Дихаю все глибше
Все голосніше
Качаю сни
До своєї ковдри
Вдих видих
Кентавра
Заколов єдиноріг

ти знаєш усе — і кому я сьогодні лишаю сліди поцілунків на шиї
і навіть чому буває вночі мені інколи так паршиво
ти знаєш, коли я прокинусь, то скільки ще в ліжку лежатиму
і номер вагона тобі відомий, та ти мене не проводжатимеш
ти знаєш на пам'ять рядки із пісні, які я найдужче підспівую
і як я люблю фото, на яких люди торкаються голими спинами
ти знаєш в якому місці я набила собі татушку минулого літа
ти знаєш мене так добре, що з горя почав палити
ти знаєш чому не вдома і навіть де я ночую
і дзвониш мені опівночі
і дихаєш в слухавку
чутно
почувши глухе чоловіче
“ я слухаю”

але наскрізь пропалюють символи
синіми акварелями пишуть на мені
сивіють ці дерева з грудей моїх
так проростають красиво

перехрестя між пальців з суглобами-дороговказами
і несказані літери горло вишкрябують
сказом цей закінчиться ранок
бо голка промазує

і зіниці безсоння на нитку нанизує
різними ми розстанемось надто пізно
ти побачиш як в крові тече залізо
дикий розпач у голосі вже підіймається знизу

я стаю нескінченно маленькою, я напевно вміщусь у валізу

і у дірку в моєму мозку тільки-но впала Аліса

Часточки простору переливаються одна в одну.
Енергія літає кімнатою.
Загублені промені шукають самоствердження.
Зависли в густій ночі кімнати
Як поети…
А темінь,
Як нафта, заливає вулицю
Протікає в щілини в вікнах
Густа обіймає наші тіла
Тепла
Згадуються процедури в санаторії
Озокерит
Чи езотерика
Хз…
Нафта скрізь, затікає під повіки,
Затікає у вуха, наф-та…
Наф-наф та його друзі
Інші свині-гопніки
Обступили перехожого в переході
Який виявився ще тим
ще тим мужиком,
Себто справжнім чоловіком
Саме тим, для саме тої,
І він їх «тим-тим»
По нирках,
«тим-тим» по печінці
По голові
І залишив їх
Грузнути в нафті на вулиці…
А ми тим часом
За висли на «мінус сто двадцять п’ятому» поверсі
Нашої колективної свідомості
У нафті нашої свідомості
На ті всі дрібниці
Нам було якось все рівно…
Якось їх навіть не існувало
Були тільки ми
Як складові однієї клітини
І міжклітинна речовина
Нафта…
Та хтось задзвонив у дзвоник.
«Дзень-дзень» — і зник
«Наф-наф та його друзі-гопніки» — подумала я,
Хоча, як може думати частина клітини,
Навіть не овоч,
У якої навіть мозок не передбачений,
Отже цього не було.
І так ми втикали до ранку,
І навіть не знали,
Що десь на сході,
Йде секретна війна,
Вибухають гранати,
Хтось на колінах просить пощади,
А хтось героїчно помирає,
Рятуючи дитину…

І однієї іскри
Звідти вистарчило,
Щоб підпалити
Залите нафтою
Небо
на сході…

трава сегодня
необычно зеленая
какбудто бог
красил забор и розлил краску
притча о семье Боэнье
крутится в голове
зараза!!!
солнце
спряталось за тучи
и ржет с людей
что смотрят в небо
когото пучит
а мне бы
пива!!!
Мельхиадес — сцуко личность — Фауст нашего время
ебучие повторы — жизни бремя
карма уже заебала
пора становится Буддой
хоп-тра-ла-ла
но я не буду
ибо нехуй

Ненабридливий плач дівчинки
переслідує кожного в будинку араба
який мені приснився

відчуття присутності його жінки
що поруч з дівчинкою
таємничо її виховує, нечутно,
ле дівчинка плаче

будинок плете мотуззя через чужого
динаміками розташованими невідомо де
все з дерева
наче дерев'яне офісне приміщення

я спостерігав в щілину як він
сильний з трохи чорними повіками чоловік
лежав на куцому ліжку
вкритий жорсткою ковдрою
і дивився телевізор

щілина рипнула — він побачив мене

«кожному буде в цьому будинку
місце для ночівлі»

«я це… я знайомий тьоті Маріни
вона сестра........»

важка пляшка перервала ці пояснення
гупнувши об дерево

величезний стіл
для обміну привітаннями і дружніми поцілунками…

десь там в дальніх кімнатах
жінка що вкладає дитину спати

Всі узбіччя зігріті спермою малюка
Вистроєні вряд поцілунки вчорашньої проститутки
Я з тобою любий друже
Відкриваємо доступ до білого, вічного світла
Всемогучої пизди

Дерева трясуться, окутані в міні-спіднички
Виколюючи очі спальним районам
А лавочки тільки й чекають нетерпляче
Наступного приходу Христа

Мені тебе мало. Мало спілкування з тобою. Мені не вистачає. Я не егоїстка, ні. Мені просто мало того «привіт», чуєш???
Та ти і не можеш почути мого німого крику. Почуй. Прислухайся. А може не треба. Бо візьмеш і відморозишся. Назавжди.
Мені мало твоїх повідомлень в контакті. Бо вони такі… банальні чи що? Чи може скупі, наче видушені, вимучені? Я так хочу поцілувати тебе. Легенько. Щось схоже на поцілунки легкого весняного вітру. Хочу піклуватися про тебе. Банально варити банальну каву банального ранку. Хоча ні… Якщо з тобою, то він уже незвичайний.
Хочу вічно дивитися в твої надзвичайні сіро-блакитні очі. Я закохалась в них спочатку. А потім помітила тебе.
Дозволь мені просто бути поруч. Не вимагаю кохання, обожнювання. Просто поруч. Просто з тобою. Просто бути.
Мало тебе в моєму житті. Мало. Хочу більше.

Бог — це субстанція, яка здатна заповнювати будь-які порожнини між буттям матеріальним і духовним.

«Я бачила сьогодні збірку Горобчука,
але купила Карпу.»(Кап_Ля)

Людина, як тварина — спочатку думає про секс.

— Коротка лінія життя?..
Продовж ручкою.(Кап_Ля)

Венера Сонце, або Марс
Де наші душі спочивають,
А може лиш всесвітній фарс
Що як емоції вмирають…

Мої колись давно згоріли…
Я їх розвію понад морем.
А може ми так захотіли
Придушені ваеликим горем…

Ми загубилися в містах…
Забули, що таке кохати…
І лиш в закоханих вустах
Зуміли все це прочитати…

Забудь про біль, що пережив
Забудь про зраду і розлуку…
Як не кохав, то і не жив.
І не відчув найбільшу муку…