Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

***

Мої почуття мають присмак сухого вина і пилу у закутках
Ними пахнуть пальці по вечорах
І лінь щосуботи збирає клубки сміття
Як очищення від невиконаних завдань
Як спокута за невизначеність життя.

Повітря, як смерть проникає в мене
Через катетер безнадії і відчуження
Бульбашками котиться до серця, легенів і мозку
Смішно шепочучи вестибулярному апарату:
Забудь, заспокойся, засни
Закрий цю книжку з нерозбірливим почерком
І помолись за нові хрести, до яких прирекли
Твоя довіра й блукання
Хочеться сказати прости
Але прощень не має.
Для мене є лиш розплата.

14.05.2017

4 слова

— Выбирай, — Трэс смотрел на нее очень внимательно и взгляд его выражал непоколебимое спокойствие. — Куда ты хочешь отправиться на этот раз?
Ши на минуту задумалась.
— А какие есть варианты?
— Я могу отправить тебя туда, где все совсем не такое, каким кажется. Это поможет тебе… разобраться.
— А если я еще больше запутаюсь?..
— Не запутаешься. — Трэс слегка улыбнулся. — Если будешь помнить обо мне.
Ши с сомнением посмотрела на Трэса. Его лицо всегда было таким разным и всегда — одним и тем же. По сути, у него не было лица. И даже имени не было. Он принимал тот облик, который она была готова увидеть. То же происходило и с его именами. Сейчас его звали Трэс.
— А если я хочу… остаться здесь, с тобой?
— Ты еще не готова, — невозмутимость в его глазах сменилась игривыми искорками. — Осталось несколько важных уроков. Они ждут тебя.
Ши это понимала. Понимала и то, что вскоре после этого разговора она забудет все сказанное Трэсом. Забудет Дом, забудет себя, забудет самого Трэса. Конечно, она еще не раз будет встречаться с ним там, на новом месте… Вот только узнает ли она его? Опыт подсказывал, что может случиться все что угодно. Но успешно пройденные задания предыдущего воплощения вселяли надежду о том, что на этот раз ей удастся вовремя вспомнить…
— Ну так что? — прервал ее размышления нежный, урчащий сотнями ручейков, голос.
— Я люблю тебя. Я сделаю все возможное, чтобы напомнить другим.
Трэс улыбнулся.
— В этом нет надобности. Только помни: там все не то, чем кажется. Тебе придется долго совершенствоваться, чтобы увидеть. Тебе придется долго молчать, чтобы услышать мой голос. Ты же знаешь, я всегда говорю тихо… Запомни: безмолвие и радость. Благодарность и любовь. Запомни эти 4 слова.
— Я помню. Так куда на этот раз?
— Эту планету они называют Земля.


( Читати далі )

Meditation

Дерева далеко від мене, —
проте, вони торкаються мене своїми гілками-тінями.
Я знаю: вони торкаються мене.

Тіні наступають на мене, поглинають мене.
Від цього стає легше.
Тіні справжніші за самі дерева.
Я знаю: вони справжніші.

Якщо зробити світло яскравішим,
тіні стануть виразніші.
Вони ж тьмяніють від нестачі світла.

Тіні розширяються, рухаються, накривають мене…
Я зникаю.
_________________________________________________

Деревья далеко от меня, —
однако, они касаются меня своими ветками-тенями.
Я знаю: они касаются меня.

( Читати далі )

Если

Если не пишется — умей не писать,
чтобы бумагу не портить.
В конце-то концов, это такое счастье —
быть, просто.
Когда не рисуется, к лесу сходи,
к нетронутой почве,
разбей мысленных стен миражи,
и… прочее.
А трудно дышать — под воду ныряй,
поверь, так будет лучше,
и звуков лишних не выдавай зазря —
предпочитай слушать.
Хочешь порадоваться, но сил нет?
Игнорируй словесный код.
Вскоре сможешь по-настоящему видеть —
это изменит тебя насквозь.

