Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Особиста Африка

І

Прокинутися від страху
що ніхто не прийде
з олією поту на шкірі
ще живою рибою на пательні ліжка

Світлофори плавляться на сонці
наче морозиво з трьома кольоровими кульками тіла
залишаючи без правил дорожнього руху
кожен тепер порушник і самогубець

Яка раптова спека
ніхто не був готовий

Новини із заздрістю слідкують за голими жінками
що розгулюють містом наче щойно зійшли зі світлофорів
цариці яким дорогу встеляють шкурами зебр

Спека така що хочеться спати
спека така що не можна заснути

Хто ти що досі чекаєш на світло
з незламною вірою в зеленого бога
що у подобі жінки переведе тебе на інший бік

ІІ

Мерехтіння спеки наче прозора жирафа
з високою шиєю ртутного стовпчика
особиста африка

Очищені рибини босих ніг
б’ються об розпечений асфальт
з десяток лусочок вціліло
виблискують на сонці наче нігті
яка халтурна робота

Вкривайтесь новою лускою
тепер ви риба міста

Водорості тканин
печери пластику і заліза
корали скла і бетону

Блукати містом наче шаман
який не зміг викликати дощ

Вигнанець і жирафа
яка з’їдає листя усіх тіней

Музика під землею

І

Тонкі сухожилля на шиї скрипки досі тримаються
скрипка досі жива
і тут у переході між станціями наспівує мелодію під лезом ножа
кепкуючи над молодою студенткою музичного училища

Вбити мене не зможеш
я не помру від твоєї руки

Коли ж вона навчиться витримувати паузи
запитує жінка яка впізнала мелодію

Залиш їй на це іще кілька років
кидає хтось ґудзик відповіді
на рухому частину балюстради

ІІ

Пісня слиною витікала з його рота
привертаючи погляди пасажирів
але він тієї пісні не знав а приспів і той місцями мугикав

Я мов та ріка що стане морем

Потім кілька секунд намагався згадати як сюди потрапив
чухаючи поголене підборіддя
і знову заводив

Відпусти мене я стану морем

І так без упину неначе мантру

Але у вагон зайшли патлаті хлопці
з гітарами і не менш патлатими дівчатами
заховали чоловіка у волоссі
розчинили його пісню у своїх голосах

ІІІ

Вкрасти блискучу ноту з кишені віолончеліста
було так по-дурному

Що з нею робити
в око мішені не вцілиш
речення не закінчиш

В усьому зізнаєшся
а ніхто тобі не вірить

Кажуть що ніхто цієї ноти не грає

Кладеш її на дно капелюха
як темну монетку яку не занести в обмінник
і вибігаєш назовні

Тебе зустрічають сяючі отвори дорожніх вогнів
і тужлива музика десь позаду
після якої усе стає зрозумілим

Найзвичайніший день

Жінки із великими кулями животів
вулиці обтяжені іменами
страх падіння у повітрі
наче запах нової фарби

Усе стишується і уповільнюється
можна спокійно зловити муху
тополиний пух прогалинами у просторі
змушує вдивлятися у деталі

Що сталося у цей найзвичайніший день
хтось випадково зачепив штаниною важіль
натис ліктем на кнопку

Можна відчути себе найшвидшим
але роздивляєшся відблиски сонця на власному нігті

Що ж сталося у цей найзвичайніший день
хтось подивився на воду у крані під правильним кутом
дострибав до нескінченності
погодував чужу тінь у не відведеному для цього місці
вистрибнув з окулярів у відкритий космос

Ніхто не помітив що день був на хвилину довшим
і ти
себе не виказав

Meditation

Дерева далеко від мене, —
проте, вони торкаються мене своїми гілками-тінями.
Я знаю: вони торкаються мене.

Тіні наступають на мене, поглинають мене.
Від цього стає легше.
Тіні справжніші за самі дерева.
Я знаю: вони справжніші.

Якщо зробити світло яскравішим,
тіні стануть виразніші.
Вони ж тьмяніють від нестачі світла.

Тіні розширяються, рухаються, накривають мене…
Я зникаю.
_________________________________________________

Деревья далеко от меня, —
однако, они касаются меня своими ветками-тенями.
Я знаю: они касаются меня.

