Якщо тільки тобі стане важко,
Якщо втомишся раптом жити,
Подаруй мені щирі ромашки —
І я дам тобі віри надпити.

Якщо тільки спіткнешся, коханий,
Якщо сили не буде піднятись,
Цілуватиму всі твої рани
І заставлю тебе посміхатись.

Якщо тільки життя поламає
Твої мрії або сподівання,
Якщо доля тебе налякає,
Загорнися у мОє кохання.

Якщо тільки буденність набридне,
То звернися до мене, будь ласка…
Я зітру все пусте та огидне
Й намалюю для тебе казку.

Якщо тільки захочеш втікати
Від лихого жорстокого світу,
Разом бігтимемо завзято
І влаштуємо власне літо.

Якщо тільки самотньої ночі
Прокидатимешся постійно,
Якщо спокою ти захочеш,
Я візьму тебе в свОї обійми.

Якщо тільки твій сон потривожить
Стукіт крапель дощу у вікна,
Ми розділимо твоє ложе
І заснемо удвох навіки.

Якщо тільки відчуєш брак кисню,
Брак тепла або ж брак кохання…
Ми візьмемось за руки і, звісно,
Проживем кожен день, як останній.

дивні відчуття
уперемішку:
смерть, життя,
не сни, не в ліжку,
музика кінця
не цього світу,
контури лиця,
спалах Зеніту,
стіни — вороги,
стіни — твої друзі,
їм не до снаги,
їм не по заслузі,
дуло приклади
поспіхом до рота,
притисни до себе
колючого дроту
шматок
невеликий
без болю,
без крику…
клітку зачини
ізсередИни,
тисяча хвилин
протягом години,
затишно живе
в тóбі самогубець,
помилковий крок —
закусуєш губи,
долоня до скла
напруги слабої,
втамовуєш спрагу свою
кислотою.
дивні відчуття
уперемішку.
протягом життя
до пекла
пішки.

Веселі сни… Веселі сни.
Здається, б'юся головою
І, добиваючись спокою,
Не доживаю до весни…
«Веселі» сни.

Болючі сни… Болючі сни.
Неначе разом ми з Тобою,
Торкаючи руки рукою..-
Банальщина! Потреба новизни!!!

А ТвОї сни… Хто в Твоїх снах?
Крізь сутінки п'янкої ночі
І я до Тебе прийти хочу!
… Повз холод, темряву і страх…

Чудова погода надвОрі
ДумкИ народжує хворі,
Манить спокусою тіло,
Що так тебе захотіло.

НадвОрі погода чудова –
Чекаю від тебе хоч слова.
Шепочуть вуста: „я кохаю”,–
Але я не вірю. Зникаю…

НадвОрі чудова погода –
Присвячена знов тобі ода…
Ти обманув – душа не кохає,
Лиш пристрастю згубною тіло палає…

Осінь приносить безглузді почуття,
Осінь ламає шлях до забуття,
Відволікає посторонніми думками.
Осінь, осінь…керує нами!

жити, хочу жити!
прагну осінь собі підкорити!
світ мене благає:
«Зникни!!»…так буває…

осінь пробуджує спогадів вир,
біль відчуваю від обтятих крил.
стерто назавжди дорогу назад:
втеча від зради, кохання і втрат!

жити, хочу жити!
існування своє припинити!!!
осінь, наче листя зі стелі,
осінь, мовби сирість в постелі…

кроками тихими йду збайдужіла,
вже замість крові — дощі в моїх жилах.
неба похмурого безмежне покривало,
вітер жбурляє в обличчя листя криваве.

вмерти, краще вмерти!
аніж щирим, наївним, відвертим
ЖИТИ!!…

Відключили світло: темрява, крізь яку линуть звуки холоду і страху; свічки, які намагаються знищити мряку, які до останнього борються, щоб оживити все завмерле, які безсило згасають, помирають...і їхнє важке слабе дихання, останнє і божевільне; очі, в яких відбивається та ж сама темрява, роблячи їх чорними, незрозумілими, наповненими жаху… вона, страшна і мерзенна, пронизує усе своїм холодним поглядом, відлякує усе нечутним дотиком, проникає, пробирається у найдальші закутки моєї підсвідомості...– темрява самотності… Вона жадає чогось. Ні, не крові… так, сліз… Раптом чути рик страшного звіра – це кінець… Ні, це лише початок. Старенький холодильник запрацював, ввімкнулося світло і я пішла мити голову…

Ти так швидко йдеш – я не встигаю.
Ти так красиво мовчиш – я помираю.
Твої губи такі гарячі – втрата контролю.
Твій погляд такий пронизливий – звикаю до болю.
Ти по-своєму бачиш світ – хочу ним бути.
Ти тримаєш мене в полоні – моїх криків тобі не почути.
Ти зруйнував усе в мені – заново будую.
Ти даруєш мені вірну смерть – я все одно ревную.
Твої кроки в моїй душі – застигає кров.
Ти тихо кличеш мене – я йду на цей зов.
Твій голос відлунням у серці шепоче моє ім’я.
Ти знаєш, хто вбив твої мрії –… це Я…