Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

взимку

головне бути теплою взимку
хто б там шо не казав
ховати довгі пальці в рукавички
гріти мандаринки кохатися вранці
головне бути теплою взимку
розсипатись поглядом по святкових натовпах
писати без пробілів і розділових знаків
шоб розуміли лиш ті кому це насправді потрібно
головне бути теплою взимку
ховати шийку в строкатих в'язаних шаликах
кидати літачки з офісного паперу
прямо з балкону до дітлахів
шо вертаються із занять
головне бути теплою взимку
ділитись навушниками
ділитись пульсом і подихом
і час від часу протирати рукою
спітніле скло в автобусі
головне бути теплою чуєш
головне чути тепло в дзеленчанні
ранкових трамваїв і ложечок на кухні
пропускати його в себе без митних декларацій
і страху контрабанди пропускати в себе тепло
птахами які пробивають маленькі отвори
в тілі грудневого неба
головне бути теплою чуєш
головне бути теплою чуєш
або просто чути слова які
тобі передають диктори зі старих приймачів
головне бути теплою знаєш
чи бодай знати шо таке тепло
чуєш

Розстріляне небо

Двері під твоїми ногами зачиняються
А навколо дерева поволі закутані в сонце вічно зітхають небом
Віриш? Ти тут
Ти вдома
Не тікай нікуди
Бо дерева тут і собаки тут мудрі

Шафа під його ногами зачиняється
А навколо патрони засилля книжок і купюр натщесерце
Забув?
Він мріяв
Про звільнення
Тому мусить тікати мусить тікати небом

Вікна трамваїв нестерпно перекликаються
Накручені електронами та нічними поїздками в нікуди
Пам'ять? Грає
З ним
В пляшку
Його дружина взяла і померла взяла і померла у грудні

Зима сплющує звуки і маси щоб їх непомітно
А йому небо пророчить літо нагадує літо і пахне літом

Сльози? Навіщо
Вони
Для нього?
Він стане натомість і буде дивитися буде дивитися вгору

Це небо не схоже на грудень! Небо – не грудень!
Це серпень тому необхідно його пристрелити
Патрони? Він знає
Де взяти
Що вдіяти
І стрелив у небо застрелив небо через своє підборіддя

Про зраду моєї шизи

Хто ти для мене?
Можливо, безперервний п’янкий галюн.
А прокинусь зранку – і не вистачає
Частинки моєї свідомості –
Пішла, курва, бухати пиво.

Під вікнами велика хвора собака,
Власне, хворіє на шкіру.
Я винесу їй дещо перекусити,
Псячу морду цілуватиму,
Спину неоднорідну пеститиму,

Бо так вийшло, що я прекрасно знаю, як то –
Хворіти на власні очі,
Хворіти на власні вуха,
Хворіти пристрасно і самовіддано.

Мої очі колись стали мікробами,
Антитіла не хотіли їх винищувати,
Проте виявилося, що ти маєш імунітет.
Я віддала тебе науковцям,
Але не здихалася тоді і так само зараз,
Ти стала моєю коханою і рідною шизою.
Боюся, що таки назавжди, як і кажеш…
Я повірила і почала сумувати за тобою, наче пес.

Тож тепер ми із собаками
Хворіємо разом на лишаї, мажемо йодом
Ті штриховані бісячі кола на шкірі.
Вони живучі, повсякчас з’являються нові бульбашки,
А ми із собаками страшенно раді з того,
У нас є маленькі друзі, що постійно з нами.
Не те, що моя шиза – весь вечір бухає пиво.

Бувають моменти

Бувають моменти,
коли стає тісно
серед руху листів
про осінь,
що стільки років поспіль
налипають на тротуари,
їх темні сліди — цвіль мемуарів
передзахідної людини — пахнуть деревиною
і тютюном.
Тоді усвідомлюєш
свою не-присутність,
своє забуття
серед виру думок
і дрібного сміття
у спрозорілих парках,
закиданих арках
з сивиною на стінах
і власною психічною енергією;
і очі набутою вологою
міряють небо
(передзнання
колапсу
воронячим колом
безглуздим,
без часу)
і думається:
а скільки руху
може витримати
твоя одиниця
простору,
доки в силу ввійде
твоє
«всюди-ніде»?
  • +2
  • 14 грудня 2008, 12:55
  • Oeri
  • 5+5