( Читати далі )

ЗУТВЦ

Звідки у тобі все це
Навіть коли так важко як вчора
Навіть якщо так складно як завтра
Ти заколисуєш ніби море
Ти зігріваєш неначе ватра
В твоїх обіймах безпека печерна
У твоїх словах м'якість травнева
З ними, адаме, дожила б до червня
Навіть твоя горезвісна єва
Попри сумне і безпомічне вчора
Попри сумнівне завтра з безодні
Ти — неосяжні гірські простори
В яких найкраще кожне сьогодні
Звідки у тобі все це
Дивне тремтіння пронизує тіло
Коли ти торкаєшся мого зап'ястя
Ось в чому щастя
Скільки б не планувалось шалених змін
Ми складаємось із повторення ритмів і рим
З затерплих плечей і розбитих колін
Світ залишається тим самим
І коли ти заснеш нічого не зміниться
Хіба що ватра затріскає, а море запіниться
Хіба що знову майне — звідки у тобі все це
Тихіше заб'ється моє схвильоване серце
Щоб не сполохати твоїх снів

Шелест і дзвін

Море облизує теплим язиком долоню
Наче величезний вовк якого чомусь зовсім не боїшся
У темряві ж нічого не страшно

Як легко знайти тут знайомий будинок
Як легко знайти чужий
Найкрасивіший на світі

Зі ще мокрим вовчим слідом на тілі
Почуваєшся закінченням нитки яка проходить крізь вушко міст
Зачіпає краї видобуває шелест і дзвін

Як легко знайти тут знайоме слово
Як легко вигадати нове
І кожному з них радіти

Але радість прилипає до цих місць безпорадною мухою
Лишається на деревах дорожніх знаках кріслах міського транспорту вокзалах
Без сили злетіти тільки дзижчить

І свято довкола здається таким нелогічним
Як шапка на голові чи рукавички на руках таких пустих тепер
Гірлянди стрічки чортові колеса сувеніри ятки з їжею
Усе шелестить і дзвенить

Треба тільки повернутись сюди пізніше
З холодною долонею в руці
З можливістю боятися і радіти

Відповідь

Напевно, їх було двоє.
Коли вони вперше зустрілися,
Деревам відняло мову,
А небо аж засинілося.
Трохи таки перелякано
Вони обмінялися знаками,
І зовсім зніяковіло
В теплі розчинилося тіло.
Напевно, вже й день завершився
І, мабуть, почалася злива.
Інакше чому б вона вперше
Стала така щаслива?
І він, такий ніжний по-своєму,
Покинув стояти на струнко.
Na pewno, їх було двоє.
Тих, що придумали
поцілунки.

Розмова

І що того життя
поглянь на них щасливих і мокрих
чують імена у піснях де немає ніяких імен
тут пахне дощем травою і землею

Кричать від радості зблискуючи зубами
про кохання кричать про кохання
раптове наче найвища гілка під ногами
які не слухаються і тремтять від висоти
але жодних слів
розмова закінчилась
розмова не починалась

Ловлять власну тінь за руку
а торкаються тих кого називають коханими
носять у голові частинки їхніх тіл
але без слів любові
тільки гул копит
жодних слів любові
жодних слів

І що того життя
хоча б раз та залізти на вершечок дерева
чи скотитися донизу крутим пагорбом
з думкою що контролюєш падіння
щоби бути щасливим там укінці
пишаючись власними ранами та переломами
у бруді й знемозі

Метеориты

Порезалась крайностью –
орудие на тех, кто в руках себя не может выдержать
и ты уже наблюдаешь
как трепещется белый флаг моего волнения
в котором пытаюсь спрятаться короткой осенью в Месяц безумия
рисуя глазом на ладони повязку для сна вещего
что скрывает наготу словно останки памяти.

мое время — всадница простоволосая
то ли пиковая дама
бросает арканы будто твои облики
ее внимания осталось тебе на один зуб
висящий на груди словно маятник.
и каждая моя жертва
точно ночь теряет невинность в полнолуние
плачет метеоритами
и не касаясь земли духом падает.

а камни брошенные на пол пути в меня знамением
теми, что боятся тени собственной
падают моим орлиным зрением в беспамятство твое
со скоростью появления на свет чувства вины
возвращаются тебе совпадением.

и когда посчастливится
ими выложить дорогу словно душу
нащупать избитые пути между действительным и желаемым
переходящие в петли и озарения
прикладывая перевязанную руку к груди
я увижу грядущее
словно ложь твою
что вылетает каждый раз первой ласточкой из черной книги
когда сигнальный огонь победителя превращается в жертвенный.

Чарльз Буковскі. Ще один поранений

кота переїхали
тепер срібний гвинт тримає разом зламане
стегно
права лапа
замотана у яскравий червоний
бинт

приніс кота додому від лікаря
відвернувся від
нього всього на
секунду
він понісся підлогою
волочачи червону
лапу
погнався за
кішкою

цей піздюк не
придумав нічого
краще

тепер він
у коробці
мотає своє
покарання
пітніючи

він як і
всі
ми
у нього здорові
жовті очі
він дивиться
й хоче просто
прожити
гарне
життя.