Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Переклади / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+9.50
голосів:
4
avatar

Переклади  

Чарльз Буковскі - На самоті із кожним

плоть укриває кістку
інколи кладуть мізки
туди а
інколи навіть душу,
й жінки розбивають
вазони об стінки
а мужики п’ють занадто
багато
і ніхто не знаходить
Того
та шукати
продовжує
заповзаючи в ліжка
виповзаючи з них
плоть укриває
кістку, плоть
в пошуках
більше ніж
плоті.

жодного шансу:
нас всіх заскочила
доля
єдина.
ніхто не знаходить
Того.

заповнюються смітники
заповнюються звалища
заповнюються божевільні
заповнюються лікарні
заповнюються кладовища

тільки це і
заповнюється.

Чарльз Буковскі. Дружина-японка

Боже, казав він, японські жінки,
справжні жінки, вони не забули,
кланяються та посміхаються,
ховають побої, нанесені чоловіками;
а от американські жінки: вбити тебе — як
абажур розірвати,
в американських жінках турботи ані на гріш
вони з рейок зійшли,
нервуються надто, добро щоб чинити
хмурі постійно, чухають своє пузо,
без жодних іллюзій, у перевтомі;
але боже, поглянь на японок:
була якось одна,
я додому прийшов, а двері були зачинені
а коли я вламався вона наскочила на мене із хлібним ножем
і загнала під ліжко
прийшла її сестра
і удвох вони стерегли мене попід ліжком два дні,
а коли я все ж виліз, нарешті,
вона не згадала про адвоката,
лише сказала, ти ніколи мені не зрадиш,
і я не зрадив; та вона померла на моїх руках
і помираючи, проказала: можеш мені зрадити,
і я їй зрадив,
але знаєш, мені було куди гірше аніж
тоді, коли вона ще жила;
ані голосу, ані ножа,
нічого, крім крихітних японських гравюр на стіні
малесенькі люди сидять над червоними річками
й пташки зелені літають,
і я зняв їх й поклав, зворотнім боком нагору
в шухляду з моїми рубашками,
і саме тоді я усвідомив уперше
що вона вже померла, хоча я її й поховав;
і колись я витягну їх назовні ізнову,
всіх цих маленьких людей із засмаглими лицями
що сидять радісно біля своїх містків та хатин
і гір —
та не зараз,
іще не час.



( Читати далі )

Чарльз Буковскі. Нащо взагалі назви?

вони не справляються
ці прекрасні просто згоряють
таблетки, щуряча отрута, мотузки, усе що
завгодно

вони відривають свої зап'ястки
вони викидаються з вікон
вони витягають, вирячують очі назовні
заперечить любов
заперечить ненависть
заперечить саме
заперечення

вони не справляються
ці прекрасні не можуть витримать
вони — метелики
вони — це лебеді
вони — горобці
вони не справляються

єдиний спалах вогню — це
старі, що грають у парку в шашки
єдиний спалах, єдиний хороший спалах
старі що грають у парку в шашки
під сонцем

а ті прекрасні — в кутку кімнати,
заговтані у голки мовчання та павуків
нам ніколи не зрозуміти
чого ж ті прекрасні пішли
вони же такі прекрасні, а прекрасні вмирають рано
і лишають огидних на своє огидне життя
красиве та досконале
життя самогубство та смерть

доки старі у парку все собі грають в шашки
під сонцем

Чарльз Буковскі. Сміттярі

ось і вони
ці тіпи
сіра вантажівка
грає радіо

вони поспішають

доволі цікаво:
сорочки розстібнуті
пузо стирчить назовні

вони викочують сміттєбаки
котять їх до підйомника
а потім машина зі скрипом їх підіймає
і звуку вже куди більше…

їм довелося заповнити кілька заяв
аби влаштуватись на цю роботу
вони платять за дім та
керують тачками найновіших моделей

нажираються суботніми вечорами

зараз в Лос-Анджелесі сяє сонце
вони метушаться туди-сюди із своїми баками

все це сміття кудись та потрапляє

і вони перегукуються

потім вони знову в вантажівці
їдуть на захід у напрямку моря

ніхто з них не знає
що я живий



( Читати далі )

*** Грицько Семенчук

***

Ми з тобою без назв. Тому
Шаленіє безодня в нас
І без одягу душа на споді
Кому ще за коробом треба час
Без назв. Без найменшого натяку. Дотику
Наших з тобою опадів
Переживань і пережитого
Газопровід ганяє нас
Так хотілося жити у житі
Через ліве плече подивлюсь
І замолиться сонце червоне
Нас немає. Точніше на нас – мотуз.
І вливають у чай як завжди бром
Ми з тобою без назв. Тому
Шаленіє безодня. Шкода.
Поїзд рушив до Бога на Колиму.
І змерзає вода.

