Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Антигравітація

Це щось… дивовижне.
Вона вгадала усе.
Навіть не торкнувшись моєї грішності —
зцілила…

Знаєте — переконала.
Можна милуватись зовнішньою привабливістю.
Можна чаруватись дивними і загадково-омріяними словами.
Але доторку до питомої справжньості —
не замінить ніхто.

За таким «відьмацтвом» можна затужавіти.
І я так втішаюсь, що вже вмію це робити.
Залишаючись самим собою — здійму крила.
Вона — це невагомість…

Ну от...

Ну от, я лóвлю тебе
Я тебе впізнаю'
Одну, єдину, невмолиму

Вистраждену, виболілу, вимолену
Напевно, і справді, треба бастіоном стояти
Й дочекатись усіх ворожих і хижих і просто
Сторонніх атак

Аби… ти… заговорила
Аби… з'явилась
Ти — невмолима сила
Закон… і правда… й вічність

І ми цей вірш рáзом
Із тобою пишем
Рáзом… з усіма іншими
Увічнюєм… засіюєм… й висвячуєм

Істину

Острах

Іноді творчість, як та любов,
схожа на божевілля…
Віриш собі, віриш голосу якомусь,
наче у диво…

Іноді соромишся від того, що написав,
до коренів самих волосся,
а іноді ти — наче король
серед тіней та стосів.

І ніхто не скаже наперед,
чи сподобається оця писанина…
І хочеться, аби сподобалось — отож
застигаєш якось нерівно.

Було, було
кілька разів так,
що написане випадково
набувало смішних ознак
дзвінкого слова.

А іноді, що кувалось вперто,
раптом виявляло нéсмак,
застрягало у горлі
і, гублячись у нетрях,
розсипалось в
прах.

Дивне оце творіння, а натхнення
таке випадкове або раптове…
Крок за кроком, у пітьмах —
наново й знову.

Allow Me

Щось мене зачепило…
Хоч як воно є, не знати!..
Та не встояти мені
супроти небайдужості
(твоєї) ніколи…
А як воно є — сама
суди…

Ти вчиш мене конструктивності…
Прикрашатись чарівно дрібницями…
Надихатись у світлі із вітру
(або ароматами квітів)…
Цей шерхіт крадькома пасує
тобі.

Нездалась ця спроба
мені, здається! Півночі
я зважував усі думки,
а з першого ж вірша
(мені) спалахнув…
Довірившись серцю —
по твоєму — чи
собі?

І я небайдужий. Це ґандж мій, який
укотре вже ставить мене на коліна.
Ти ж бачиш, як все перетворюється
на суперзброю (поволі). В двобоях
із долею (по моєму) треба
йти!

Карма

Іноді просто збігають хвилини,
години і тижні…
А тоді оглядаєшся й думаєш —
ще декілька таких днів
або років, і життя
промине…

Добре тим, хто вірить у пере-
втілення. Хто може пригадати,
коли він і ким був. Впізнавати
минулі епохи, наче ти жив тоді
разом з усіма цими літератур-
ними або кіногероями…

Тоді є надія іще раз почати усе
з цього місця. Тоді можна втілити
свої найневагоміші мрії. А ще —
не намагатись їх втиснути у це
коротке, насправді коротке,
як помах крил метелика,
життя…

Напевно, тоді інші люди стануть
ближчими. І ти спостерігатимеш
за ними так, наче у наступному житті
збираєшся скористатись вдалим
словом, жестом або посмішкою
випадкової людини.

З такими думками легше засинати.
Якщо думати, що наступне життя —
це просто іще один день.
Але для цього треба
пригадати усі свої
попередні
життя…

Розмова

І що того життя
поглянь на них щасливих і мокрих
чують імена у піснях де немає ніяких імен
тут пахне дощем травою і землею

Кричать від радості зблискуючи зубами
про кохання кричать про кохання
раптове наче найвища гілка під ногами
які не слухаються і тремтять від висоти
але жодних слів
розмова закінчилась
розмова не починалась

Ловлять власну тінь за руку
а торкаються тих кого називають коханими
носять у голові частинки їхніх тіл
але без слів любові
тільки гул копит
жодних слів любові
жодних слів

І що того життя
хоча б раз та залізти на вершечок дерева
чи скотитися донизу крутим пагорбом
з думкою що контролюєш падіння
щоби бути щасливим там укінці
пишаючись власними ранами та переломами
у бруді й знемозі

Завжди

Саме головне — ніколи не програвати…
Ніколи не програвати можна, якщо ніколи у ніщо не грати…
Ніколи не програвати можна також, якщо завжди обирати найслабших або вигравати, де ти найсильніший…
Виграш, урешті-решт — це лише похідна…
А нульова показує, хороший ти чи поганий…
А перша — куди ти рухаєшся… Тобто можна бути поганим, але ставати кращим… А це уже добре…
А друга — це вже тенденція… Тобто ти змінюєшся, але пригальмовуючи, наприклад… А якщо всі біжать не туди, де треба, то це не так вже й важко… Гальма, себто…
Напевно, інших тлумачень для інших похідних не буває… Та іншого сенсу і не потрібно — принцип залишається незмінним… Залишається лише застосовувати його без обмежень…
І тоді виграш буде гарантований…
А чи не можна не взяти невід'ємний напрямок для будь-яких змін?..
Урешті-решт, хто сказав, що перемога — це не завжди (а коли)? Або будь-коли — але не хоча б замість?
Скажіть-но мені, хто коли-небудь не намагався не перемагати?

Очі

Спроба так спроба…
Крок так крок…
Нехай закарбується
глибше урок.

Мотив продзвенів…
І дума застигла…
Милий чи мила, ти
в душу мою проникла.

Дихання ритм…
Веремія думок…
Не стане сходинок?.. Не стане —
є Бог.

Відсуваю фіранку…
Відчиняю вікно…
Не спіши, не зникай — сон живе,
як і всі ми, давно…

Чорно-біле кіно…
Мені знову на дно?..
Не кивай, де долина нова,
як вершина
майбутнього
сна…

Щас

Доки в країні живе
хоча б один
праведник,
ця країна
іще
має надію…

Віхи

А знаєш, віхи священні проривів
Екстазів занурень у море правічне ‒
Ми зазираєм в майбутнє, óпріч
Вибудовуєм шляхи свої мічені

Самопожертв й самовідданості струсами,
Стусанами від доль саркастичними
Прозріння в єство харизматичне
Високовольтно дротами й списами.

Дякуєм за сакральні твої потурання,
За відвертостей з неба жбурляння
В ніч, у мул, в передранкові звивини,
За гріхи й потороч провини й вигини.

А завтра?.. Всміхнеться під самий ранок,
І все опиниться там, де і було учора,
І всі озирнуться знову й довкола…
А ми одягнемось… в гарне, жартома.