Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Супер-пупер представление

Во вторник имела место быть на пении Бритни Спирс! Представление удалось, она необыкновенно напружилась, а её танцоры просто супер!

( Читати далі )

Ода Сваровські

Сваровські
Буковські
Зроби мені
Кайфовські
Значить так, пацани, я не буду без хуйні,
в цьої суки є цицькі… Ой хі-хі Ой хі-хі Ой хі-хі-хі-хі-хі-хі

Сваровські
Лазуткін
Тримай її
Ублюдкін
Трахай поміж ребер
мов нещасний Вебер
Зробить і від тебе
Аборт
Мінор
Аборт
Аккорд

Я римую, я римую, я кайфую, я кайфую,
дай їй хую!!!
Запіхую!!!

Ти Сваровські дряна блядь,
я тебе хочу поймать,
і руками так держать,
і у тебе засувать.
Но Лазуткін помішає,
він у тебе, блядь кінчає!!!

Сваровські
Буковські
Зроби мені
Кайфовські

бляді

сосітє сукі сосітє бляді мене звуть ваня я при параді
крутий дизайнер крутий мущіна сосітє бляді бо ви скотіни
у мене гарні прегарні очі я весь красівий я весь жіночний
сосітє дури лахудри суки вам буде трипер — кінець науки

СО_СІ
СО_СІ

сваровські дуру мій член попусті
сваровські дуру мій член попусті

я з виду гарний з нутра порожній
абортом суки вбивають кожного

СО_СІ
СО_СІ

Ти моє блювотиння

Ти моє блювотиння, я тебе вихаркав,
завивай вовчицею, або йди на хуй.
Всі твої психоделічні практики —
крихта терпіння з моїх брудних лахів.

Кохайся з бахуром, похабна лярва,
я таких як ти накуплю на мільйон.
Вбивайся за іншим, дурна шалава,
я твій бог, ти мій медальйон.

прапісниє істіни

баби — сукі мужикі — казли

На Півночі Італії (З циклу - "Подорож до Соренто")

Золотоверхим шпилем проткнувши безодню неба
Будова вокзалу знову стрімко линула вгору
Роздумом я звернувся, мабуть, до самого себе.
Вслухаючь в тишу ночі, пригадуючи історію…

Життєва снага знов розривала горло і душу,
Знову петля в обличчя і доля глядить змією
Це вже збулося — проте, я це розповісти мушу
Мушу, бо знаю — потім не виходити лілеї.

Це трапилось, мабуть, влітку — принаймні, цвіли конвалії,
Черемха кликала цвітом і щось шепотіло в вухо
Знову тиша і спокій, мов ніч забуття в Італії.
Знову вокзал і знову тополя плюється пухом.

Роздуми перервали думки про будову світу.
Мозок сприйняв напругу — мов нелюдські кіловати
Розмова була короткою:
— Скажи, а Ти хочеш жити?
— Жити? — Складне питання..., — і шлях мовчазний до хати…

Як зараз — сімнадцять років, уявна посмішка Долі
І запит «Чи хочеш жити» проламує спокій трунком…
На ранок думки злетілись і я у незвичній ролі
Витримую дрож холодну смертельного поцілунку.

Як зараз — розмова, тиша, і птахи ледь полохливі.
— Послухай, сімнадцять років — не досить таки й багато…
— Я знаю, але і в цей вік я ладен здійснити Диво!
— Ти глибоко помиляєшся. Треба ще й досвід мати…

… І знову мовчанка. Кілька хвилин за одну злітають,
Мозолить руки і ноги, якби мені років двісті…
— Послухай, а задля чого Птахи щось своє співають?
— Ну… Я гадаю… Мабуть..., — Він наче закляк на місці.



Тихо і рівномірно билась об берег річка.
Десь, мабуть, знялася хурделиця, кида снігом…
— Проте і в сімнадцять років я маю власне обличчя!
— Воно Тобі лиш від Бога. І аж ніяк не для сміху…

Це трапилось, мабуть, влітку — принаймні, цвіли конвалії,
Черемха кликала цвітом і щось шепотіло в вухо…
— А все таки — як там зараз — на Півночі… у Італії ?…
— На Півночі? — Він задумавсь, — Ну що ж, коли так — то слухай…

Ода Вокзалу (Ода Життя)

Годинник з високої башти гучно
Б«є другу годину глупої ночі
Крісло під себе підім»явши незручно,
В цікавий підручник втуплюю очі.

В нудному чеканні своєї години
Серед дикого сміття чекального залу
Занурений в високі думки про Людину
Оду Життя складаю Вокзалу.

Закопченій курявою тепловозного диму,
Вокзал пронизаний ідеєю мандр
Тут зникали в безвість Євген та Володимир
І виконувач швидких рухів Алєксандр…

Міцніше здавлюю поручень крісла,
Пронизливий скрип відлунням у залі.
Мій потяг відходить у два двадцять вісім
І саме з цього гнилого вокзалу.

Вигуки і розмови у рупор
Дико підсилюють відразу до нього.
Тут юнаків комплектували групи
Тут був Алєксандр… А не лишилось нічого…

На тілі збуджуються тисячі ран
І серце стає мимоволі із криці.
Звідси зникали Володимир і Роман,
І навіть найкращий друг тут залишив ганебно столицю…

Пишу цю оду мов Біблейське Буття,
А рупори знову повітря спотворюють:
«З метою збереження Вашого Життя
Не з~являйтесь на залізничній колії»

В цій Оді все так само, як і в житті —
те ж саме прагнення вихопити свободу.
І постає в уяві зображення на щиті
І слова знов сплітаються в рядки Життєвої Оди.

Гучною хвилею котиться по платформі
Вигук «… прибуває на першу колію..»
Бігають, мабуть зайняті, люди у чорній формі
І смердюча димова кіптява повітря спотворює.

На цьому вокзалі кожен позбувся своїх надій,
Зануривши власний мозок у море смердючих злив.
Ти, Вокзале, один винуватець усіх подій,
Ганебну Оду Життя складаю Тобі з цих слів.

З тавром прокляття на своєму обличчі
Стоїть Вокзал і вдивляється у пітьму
Промені прожекторів бавляться сутінками і ніччю,
Наганяючи цим лише нудьгу саму.

Так. піді мною крісло. Із серця туга і сум
Штовхають у петлю шию і горло рвуть на виття.
О, Вокзале, що знівелірував величну Людську Красу !!!!…
Ода Прокляття для Тебе — це Ода Твого Життя!

Пришестя

Серед шибениць і гільз патронів,
Серед руїн розвалених міст
З«являвся один з наступників Трону.
З»являвся Він — Неогиліст!

Верлібр

Хочу подати тут на розсуд мас один з професійних творів Люби Зими — Звідси
http://bunker.4t.com/avtor/verlibry.htm

Щоб пісцеві «маститі критики» оцінили його своїми мінусами-плюсами…
Цікаво дослідити оцінку мистецтва масами… )

Уже не нарікаю на того
хто визначив тобі
роль журавля в моєму небі
Бо якщо ти зимуватимеш
синицею в моїх долонях
з чого я зрозумію
що знову прийшла весна

новое

Иисус Христос, спаситель мой!
Приди ко мне и будь со мной
с Тобой не страшен этот мир —
его давно Ты победил!
И я победу одержу,
Коль за руку Тебя возьму.
И вместе мы пойдем вперед,
Где нас Отец Небесный ждет.