***

We don't have any names. That's why
The abyss in us is becoming insane.
And with nothing on at depth is the soul –
Who else will need time again
Without names. Without giving much
Hints. Without touch.
Of our rainfalls.
Of our goings and bygones.
We're driven by a gas-pipe line.
We wanted to live a life in the rye.
Looking over my left shoulder,
I can see the sun praying in red.
There are no us. Or rather, we have ropes all over,
They're pouring bromine in our tea always.
We don't have any names. That's why
The abyss is becoming insane. It's a shame.
To God to Kolyma the train has gathered way,
And is freezing the rain.

Юрію Завадському (Грицько Семенчук)

Грицько Семенчук
Юрію Завадському

себто всі поети називали один одного графоманами
себто всі графомани називали один одного поетами
а що таке бути поетом?
бути поетом
це очікувати на вантажівку посеред дороги
це займатися коханням з сифілітичкою
це сцяти на міліціонера в День Незалежності
і стояти в мурашнику
читаючи вірші
під чорною обкладинкою
під сонцем розпареним пивом
кричати: «Юрку, зачекай!»
кричати: «Юрку, налий ще!»

знаєш, за віршами
не бачу ранків,
не бачу ран,
стою брудний.
дощ і самота, і важко
стихає сезонна паморозь,
і когось вже, здається, не стане.
а я невпинно дзвоню
і кажу: «Привіт, друже,
привіт».
***

to Yuriy Zavadskyi

that is all poets called each other graphomaniacs
that is all graphomaniacs called each other poets
but what is to be a poet?
to be a poet is
to wait for a truck in the middle of the road
to make love to a syph
to piss on a cop on the Independence Day
and to stand in the anthill
reciting poems
under the black cover
under the sunburned beer
to shout: «Yurko, wait!»
to shout: «Yurko, pour more!»

behind the poems, you know,
I don't see mournings,
I don't see morns,
I'm staying alone.
it's raining, it's dirty and hard
the seasonal rime is dropping,
and someone would be gone, it seems.
but I keep calling
and say: «Hello, my friend,
hello».

Чарльз Буковскі. Місця для загибелі та місця для сховку.

без шансів.
нічого.
натягни чоботи,
зніми їх.
їдь велосипедом по парку в Парижі.
читай найкращі праці нашого часу.
нічого.
споглядай як акробат розбивається насмерть.
без шансів.
кліпай очима, чухай носа.
нічого.
сиди в кріслі у стоматолога та витріщайся Богу в обличчя.
нічого.
дивися як шоста коняка виривається із загону мов гарматне ядро
без шансів,
переможе все ж восьма.
без шансів у Вегасі.
без шансів у Монте-Карло.
без шансів тут на півдні Каліфорнії.
без надії на Північному полюсі.
натягни свої чоботи,
зніми їх.
нічого.
вікна сяють у чорному ранкові
китайський єврей тремтить на морозі.
я ховаю батька у зеленому плащі.
без шансів.
я терпіти не можу ризик але я мушу.
це вроджене,
я застряг.
мої чоботи під ліжком.
глянь на них.
холодні, закуті шнурівками.
без шансів.
сум гарчить, стінами стрибає.
одна з моїх кішок спостерігає за чимось невидимим.
я посміхаюсь, киваю.
нічого.
нічого нового.
я зриваю плівку з моєї сигари.
нічого не відбувається.
вся цивілізація розбивається наче потужна хвиля.
обережно в кімнату влітає міль.
музика зупиняється.

СКІЛЬКИ РАЗІВ, Патті Сміт (HOW MANY TIMES by Patti Smith)

HOW MANY TIMES
Do we walk
With open eyes and never talk
Pretending we have no sight
For the people in that fight
HOW MANY TIMES
Do we listen
But we don't hear
To the sounds of our children's fears
HOW MANY TIMES
Do we know
And we say no
To the truth of what we really know
By not getting involved to help solve
You'd much rather stay uninvolved
HOW MANY TIMES
Won't you look in the eyes of a child on the street
To see if they've had anything to eat
Or how they'll get their heat
And to see no shoes on their feet
HOW MANY TIMES
Will you have to hear
Before you let it get to your ear
Is it fear
That makes you not come near
HOW MANY MORE TIMES
Will you allow this crime
Would you be willing to do the time
Wouldn't you rather walk
And maybe talk
And see what you can be
For all of these

