Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Ос

Это осень, дружок, замыкание сердца, как частный, счастливый случай
Колокольни, с которых до неба короткий, неспешный шаг
И взъерошнный город, под утро – Бёртон, а к вечеру – Бертолуччи
Выбирают тебя для жизни на пленке, в свой 25 кадр

Подсознанию уступает место поток сознанья
Подошел к концу истерический биатлон
Мазохизм — это письма из комнаты ожиданья
И ты сам – получатель, отправитель и почтальон

Истекло лет пять с тех пор, как прошли те четыре года
Седативы и нейролептики в общем- то ни к чему
Ни ключа, ни молекуллы, ни одного бигборда
Многозначительность, данная исключительно одному

Все сложилось, как пазл и спасибо за эту осень
За вагоны метро, утащивщие вглубь остаточные хвосты
И за то, что не просится под язык ни Цветаева, ни любимый Бродский
За совершенный и новый смысл избитого слова
ТЫ

Это осень, в которой не хочется ни весны, ни лета
Жизнь набирает вес, не ее жизнеподобный клон
Образ жизни – не временная, сомнительная диета
Осень — классический фильм – не очередной сезон.

Ощущение запятой, как осадок со дна бутылки
Показатель возраста – и всего
Этой осени так к лицу немолодость и морщинки
Как и то, что кругом не солнечно и наго.

из центра подлицу

Острослов, может просто рослый
Я пишу из большого Осло
Здесь так разно, но в общем сносно
На покрышках твои обноски
Что взросло на подросшем «поздно»
Надеваю с утра – не мёрзну
Тесноват, правда, этот остров
Но мне — смех, а тебе –серьезно
Нету здесь ни дождей, ни доз, но
Этой тени – на небе гроз. До
Тебя простирает лозы
Эта осень и город… возле.

Музика під землею

І

Тонкі сухожилля на шиї скрипки досі тримаються
скрипка досі жива
і тут у переході між станціями наспівує мелодію під лезом ножа
кепкуючи над молодою студенткою музичного училища

Вбити мене не зможеш
я не помру від твоєї руки

Коли ж вона навчиться витримувати паузи
запитує жінка яка впізнала мелодію

Залиш їй на це іще кілька років
кидає хтось ґудзик відповіді
на рухому частину балюстради

ІІ

Пісня слиною витікала з його рота
привертаючи погляди пасажирів
але він тієї пісні не знав а приспів і той місцями мугикав

Я мов та ріка що стане морем

Потім кілька секунд намагався згадати як сюди потрапив
чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив

Відпусти мене я стану морем

І так без упину неначе мантру

Але у вагон зайшли патлаті хлопці
з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах

ІІІ

Вкрасти блискучу ноту з кишені віолончеліста
було так по-дурному

Що з нею робити
в око мішені не вцілиш
речення не закінчиш

В усьому зізнаєшся
а ніхто тобі не вірить

Кажуть що ніхто цієї ноти не грає

Кладеш її на дно капелюха
як темну монетку яку не занести в обмінник
і вибігаєш назовні

Тебе зустрічають сяючі отвори дорожніх вогнів
і тужлива музика десь позаду
після якої усе стає зрозумілим

иногда

иногда я всех люблю, иногда — всех ненавижу
иногда я всем улыбаюсь, иногда — мой взгляд смертоносен
иногда я взахлеб рыдаю, иногда — несу добрые вести
но если настоящее «я» — неизменно,
то кто же это
постоянно
мечется?

Входи...

Входи своими глазами в мои глаза,
Как будто в дом, потерянный и забытый
Мне столько хотелось бы тебе рассказать
Смотри — между нами сотни невидимых нитей

Входи, не стесняйся, садись у огня
Здесь все для тебя, хоть ты об этом не помнишь
Давай попробуем по чуть-чуть вспоминать,
Как мы когда-то с тобой были незнакомы

Но знаешь, мне ничего не приходит на ум
Как будто мы начались одновременно, вместе
И поддались вездесущему сну,
Забыв о том, что нас окружает вечность

*****

И если ты — океан, то я — ветер.

Готовься к волнам, грядет гроза.
И о твоем безграничном свете
тебе никто еще не сказал.
Я знаю, что знаю совсем немного,
и что не плавала никогда.
Но если у нас вдруг — одна дорога,
я научусь покорять моря.
И если ты океан, а я — ветер,
то отпусти меня полетать.
Ты успокоишься на рассвете,
я затаюсь у дуба в ветвях.
Настанет день, и утихнет буря
мы будем (будем!) с тобой танцевать.
Мы просто странники, из ниоткуда,
И океану ветер — под стать.

Свети

Свети — привлекай мотыльков,
И самых жадных из них
убивай.

Не твоя ль душа это далеко
воет в день изо
дня?

Свети, привлекай мотыльков.
Обжигай, пусть истлеют крылья.
Свети… прозрачно, легко —
пусть они наконец станут пылью.

пред чувствие

не становись обузой —
будь слаще арбуза.
cоками не истекай —
знай, где находится край.

помни первое Слово.
что же оно такое?
наверное, все же Любовь.
а может быть, ты не готов

из-за помех услышать
то, что важно. будь тише.
подобное подобное ищет

и — бесконечно находит…

в океана Вселенной водах.

Найзвичайніший день

Жінки із великими кулями животів
вулиці обтяжені іменами
страх падіння у повітрі
наче запах нової фарби

Усе стишується і уповільнюється
можна спокійно зловити муху
тополиний пух прогалинами у просторі
змушує вдивлятися у деталі

Що сталося у цей найзвичайніший день
хтось випадково зачепив штаниною важіль
натис ліктем на кнопку

Можна відчути себе найшвидшим
але роздивляєшся відблиски сонця на власному нігті

Що ж сталося у цей найзвичайніший день
хтось подивився на воду у крані під правильним кутом
дострибав до нескінченності
погодував чужу тінь у не відведеному для цього місці
вистрибнув з окулярів у відкритий космос

Ніхто не помітив що день був на хвилину довшим
і ти
себе не виказав

***

Мої почуття мають присмак сухого вина і пилу у закутках
Ними пахнуть пальці по вечорах
І лінь щосуботи збирає клубки сміття
Як очищення від невиконаних завдань
Як спокута за невизначеність життя.

Повітря, як смерть проникає в мене
Через катетер безнадії і відчуження
Бульбашками котиться до серця, легенів і мозку
Смішно шепочучи вестибулярному апарату:
Забудь, заспокойся, засни
Закрий цю книжку з нерозбірливим почерком
І помолись за нові хрести, до яких прирекли
Твоя довіра й блукання
Хочеться сказати прости
Але прощень не має.
Для мене є лиш розплата.

14.05.2017