Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

вечернее

приходи на нашу вечеринку
слушай как вздрагивает город
поезд словно язык вдоль позвоночника
в математически правильном ритме
скрипят качели
мы живем в вывернутой наизнанку варежке
она сшита из серого мягкого полупрозрачного
вот она
жизнь

гадалка

становись мишенью
сквозь гетто на велике
жемчуг в волосах
и беседы с ведуньей
попрощалась
и вышла в шкаф

осінь-хуйосінь

герої розмовляють про щось серйозне
висячи головою вниз в перевернутій кімнаті
я тепер не дівчина, а персонаж зі своїм іменем
актриса в рекламі дружин
бувати між людьми
катання в маршрутках як соціальний феномен
конструктор складається
вийти з кола служників культу дуже важко
тож ти крутиш колеса всесвітів
наче розблоковуєш велосипедний замок
і передаєш за проїзд

типа бунт типа гранж

Переношу звонок будильника
кто-то за это время выучил немецкий
кого-то отчислили из университета
чьих-то детей вычеркнули из списка
чьих-то внесли
красный рычаг стоп-крана
я блевала в туалетах пригородных электричек
я танцевала среди пьяных подростков
я послала директора школы
я перезвоню

sdbfjherbf

Мы не играем в «Помнишь, ты сказал»
И в диктатуру имени Тюльпана
На ковролиновых слонах
Разыгранной в дурак нирваны
Мы не танцуем. Загружаем.
И я Спанч Боб, а ты удал,
Усат, еще вполне южанин.
Нам творог в десна не втирали.
Какао с пенкой термос в школу,
Набор ножей для сбора ягод
Нам выдали. Мы в полном сборе
В эфир идем нестройным рядом.

пой.

куда мне до вас?! вы же планету вертите
энергиями своими всемогущими!
даже стоять рядом страшно, не то что.
а вы
окинув взглядом острым
углы в чужих, неправильных комнатах,
без сомнения вердикт выносите:
снести!
это еще что!.. было:
птица на дереве плачется
ветру, что мало воздуха,
вы – как подлетите, пеплу насыпете:
пой, птичка!
пой, и ни с места.

из-весть

я выхожу из комнаты.
на мне нет лица, другое:
из серебра глаза,
щупальца, как у алое.
я выхожу из дома.
все тыкают пальцами.
моя метафора сломлена
под гнетом цветов акации.
я поднимаюсь в воздухе…
кричит удивленный прохожий.
что же здесь происходит,
он, может, узнает позже.
а если и не узнает,
все это совсем не важно.
пусть прячется тихая тайна
в глазах тех, кто летает.

28

Старість наздоганяє повільно,
Та все ж наздоганяє.
Тільки 28, а вже ломить кістки на погоду,
Важко переносиш смажене, жирне та гостре,
І серце вже не мириться з колишньою кількістю каволітрів на день.
Відкладаються солі,
Защемлює нерви,
Зраджує координація рухів.
Тільки зір ідеальний,
Хоча з дитинства хотів носити окуляри.
Перестають тішити галасливі компанії,
Комп'ютерні ігри, алкоголь,
Солодощі та непристойні жарти.
Але ж що може бути кращим за добрий непристойний жарт?
Натомість починаєш любити тишу,
Статичні кадри у фільмах,
Ручну роботу, повільні прогулянки
Та землю.
Землю починаєш відчувати,
Наближаєшся до неї, уподібнюєшся,
Помалу перетворюєшся на порох.
Копаєш, перевозиш, розрівнюєш.
Стрижеш траву, смикаєш бур'яни,
Чекаєш плодів.
Починаєш помічати дрібниці,
Задивляєшся в деталі та шви світобудови:
Кора дерев, краплі на листі, мох,
Сліди на мокрій землі, тріщини на стінах,
Світло на поверхнях,
Рухи та випадкові слова.
Вчишся бачити і чути.
Непомітно переростаєш своє тіло.
Ніби штани старшого брата.

повторение

I

и кто бы
что бы ни говорил,
я помню одно:
у _ _ _ _ на всех нас
одно лицо
и
имя
тоже
одно

II

и кто бы
что бы ни говорил,
я помню одно:
у _ _ _ _ имени нет
лица
тоже
нет
у
нее

III

и кто бы
что бы ни говорил,
я помню, что:
_ _ _ не объяснишь
ни
одним
из
слов

Особиста Африка

І

Прокинутися від страху
що ніхто не прийде
з олією поту на шкірі
ще живою рибою на пательні ліжка

Світлофори плавляться на сонці
наче морозиво з трьома кольоровими кульками тіла
залишаючи без правил дорожнього руху
кожен тепер порушник і самогубець

Яка раптова спека
ніхто не був готовий

Новини із заздрістю слідкують за голими жінками
що розгулюють містом наче щойно зійшли зі світлофорів
цариці яким дорогу встеляють шкурами зебр

Спека така що хочеться спати
спека така що не можна заснути

Хто ти що досі чекаєш на світло
з незламною вірою в зеленого бога
що у подобі жінки переведе тебе на інший бік

ІІ

Мерехтіння спеки наче прозора жирафа
з високою шиєю ртутного стовпчика
особиста африка

Очищені рибини босих ніг
б’ються об розпечений асфальт
з десяток лусочок вціліло
виблискують на сонці наче нігті
яка халтурна робота

Вкривайтесь новою лускою
тепер ви риба міста

Водорості тканин
печери пластику і заліза
корали скла і бетону

Блукати містом наче шаман
який не зміг викликати дощ

Вигнанець і жирафа
яка з’їдає листя усіх тіней