СКІЛЬКИ РАЗІВ
Ми проходимо,
Відкривши очі, та не говоримо,
Вдаючи, що не бачу, що все одно мені
До людей у тій далекій війні.
СКІЛЬКИ РАЗІВ
Ми слухаємо,
Та не чутно нам
Криків наших дітей, що співають страхам.
СКІЛЬКИ РАЗІВ
Ми говоримо правді
«Ні», знаючи її,
І тому, що знаємо насправді,
Не втручаючись, щоб допомогти,
Тобі легше встати і піти.
СКІЛЬКИ РАЗІВ
Ти не зазирнеш в очі дітям вулиці,
Щоб побачити від голоду гострі вилиці,
Чи спитати, є як зігрітись врешті,
І побачити ноги босі без мештів.
СКІЛЬКИ РАЗІВ
Ти маєш почути,
Перш ніж вухом своїм відчути.
Чи це страх твій
Мовить: «Не підходь. Стій».
СКІЛЬКИ ЩЕ РАЗІВ
Ти продовжуватимеш цей злочин,
Скільки разів ще захочеш.
Чи не краще буде підійти,
А, може, і заговорити,
І зрозуміти, ким можеш стати ти
Для усіх них.
  • 0
  • 7 січня 2013, 01:15
  • Irma
  • 4+4

Чарльз Буковскі. Любовний гімн навпаки.

я міг би криком 90 гір
стерти в порох
якщо хоч одна жива людина мала б у голові очі
та серце у тілі,
але немає жодного шансу,
боже-боже,
жодного шансу.
щур із щурами пес із псами свиня із свинями
грай на піаніно п’яний
вслухайся в п’яне фортепіано
усвідомлюй міф милосердя
застигни
бо навіть дитина й та огризається
а нас ще не обдурили,
це єдине у що хотіли ми вірити.


( Читати далі )

Чарльз Буковскі. Життя.

ну, я щойно спав
я прокинувся з мухою на лікті і
я назвав муху Бенні
потім я вбив його
а потім я встав і зазирнув до
поштової скриньки
а там було щось накшталт урядового
попередження
та оскільки ніхто не стояв у кущах із
рушницею
я зім’яв його
і повернувся до ліжка і почав дивитись у стелю
і я думав, мені це дійсно подобається,
я лиш полежу тут ще з десяток
хвилин
і я лежу там іще з десяток хвилин
і я думаю,
це просто безґлуздо, стільки всього ще потрібно
зробити але я полежу тут іще з
півгодини,
і я потягнувся
потягнувся
і я поглянув на сонце крізь дрібне листя на дереві
зовні, в голові жодної дивовижної думки,
жодної вічної чи безсмертної думки,
і це дійсно було найкраще
у цій ситуації.
і стало припікати
і я скинув простині з ліжка та спав —
але клятий сон:
я знову їхав на потязі
ті ж 5 годин у два боки до іподрому
сидячи біля вікна
повз той самий сумний океан, там Китай у багнюці
полоще вигини мого
мозку, а потім хтось сів проти мене
і заговорив про коней
нафталінові кульки розмови що роздирали мене наче
смерть, а потім я був там
ізнову: коні бігають так наче їх показують
на екрані і жокеї надто вже блідолиці
і не було різниці хто врешті
виграв і кожен знав
це, подорож назад в сон була така сама як подорож
назад у реальність:
чорна маса ночі навколо
ті ж гори застиджені своїм існуванням
там, знову море, і знову,
потяг тягнеться наче хєр по
скловаті
і мені довелося встати і піти посцяти
а я ненавиджу вставати та ідти сцяти
бо хтось кинув папір, якийсь лох знову кинув папір
у парашу і воно знову
не змивалось, і коли я вийшов
всі не знайшли собі справи окрім подивитись мені в
обличчя
а я так стомився
що вони знають коли бачать моє лице
що я ненавиджу
їх
а потому вони ненавидять вже мене
і хочуть
вбити
та не вбивають.
я прокинувся та оскільки не було нікого
над моїм ліжком
щоб сказати що роблю я
неправильно
я подрімав
іще.
коли я прокинувся цього разу
був майже
вечір, народ повертався з роботи.
я підвівся сів в крісло і дивився як вони
повертаються. вони виглядали не дуже.
навіть дівчата не виглядали так добре, як коли
йшли.
мужики також поверталися: наймані вбивці, кілери, злодії та шахраї,
повний комплект, їх обличчя були жахливіші ніж
будь-яка хелоуінська маска, що я колись бачив.
я знайшов у кутку блакитного павука та пристукнув його
мітлою.

я дивився на людей іще трохи а потім стомився і
припинив дивитись і засмажив собі пару яєць і присів
і випив чаю із хлібом.

тоді стало краще.

тож я прийняв ванну та повернувся до
ліжка.



( Читати далі )