Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Sehnsucht

Manchmal ist die Sehnsucht so groß
dass du Bauchschmerzen kriegst
nicht weil du krank bist, nein, nein,
jemandes Fehlen verursacht die Krämpfe
dann juckt es unter den Wimpern
dann reißt du die Augen weit auf
damit nur ja keine Träne entwischt
keine verfluchte Träne

Trinken willst du
aber da ist kein Wasser, was sich trinken ließe
nur kurz bleibt der Geschmack auf der Zunge
nur kurz bleibt der Geschmack auf den Lippen
du trinkst nicht
aber auch der Geschmack ist fort
und kein Wasser, was sich trinken ließe
und du weinst nicht um das fehlende Wasser

Wie im Sonnenuntergang
stehst du
wenn das Licht noch da ist, nur seine Quelle nicht mehr
wie im Winter, wenn kein Schnee fällt,
und du auch keinen Schnee willst
keinen verfluchten Schnee
nur trinken
trinken nicht weinen

Und der Durst ist so groß, dass kein Wasser ihn löscht
und die Sehnsucht so groß, dass selbst der Geschmack dir nicht bleibt

aus dem Ukrainischen von Beatrix Kersten

2014
i.A. von Meridian Czernowitz
im Rahmen des Internationalen Lyrikfestivals Meridian Czernowitz
vorgetragen im Rahmen der “Nacht der Poesie” am 6.9.2014


Оригінал: slonyk.com/blog/21719.html

Das Exponat

Zwei junge Archäologen
gruben das Skelett des Windes aus
jetzt ist es ein Exponat des Nationalmuseums
jetzt weht der Wind nur noch fürs Nationalmuseum
und für dessen Besucher

Die Mühlen tanzen nicht mehr über den Wellen der Felder
still stehen die Flügel
Die Drachen stoßen sich nicht mehr die Nasen blutig
brav hocken sie da
wie Hunde an zu kurzen Leinen
Die Segelboote blähen nicht mehr stolz ihren Busen
schlaff hängt er, wie bei ganz alten Frauen
Und die Ballons gleichen Glühbirnen, die durchgebrannt sind.

Aber irgendwann wird einer aus dem Skelett des Windes
einen Knochen brechen und ihn unter der Jacke
aus dem Museum tragen
wie eine Flamme

aus dem Ukrainischen von Beatrix Kersten
2014
i.A. von Meridian Czernowitz

im Rahmen des Internationalen Lyrikfestivals Meridian Czernowitz
vorgetragen im Rahmen der “Nacht der Poesie” am 6.9.2014


Оригінал: slonyk.com/blog/13100.html

Справжнє яблуко

Світ поезії Лесика Панасюка має чи не головну властивість — він тяглий, протяжний, зв’язаний. Це поезія, по якій мало не безпомилково можна визначити автора: наскрізна образність, впізнавана форма, притаманна навіть зовсім коротким віршам… Складається враження, що ми, читачі, просто проходимо по цьому світу далі за автором, роблячи відкриття разом із ним. Тобто цей світ поезії створила чиясь інша фантазія, нелюдська. І — чи не справжніший він за ту буденність, до якої навіть промовляти не хочеться? Тож «Справжнє яблуко» видається реальнішим навіть від справжнього яблука.

Богдан-Олег Горобчук

Замовити можна тут:
bookolyky.com.ua/index.php/smoloskyp/spravzhnie-iabluko-detail.html

Липень

Сьогодні раптово сховалося серце
й поснули пальці

Борсався з туманом
і нічого не відчував

Ні дна човна яким бавиться хвиля
ні зеленої лапи ялини
не відчував

Спробував читати чужі вірші але бачив тільки жаль
подумав було читати історичні книжки але яка ж історія
нема ніякої історії і не було ніколи
замість історичних книжок друкуйте чорнильні плями

Ми завжди жили у казках
я до прикладу виріс із яблуневого зернятка

Лежу горілиць
але ніхто не нап'ється з очей моїх
ні птаха ні корова ні пес-приблуда
бо сьогодні сховалося серце й поснули пальці
як у цей день налаштувати гітару
як у цей день співати

Вириваю язик свій
і кидаю у небо
бо сьогодні найбільше хочу говорити
але слова тепер не мають значення

Не треба нічого все ясно й так
бо серця нема
а може ніколи й не було
просто віриш книжці з анатомії
а сам живеш у казці

І пальці тепер як олівці із загубленими стержнями
як бджоли що вжалили вперше й востаннє

А серце
що серце
порожня каструля
дзвенить при кожному необережному рухові
а зараз і воно сховалось

Навіть липень тепер який
не читає тобі твоїх улюблених поетів
навіть не говорить до тебе
забирає людей
забирає пальці
забирає серце

взрослая девочка

ты сидишь не бордюре и думаешь о былом
это ж нужно такая дура опять облом
у него бабло гитара и та же дрянь
а тебя он имел задаром ну дура встань
что ты панду нарисовала размазав тушь
то ли память твоя в провалах то ли хуже
у него на тебя имелся один лишь вид
а ты сидишь на бордюре ноешь тебя тошнит
ты же взрослая что отец говорил вчера
дуй в аптеку вперед за тестом вставай пора

этот день завершен...

этот день завершен
пешеходы подошвами мерили
каждый солнечный клик
нам слетавший с небес на асфальт
только твой капюшон
драгоценными выцвел каменьями
твое эго воздвиг
пред моим ожиданьем нахально так

этот день за решеткой
нелепицей спит карамельною
понт его невелик
этой сущностью мне зубоскалит
вот сорвется большой
ненадолго уснет акварелями
на столе среди книг
и бессонницей в полночь завалит