О, моє зажурене ягнятко,
Я так боюсь, тривожусь твоїх сліз
Те немовля ізнов тебе надурить
На небі коні, хмарками пливуть

І все-таки тримають мертві руки
Наш час тривожний, наш жорстокий час
Несе жорстокість лиш саму жорстокість
Брехня лише брехнею манить нас

Ми все-таки програвші народились
Стурбовані, утомлені і злі
Заводи роблять роботів, не монстрів,
Ракети що між хмар пулЯть свої

І здоров’я усіх наших істинних націй
Кров’ю ангелів живиться, п’є, захлинається
І міста наші, в очі стреляють фінансами,
А на справді на вітті й на бруді збудовані

І на в’язниці так схожі усі наші школи
А в’язниці так схожі на торговий на центр
Даун-таун – всього лиш парад покалічених
Де нікому ніколи немає діла

І герої всі наші померли в безумстві
Зломлені, бідні чи кулями вбиті
Гайда, відсвяткуємо нашу трагедію
Гайда ж бо освятимо всю нашу втрату

І проявимо мрію найпершу з найперших
Як всі ті, хто загинув раніше за нас
І прославимо нашу малесеньку спробу
Й перестанем бісити себе як колись

Сурміть, о слова, крізь ці зуби пропавшого
І зв'яжіть ці долоні, ці руки панічні,
Втратим себе, як звінки кострубаті
Ну й добре, нехай буде так
Ну й добре, нехай буде так
НУ Й ДОБРЕ, НЕХАЙ БУДЕ ТАК!

І все що я дійсно люблю
Це світло
У очах моєї любої сестрички

І все що я дійсно люблю
Це світло
У очах моєї любої сестрички

І все що я дійсно люблю
Це світло
У очах моєї любої сестрички

Десь там є солдат
Він спить серед поля, згорнувшись,
А там десь є мати, є мати, є мати,
Є мати, є мати, є мати, є мати
Повір, красно просим, повір в ніжні мрії,
У щастя людей, що свистять коли сплять.

переклад з литовської
Костас КУБІЛІНСКАС

КладовИще… Жовта глина могили,
Мов біля мерця загустілий віск.
І чути — берези крізь зуби цідили:
— Привезіть когось… Привезіть…

І привезли — і четверо сильних
Повільно чорну труну опускають.
Закопують згасле життя під землю…
Говорять, згадують і ридають…

А діти вже ділять спадок сердито,
Ніби ворони над тілом мертвим,
Коли заросте бур’янами цвинтар —
Розвіється тиша німої смерті.

Ален Гінзберг помирає
про це пишуть газети
говорять вечірні новини
великий поет помирає
та його голос
не помре
його голос на землі
в Нижньому Манхетені
у власному ліжку
він помирає
і нічого з цим
не поробиш
він помирає так само, як кожен
він помирає смертю поета
у нього в руці телефонна трубка
він дзвонить усім
з його ліжка в Нижньому Манхетені
й скрізь по світу
пізно вночі
лунає дзвінок
«Це Ален»
каже слухавка
«Ален Гінзберг на лінії»
як часто вони чули це
скільки довгих років
йому не треба казати Гінзберг
скрізь по світу
по світу поетів
є тільки один Ален
«Я хотів розказати», каже
розказує, що відбувається
що опускається на нього
темна коханка смерть
Його голос летить супутником
над землею
над Морем Джапи
де він колись стояв нагий
тризуб в руці
як молодий Нептун
молодик чорнобородий
що стоїть на кам'янистому пляжі
Прилив високо й чайки плачуть
хвилі ламаються над ним
й чайки плачуть
на узбережжі Сан-Франциско
дме сильний вітер
Гігантські білі шапки
заповнюють Ембаркадеро
Ален на лінії
Його голос у хвилях
Я читаю грецьку поезію
в ній море
в ній коні плачуть
Коні Ахілла
в ній плачуть
тут, на узбережжі
Сан-Франциско
де хвилі плачуть
вони тихо шиплять
вони тихо пророцтвують
Ален
шепочуть вони
Ален

ошалілі
на стомлених конях
в запахах тривожного липневого сонця
сирого сукна і поту
в’їжджаємо в селище