Молитва матерів

Боже, зривається голос — втомились кричати молитви.
Ми захлинаємось болем.Вбивають твоїх синів.
Моляться люди вдома, що вони знають звідти?
Скільки іще чекати — місяців, днів, років…

Боже, почуй нас вчасно. Ми так не можемо далі.
Ми так не можемо, чуєш? У нас зупинився час.
Дай нам терпіння і тиші… Їм не потрібні медалі.
… Дивиться в кожне обличчя з сумом іконостас.

У мене під шкірою осінь тріпоче щодня

У мене під шкірою осінь тріпоче щодня,
І дощ із очей безсоромно… годину вже котру…
І ти загортаєш себе у мамину ковдру,
У спогади теплі, бо осінь — це майже платня.

Бо осінь -уже третій місяць рахує курчат,
А ти третій місяць не можеш спокійно заснути.
Все місто одягнене в холод і потяги-пути
Везуть нас по колу, і їхні колеса тремтять.

Думки рівномірно розкидані в записнику,
А м ята з мелісою в спокої на сторожі.
Бездумно, по колу ідуть і ідуть перехожі
...І ковдрою ти зігріваєш осінь таку.

Суми єднають мереживом вулиць

Суми єднають мереживом вулиць,
Світлом будинків, нічними таксі,
Суми чекають, щоб ви повернулись,
Та повертаються зовсім не всі…

Кожна шпаринка тут все пам«ятає,
Кожний провулок — історія драм.
Місто все чує, місто вщухає
І посміхається вікнами нам.

На Привокзальній знов колотнеча —
Чому ж за мрією тільки із Сум?
Разом із снігом падає вечір,
Разом із вечором сиплеться сум.

Тільки не треба афіш та ілюзій,
Потяги мчать в завірюху німу.
В місто повинні вертатися друзі, —
Не сумувати ж під снігом йому…

Не рюмсай, дівчинко, усе не так погано

Не рюмсай, дівчинко, не так усе й погано,
Он твій автобус без запізнення прийшов.
А те, що в тебе замість серця шов —
Зовсім не видно, затягнулась рана.

Вмикай на плеєрі свій антидепресант —
Вмикай і слухай, зараз стане легше.
Тобі ніхто ніколи вже не збреше,
Бо до обману в тебе теж талант.

Ну все, не плач… У місті й так волого.
Дощі ідуть, у них свої проблеми.
Змивай косметику і не забудь нікого,
Хто має шви на серці через тебе.

Вікна багатоповерхівок

За вікнами багатоповерхівок
Живуть такі ж засмучені і дивні.
Вони чекають вечорів осінніх,
А навесні сміються з кіноплівок.

Вони своїх не зраджують коханих,
Не б«ють дітей, не сваряться у ліфті
І в один одного не випускають кігті,
Ніхто не сипле сіль на свіжі рани.

Чоловіки на фронті не вмирають —
Немає війн… ні ворожнеч, ні стрільбищ.
І сходить сонце лагідно й спокійніше
Над вулицями сонного ще краю.

… Не знайдеш вікна ці у світовім заметі
Ні в цьому місті, ні на цій планеті.
13.04.2016

Солона вода загоює швидше рани

Солона вода загоює швидше рани —
Ті, що хронічні і ті, що з«являться потім.
Проблеми й образи іще непромовлені нами
Стають невагомі, як тільки сідаєш у потяг.

Як тільки відчуєш, що зараз тобі на Південь,
Бо інших бажань немає. Таксі. Валізи.
І як не крути — інакше уже не вийде,
Бо ти врешті-решт не з кремнію, не з заліза.

Бо ти загубила себе у дорозі до себе,
Не співпадають пазли — немає деталі.
Подихати вічним морем — не просто потреба,
Бо з ним ти тамуєш подих, щоб дихати далі.