Відкриттів
заманює тебе білими плямами
що певне відповідають на питання
у чому сенс життя
де ховається сонце
і чому моє чорне волосся випромінює світло

Білі плями ввижаються засніженими долинами
де ти ступаєш у мої сліди
розширюючи їх до суцільної лінії
що виходить із сонячного сплетіння

Це сьогодні
я з рюкзачком
супроводжувала зорі
у пошуках

просто думала
що ти спиш