перелякані селяни виносять хліб-сіль
завчасно знаючи
що висіти нині їх панові
(ще учора кричав: «на стайню!»,
а сьогодні: «чи не я ж вам за батька був?» )
висіти йому
за ребро підвішеному на брамі

і нерозумні селяни
хрестяться і ховають дівок на сінниках
не знаючи що волю
подаровану їм
не купиш хліб-сіллю

і не здогадуються що ввечері
вибіжать дівки з жахом
з підпалених нами сінників
і остуджувати ми їх будемо
обливаючи з відер водою колодязною

і будуть здригатися коні від жару і вереску
полохливі коні
і перепаде нам завтра від батька за неподобство
зате заграву буде видно аж з Астрахані

Солдат гвинтівку любить,
А книжку — грамотій.
Всяк фермер любить коней,
Актриса — вигляд свій.
Любов по всіх усюдах,
Куди б ти не пішов.
Хтось любить фест красу Мей Вест,
А ти — моя любов.
Ті марять Олександром,
Цим любий Фред Естер,
Тій милий волохатий,
Цій — голомозий сер.
Тій — піп, а іншій кралі
Вояка підійшов.
Тій хуліган дасть прочухан,
А ти — моя любов.
Тер`єри й пекінеси
зведуть з ума нараз.
Схвилює серце пудель,
Гусак чи й дикобраз.
У дурці дурник дума,
Що він — дубочок! Ов!
Моя блоха вазон коха,
А ти — моя любов.
У когось тлусте пузо,
Бульбоподібний ніс,
Блукає в когось нирка,
Чи палець криво зріс.
Чи спухлий лікоть, а чи
В коліні щось шкребе,
Старий кушнір смердить як тхір
А я — люблю тебе.
Дрозди хробаччя люблять,
Гадюка — сонцелюб,
Ведмедик любить айсберг,
Лев хоче щось на зуб.
Форелі люблять річку,
Кит море голубе,
Щось надить псів до всіх стовпів,
А я — люблю тебе.

І ориґінал:

The soldier loves his rifle,
The scholar loves his books,
The farmer loves his horses,
The film star loves her looks.
There’s love the whole world over
Wherever you may be;
Some lose their rest for gay Mae West,
But you’re my cup of tea.

Some talk of Alexander
And some of Fred Astaire,
Some like their heroes hairy
Some like them debonair,
Some prefer a curate
And some an A.D.C.,
Some like a tough to treat’em rough,
But you’re my cup of tea.

Some are mad on Airedales
And some on Pekinese,
On tabby cats or parrots
Or guinea pigs or geese.
There are patients in asylums
Who think that they’re a tree;
I had an ant who loved a plant,
But you’re my cup of tea.

Some have sagging waistlines
And some a bulbous nose
And some a floating kidney
And some have hammer toes,
Some have tennis elbow
And some have housemaid’s knee,
And some I know have got B.O.,
But you’re my cup of tea.

The blackbird loves the earthworm,
The adder loves the sun,
The polar bear an iceberg,
The elephant a bun,
The trout enjoys the river,
The whale enjoys the sea,
And dogs love most an old lamp-post,
But you’re my cup of tea.

Самотній як сухий та здичавілий сад
що розстелився поверх грунту
для врожаю й непотребу.

Обшарпаний немов позавчорашні
газети в кутку.
Принесений зі схлипами
старенької хористки
що отримала свою останню зарплатню.

Плащаницю вже погладжено, Господи,
Приклоняйся!

Дрозди сьогодні здичавіли
як погризені нігті
напередодні нічного арешту.

Причасне вино скорботи,
дрозди пролітають
й іспанські мелодії заплутались у їхніх дзьобах
кісточками з-під диких ягід.

Й всюди тепер Ніде — Сни бувають такі ж вичерпні
немов спущені шини чи підгорілі млинці.:

Чому ми так й далі продовжуємо
з нашими помислами та
кишенями повними
пилу
немов поганий учень
який щойно закінчив школу — скажи мені,
ти той хто був героєм
чужих революцій
ти той хто вчив дітей
ти той хто пив серед кромішньої тиші
ти той хто володів величезними помешканнями
і йшов безкінечними садами
ти той хто вбив чоловіка
й викрав його красиву кралю
ти сказав мені
чому саме я тлію немов старе сухе
сміття.