ЧОТИРИ КРОКИ ДО УТОПІЇ

<недбало кинувши сорочку
на тепле ліжко
чорну каву
ти вправно кип’ятив повіям
мовчало радіо
ти паралельно ладив ніжку
старого крісла
з шпарин холодним вітром віяло
ліфт не спинявсь на цьому поверсі
повз ледве-ледве далі
ковтав зіржавіле повітря,
не дихав, брів від точки відліку
на сходах ті, без імені
й без місця проживання спали
вночі їм снились брудні вікна,
двері в нори, тюрми й відділки
за холодильником
знесилено хрипіло радіо
нестача живлення
давалася взнаки
ти на шнурі від телевізора
повісився би радо
якби дізнався, що туман
на смак такий терпкий
і до утопії чотири кроки
з ельдорадо
тобі лишилося всього
знайти дорогу
і дійти...>

зимне

виговорення думок виговорення слів перші
тріщини на тілах філіжанок
довгі й глибокі тріщини у стосунках все завжди так зразу і глибоко
теплі вологі сутінки
накликання снігу
молитви
зради
він зрадив свого ісуса він просто не приїде до нього
хоч як би він не чекав хоч якби не вирізав
з-під його шкірі вірші вхідними дзвінками

всі ці історії ні крапельки не цікаві
кричи кричи коли ще можеш кричати
які до біса які до біса карпати
коли так перехоплює подих
від близькості цих заводів
і смаку напівфабрикатів

замовчування дрібниць недопалки в писки темних провулків
суцільний ігнор алкоголь шо ніяк не скінчиться
день не заповнений справами тягнеться як презерватив
хоча він думав шо все має межі
навіть його терпіння і навіть клубняк у сусіда ліворуч
ріки прості і рівні як траса на столицю
беруться кригою
беруться за розум друзі повертаючись в дим
з далеких зелених рівнин

встромлено в площі скелети святкових ялинок
день вже вкотре надовго висне у просторі
і ніби з похмілля все просто:
світ тримається на маленькій дівчинці
шо по розбитих сирих бордюрах
йде і тихенько насвистує моцарта

вересень осторонь

Вечір на крихту холодний, на дещицю вітряний
Вересень осторонь, ми у приморському літньому
Сонячним блиском і медом налитому просторі
Я тобі вкотре повторюю: вересень – осторонь

Вересень осторонь, вересень тільки формально
Він на шорстких сторінках корабельних журналів
В мить, коли ми пароплав споглядаємо з берега
Хтось на борту неквапливо записує: «… вересень…»

Літо триває, нічого довкіл не змінилося
Сонце лишає солодкі веснянки на вилицях
Поки стежки наче змії пірнають у верес
Вересень чинний хіба що лишень на папері

Поки ще можна по гальці ходити босоніж
Поки відкрите вікно і обійми спросоння
Поки не хочеться зовсім ставати дорослими
Літо триває, а осінь лишається осторонь

"Д.Л."

Польща 20.06
Німеччина 21.06
«Д.Л.»
Цікаво,як ти кохаєшся?-Певно мовчки. Обіймаючи(трепетно) ледь торкаючись,своїми худорлявими руками, плечей.Тихо стогнеш,немов сопілка і дримба,ту ж мелодію виграють тіла.
Певно,заплющуєш очі і вливаєшся хлюпітливим спекотним дощем у рохолодну розбурхану землю.Палко і та-а-к ніжно ковзаєш по тілу,мов весняні хмари по блакиті неба. А потім губи — ці сплетіння мовчазности з гомоном рожевих пелюсток.І тиша… криклива,спокійна,неймовірна,яскрава,болюча – тиша.
Ти пронизуєш тіло блискавицею, ніби нанизуєш прозорий, але до болю в очах яскравий бісер…Своїми стрункими стегнами прикриваєш безодню в яку щосекунди входиш,так ввічливо і ніжно. Цей вузький хребет,твоєї лагідної спини, вигинається,немов билина у легке плесо враннішньої роси.
І наче бризки гірського потоку по тілу – ти увіходиш в екстазу(дику й спокійну).Наоcтанок пурхнувши губами в солодкому цілунку…
P. S.
Певно це виглядає саме так.
Чи зможу я колись у цьому переконатись..?