Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

---

Вечір лежить недоторканий.
Пульс затих недослуханий.
Світ захлинувся вівторками
З їх нервовими рухами.
Ми прокидаємось в середу
Заздалегідь забутими.
Бути нам чи попереду
Все, як завжди, заплутано?
Двері мої мовчань твоїх,
Твоїх появ мости мої.
Норма тебе в мені, як на гріх,
Не досягла допустимої.
Зникнень твоїх мої атоми,
Сил твоїх моя безпомічність.
Скільки мене рятуватимуть
Пальців твоїх мої поручні?
Скільки мине ще осеней,
Іскор, фобій і жеребів?
З ким не була б я, досі
Мої вірші про тебе.

даже птицы

Мы с тобой говорим по ночам
когда нечего прятать
небо так обнаженно,
и я раскрываю все карты
Нет, я все же больше молчу
ты не режешь меня с изнанки
и вот в эту песню твою
не добавлю ни слова обмана
Серый кот лежит и ему невдомек,
и в его глазах спокойный упрек
серый кот знает обо мне все
я люблю тебя, серый мой кот.
Пропусти меня в свою дымку снов
мне всегда интересно было:
что за сны у котов?
В них ни слов, ни вяжущих голосов,
там наверно всегда уютно, всегда светло.
Я уйду туда и не плачут пусть
ни улицы, ни парки, ни переходы
мы с тобой так давно (не)знакомы —
даже птицы о нас (не)поют.

---

У цьому спекотному місті
Мені набридає відстань
Так тісно, що коло помалу
Стає замкненим овалом
Синоптики Правобережжя
Радять відчути безмежжя
У межах. Чому про грози
замовчують кляті прогнози?
Повені тут, на броді,
Властиві моїй природі
Повня посеред бурі
Властива моїй натурі
Сколихни цю тиху засуху
Поклич — нехай стане духу
І некучеряве дівчисько
Приїде до тебе.

Лампочки

Довго тицяли пальцями скрикували від подиву
доки не зрозуміли що саме так виглядає смерть

Ця величезна риба зі скляними очима
з могильними плитами замість луски
що вона забула у їхньому місті
хіба ж воно пішло під воду

Тепер за вікнами найстрашніше
цей грейпфрутовий звук дотикань луски зі склом
ці пусті очиська неначе протези
кого вони видивляються

Чи помічають вони миготіння світла
від маленьких лампочок що трусяться під столом
наче від перепаду напруги
що без уппину питають одна в одної

Може ми давно померли
може нема чого боятися
може ми вже давно померли

∞.

виноват всегда тот, кто умирает последним.
водитель уносит вдаль на холодном переднем,
курит в окно, выдыхая тяжелый дым
и поет о том, как мечтал умереть молодым.

и ты говоришь ему: «знаете, жизнь-это „змейка“ на старых nokia:
сначала все было просто, потом стало вдруг тяжело,
а мы остаемся прежними-темными и одинокими
и столкнутся сами с собой всегда боимся больше всего.

на этих улицах улыбаются разве что дети и шизофреники.
как Диоген, потеряв свой фонарь, все мы бегаем в темноте.
нас пугают то вечным сном, то постоянным отсутствием времени
и внутри всегда что-то не то, и вокруг всегда как-то не те.

я хочу обвенчаться с морем-обещайте назвать меня Дожем,
вы же знаете, скоро мы все умрем,
и я умру тоже.

я хочу уходить красиво, я хочу купаться в печали,
чтобы я лежала с перьями в волосах,
а все пели и танцевали.

мне хотелось бы бросить все, якорями царапая дно.
здесь так мало хороших слов,
слишком мало хороших слов.

здесь улыбаться хватает смелости только душевно больным.
тебе бросят в спину все, что можно поднять.
я каждый вечер твержу себе, что все вокруг меня-дым:
он движется медленно-медленно,
зная, что летит умирать.»

а водитель подкрутит стерео,
улыбаясь непониманием,
и ты думаешь: «будь вы немного гуманнее,
мы давно бы врезались в дерево.»

15:43

небо падает плавно и метко-
все эти крыши навалом на твой карниз.
будто стоишь на огромной лестничной клетке
и не знаешь, куда тебе ближе-
вверх или вниз.

город по-прежнему неподвижен
красишь ногти под джой дивижн
просыпаться-это как умирать
видишь большую размытую точку?
это кровать.

00:57

мне не улыбаются дети, и не снятся сны,
я — пустая вертикаль водосточных труб,
и внутри меня чей-то крохотный труп
все гниет, дожидаясь весны.

я дно старого черного пакета BOSS.
я еще держусь, но уже вот-вот.
я предательски громко трещу по швам — раз не вдребезги, так пополам.

я темная, влажная асфальтная тень,
я дорожная пыль и зубная боль.
мной можно пугать непослушных детей:
вот вырастешь, станешь как тетя — пустой.

Спати

Немов заходиш в старий гараж
Там старі речі
Вудочки три надувних човни
Старий сервіз складений до шкіряних валіз
Самогоний апарат та сані
Наче нічого особливого наче

Немов ти старий норвежець
І прибираєш дорогу на великому червоному снігоочиснику
Перед тобою так багато нічого так багато

Ніби кранівник
В котрого висота єдина сестра
В котрого небо мати його

Ти ж просила розповісти як то спати
Буцімто заходиш в гараж,
Буцімто норвежець
Кранівник

Отак
Спати без тебе

Імена

Повен рот каміння
Проте все одно прослизає
Випадає втікає
Не вдається перемолоти знищити
Ім’я її

Наче часу випито чимало
Але пам'ять ловить
Звірів ліхтарного світла
Що оселилися тоді на постелі

Дозволяла пестити
Стискати ніжно в долонях
Покусувати
Ім’я своє

Прагнуло свободи
Диким хижаком
Звіром котрий обов'язково ранить
Прокусить до самої поезії
Наче стерегла наглядала
Проте вирвалось
Не твоє
Ім’я

Знахідка

Шукаючи непотрібну книгу
Випадково знайдеш старий олівець та маркер
Які можливо подарував у першому класі
Закоханий в тебе хлопчик
Фотографії Джона та Йоко підписані ними ж
Старі зошити з казками вигаданими
Для молодшої сестри
А десь в шухляді побачиш лист
Що писав Христофор Колумб під час подорожі своїй коханій

Сонечко моє
Вивовдив він тремтливою рукою
Я так втомився
Від цих рідин
Котрі постійно оточують мене
Від жахливого ніби гонорея вина
Від цієї великої кількості води навколо
Мені здається я втрачаю себе
Волосся вже давно випало
Ніби невдалі карти гравцю
В повітря полетіли стрілами
Виплюнуті зуби
По них лише та стара віщунка скаже
Коли я побачу нарешті землю
Сонечко моє
Виводив він перед тим як заснути
Я так втомився так втомився

Ти подумаєш той аркуш паперу сміття
За його посадкою на землю
Слідкуватиме в грозовому небі
Червоний місяць
Немов око Христофора
В якому тріснув капіляр.