В нас сьогодні певно буде
багато цікавої преси,
це загрузить поштарів.
І метелики та мурахи й мости
й цвинтарі
й інженери-ракетники й собаки
й замурзані мастилом механіки
будуть продовжувати це життя
допоки ми тікаємо від штампів
та/чи ідей.
Не стидайся всього іншого;Я вважаю, що Господь
саме це й мав на увазі
немов замкові щілини
в дверях.

Я помітив тебе коли ти пила з фонтану своїми крихітними
блакитними рученятами, ні, твої рученята були не крихітними
вони були маленькими; і цей фонтан був у Франції
звідки ти мені й написала цього останнього листа і
я відповів але ніколи більше про тебе не чув знову
ти здається писала божевільні тексти про
ЯНГОЛІВ ТА БОГА, і все з великої літери й ти
знала всіх знаменитих акторів і більшість із них
були твоїми кохнацями й як я вже писав, все класно,
йди навскрізь, входь в їхні життя.Я не ревнивий,
бо ми ніколи більше не зустрілися.Ми побачилися якось в
Новому Орлеані, в під’їзді багатовповерхівки,але ніколи не зустрічалися
жодного разу не торкалися один одного.то ж ти пішла зі знаменитими
й писала про цих знаменитих, ну і звичайно, ти дізналася,
що цих зірок хвилює
проте їхня слава — не та молода красива дівчина в ліжку
поряд з ними, яка їм її дає а опісля прокидаючись зранку,
пише з великої літери вірші про
ЯНГОЛІВ ТА БОГА.ми знаємо Бог помер, вони нам
це сказали, але слухаючи тебе я вже вагався.
Можливо, це все назви рубрик. ти була найкраща
з поетес й я казав видавцям,
редакторам,«надрукуйте її, надрукуйте.вона трішки не від світу сього
але така чарівна.немає брехні в її поривах.» Я кохав тебе
як тільки чоловік може кохати жінку якої він ніколи не торкнеться, лише
буде писати до неї, зберігати її маленькі світлинки. Я кохав тебе
більше якщо би сидів у маленькій кімнатці скручуючи
самокрутку і слухаючи як ти пісяєш в туалеті,
але цього не трапилося.твої листи ставали печальнішими.
Твої коханці зраджували тобі.Це не допомагало.ти казала
що маєш плакальну лавку і вона недалеко біля моста
а міст над річкою й ти щоночі сиділа на тій
лавці і тихо плакала через коханців які
тебе образили і забули.Я відписав але більше ніколи не чув
про тебе.мій приятель написав мені про твоє самогубство
через 3-4 місяці потому.Якби я тебе зустрів.
Я можливо був би нещирим з тобою або ж ти
зі мною. Так було б найкраще.

Львівський поет, перекладач і есеїст Остап Сливинський став лауреатом цьогорічної премії Губерта Бурди, яка присуджується молодим поетам зі Східної Європи. Вручення нагороди відбудеться 26 червня в німецькому місті Оффенбурзі.

http://www.zaxid.net/newsua/2009/5/5/91026/

Les noix de coco et la cocaïne

Zyva pécher ensemble
Tant que Christ ne revenait y la vie
L'amour disparaît une fois pour d'un coup
Et le sang dégoutte des lames

Tu sais de hauts bois tous sont plus hauts
Pour ces raisons nous partons pour le Kosovo
De moi et de toi accrocheront
C`est parce que nous les avons
les noix de coco et la cocaïne

Tu sais partout est l'Europe
Et maintenant plus que le Moyen âge
Dans le café à la périphérie le jazzman avec le syncope
Nous cache le visage

La Pologne quelque double
Les gardes-frontières marchent par les troupeaux
Zyva nous attander avec les veines
Demain en effet, Prague de matin

La terre émane le bac.Hurle et gémit
Et nous passons Chop
Mais nos villes comme de petits feux
Joue partout l'hip-hop

Il y aura notre retour
Nous trouverons la maisonnette près d`la frontière
Et tous nos vers se réaliseront
L'amour fleurira de Sjan et jusqu'à Don
Mais nos chansons révolutionnaires
Le chien accompagne en fredonnant même
La terre chrétien rencontre
Bonnes Pâques à tous.En vérité Joyuses Pâques!

LA traduction de ver a Grigiriy Semenchuque
вірш тут — http://slonyk.com/blog/poems/1095.html